Схема Фірташа. Чому українська корупція не спрацювала в Європі

Подробиці, які стали відомі щодо розслідування, яке розпочалося в Німеччині проти колишнього українського "олігарха" Дмитра Фірташа, вражаючі.

Фірташ - або його посередник - скористалися схемою співпраці правоохоронних систем цивілізованих країн для того, щоб через німецького слідчого, який імітував розслідування справи проти Фірташа, отримувати інформацію про справу, якою займаються в Сполучених Штатах.

Зрозуміло, що володіючи такою інформацією, Фірташ був куди краще підготовлений до судових позовів. Але цікаво, що він застосував класичну пострадянську схему, що передбачає корумпування державного службовця.

Не можна сказати, що ця схема не спрацьовує - нечисті на руку люди є скрізь. Важливо, що сама система німецьких правоохоронних органів не є корумпованою - тому про схему з інформуванням Фірташа стало відомо.

Чи розумів Фірташ, що кидає виклик системі, яка докорінно різниться від тієї, з якою він мав справу в Україні або Росії? Навряд чи. Особливістю вихованців пострадянської політичної системи є свята упевненість, що весь світ однаковий - просто їхні західні колеги жадібні і не хочуть платити.

В цілому ряді випадків такий підхід виправдовує себе. Коли ви спілкуєтеся з черговим "бездоганним" західним політиком, дипломатом або журналістом, який розповідає вам дурниці про російсько-український конфлікт, коли ви дізнаєтеся про чергове судове рішення, що допомагає тому чи іншому пройдисвітові ухилитися від відплати, коли ви дізнаєтеся, що призначений для розвитку справжнього громадянського суспільства грант дістався імітаторам - не сумнівайтеся, що ці думки висловлюються не від дурості і ці рішення ухвалюються не від некомпетентності. Йдеться про банальні підкупи.

За останні 25 років пострадянська корупція дійсно пустила серйозне коріння на Заході і стала джерелом доходів величезної кількості людей.

Чи ви думаєте, що один Фірташ такий розумний? Проблема корупційної мутації - в тому, що вона безсила перед безкорисливістю, чесністю і гласністю.

Саме тому коли така людина, як Дмитро Фірташ, вирішує вести себе в чужому монастирі як у себе вдома, він нагадує не хитромудрого комбінатора, а слона в посудній лавці, що потрапляє в майстерно розставлені досвідченими мисливцями пастки.