Не можна дозволити російським спецслужбам визначати порядок денний польсько-українських відносин

Росія веде проти Польщі та України не лише інформаційну, а й когнітивну війну. Її мета — не просто поширювати неправдиві повідомлення, а змінювати те, як суспільство сприймає союзників, загрози та власні національні інтереси. Інакше кажучи, сформувати у свідомості цільових аудиторій вигідну Москві картину світу.

Кремль системно шукає слабкі й емоційно вразливі місця польського суспільства. Одним із них стала історична пам’ять про Волинську трагедію. Росія не створила цієї проблеми, але намагається масштабувати її, радикалізувати суспільну дискусію та перетворити історичну травму на інструмент сучасної політики.

Для цього використовуються пов’язані з Росією інформаційні мережі, ботоферми, координовані акаунти, анонімні канали, пропагандистські платформи, псевдоексперти та лояльні коментатори. Частина політиків і медіа може підхоплювати нав’язані теми, навіть не усвідомлюючи, що діє в межах порядку денного, сформованого російською операцією впливу.

Механізм такого ІПСО достатньо зрозумілий. Спочатку визначається болюча тема. Потім її штучно повертають у центр суспільної уваги. Найбільш радикальні тези багаторазово поширюються через численні координовані акаунти та інформаційні майданчики, створюючи ілюзію масової підтримки. Далі інформаційна хвиля переходить у політичну площину й починає впливати на виборців, партійні рейтинги та державні рішення.

Наслідки вже помітні. У Польщі посилюються антиукраїнські настрої, історичні суперечки дедалі частіше використовуються як аргумент проти допомоги Україні, а радикальні сили отримують додаткові можливості для мобілізації електорату.

Читайте також: Україна захищає Європу. Натомість там дехто відкриває другий фронт проти України

Водночас було б помилкою стверджувати, що польське суспільство загалом стало антиукраїнським. Значна його частина зберігає розуміння російської загрози та важливості підтримки України. Але Кремлю не потрібна підтримка більшості. Йому достатньо радикалізувати активну частину громадян, посилити недовіру й перетворити українське питання на джерело внутрішнього конфлікту.

Москва тестує кілька ключових уразливостей: історичні травми, страх перед війною, втому від тривалого протистояння, економічні труднощі, тему українських біженців і недовіру до політичних еліт. Саме через ці точки напруги російські операції впливу намагаються змінювати суспільні настрої та політику Польщі.

Головна мета цієї кампанії — не суперечка про минуле. Кремль прагне послабити стратегічний союз Польщі та України, скоротити військову підтримку Києва й поставити під загрозу функціонування головного логістичного маршруту постачання західного озброєння.

Загрозу російської агресії проти Польщі також не можна ігнорувати, хоча наразі немає підтверджень, що рішення про прямий напад уже ухвалене. Кремль може вдатися до гібридної або обмеженої силової провокації, щоб перевірити рішучість НАТО, залякати польське суспільство та змусити Варшаву скоротити підтримку України. Стратегічними цілями Москви можуть бути блокування основного маршруту постачання західної зброї, політична ізоляція Києва, розкол усередині Альянсу й створення враження, що допомога Україні безпосередньо загрожує безпеці самої Польщі. Саме тому посилення антиукраїнських настроїв може бути для Кремля не побічним результатом пропаганди, а важливим елементом підготовки до подальшого шантажу та ескалації.

Читайте також: Україна-Польща. Наша рука досі готова до потиску. Але вічно висіти в повітрі вона теж не буде

Росія може використати прикордонний інцидент, диверсію, кібератаку, акт саботажу або кампанію залякування для посилення внутрішнього тиску на польську владу. Один із можливих сценаріїв — спроба поставити Варшаву перед політичним вибором: або скорочення допомоги Україні, або подальше зростання ризиків для самої Польщі. Для ефективності такого шантажу Кремль й намагається створити потужну антиукраїнську хвилю шляхом зміни свідомості зі сприйняття реальності. 

Тому когнітивна безпека має стати таким самим пріоритетом, як захист кордонів, протиповітряна оборона чи кібербезпека. Польща й Україна повинні спільно викривати координовані інформаційні мережі, джерела фінансування радикальної пропаганди, а також діяльність структур і публічних осіб, які свідомо або несвідомо просувають вигідні Кремлю наративи.

Історичні питання мають досліджувати історики, а пам’ять про жертв повинна бути гідно вшанована. Але не можна дозволити російським спецслужбам визначати порядок денний польсько-українських відносин.

Головна перемога російської когнітивної операції настане тоді, коли поляки й українці почнуть бачити головну загрозу одне в одному. Головна поразка Кремля — коли обидва суспільства зрозуміють, хто саме перетворює історичну пам’ять на зброю сучасної війни.

Джерело

Про автора. Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.