Чому німецькі політики хочуть помиритись з Путіним

І справа вже не тільки у плані глави німецького зовнішньополітичного відомства Франка-Вальтера Штайнмайера про "поступове" зняття санкцій проти Москви в разі початку виконання путінським режимом Мінських угод. 

Остання колонка Штайнмайера в Bild am Sonntag спантеличила багатьох своїм категоричним нерозумінням завдань Північноатлантичного альянсу в його протистоянні з російським агресором.

Простіше кажучи, Штайнамайер вперто не хоче бачити в Путіні агресора, а вважає за краще сприймати те, що відбувається на сході України і в Криму як якесь непорозуміння, яке можна врегулювати.

І це - не тільки особиста позиція досвідченого політика. Це - партійна позиція.

Ті соціал-демократи, хто намагається повернути партію до реальності, виявляються маргіналами у власних рядах. По суті, СДПН стала заручницею викривленого розуміння "східної політики" свого великого лідера Віллі Брандта. Але Брандт сприймав Радянський Союз як константу - і розробляв механізм співжиття з авторитарною державою та її "сферою впливу".

Хто сказав Штайнмайеру і іншим лідерам сучасної СДПН, що Росія Путіна - така ж константа? І що Захід власними руками повинен створювати для цієї анахронічної держави "сферу впливу"?

Адже сфера впливу СРСР була оплачена мільйонами життів громадян цієї країни - між іншим, в тому числі і українців, гігантськими руйнуваннями в Україні, Білорусі, країнах Балтії та на інших зруйнованих війною європейських територіях колишньої імперії. І що - знову?

Такий зовнішньополітичний підхід робить Штайнмайера очевидним антогонистом федерального канцлера Ангели Меркель. І в цьому немає нічого неприродного. У Німеччині наближаються парламентські вибори і СДПН прагне відійти від партнерів по коаліції.

Адже ця коаліція - не союз з любові, а шлюб за розрахунком. І кожна з партій прагне до того, щоб правити без партнера. Або - з іншим партнером.

Пропутінська позиція може зіграти з соціал-демократами злий жарт. Їх "природними" партнерами по коаліції ще недавно були "Зелені". Саме "червоно-зеленою" була остання коаліція, в якій СДПН дістався портфель федерального канцлера (його, на жаль, мав одіозний Герхард Шредер, перетворений Володимиром Путіним на відставний сувенір).

І, по ідеї, якщо СДПН претендує на владу, вона теж може розраховувати на нову "червоно-зелену" коаліцію. "Зеленим" потрапити в бундестаг набагато простіше, ніж традиційним партнерам ХДС/ХСС - вільним демократам.

Але виявляється, що позиція "Зелених" і ХДС щодо російської небезпеки починає збігатися. Я б навіть сказав, що "Зелені" в своїх оцінках режима Путіна і методів протидії авторитаризму і агресії радикальніші за християнських демократів. І чесніші за соціал- демократів.

Тому сьогодні в Німеччині починають думати про іншу коаліцію - ХДС і "Зелених". У такій коаліції представник "Зелених" обійняв би посаду міністра закордонних справ - і тоді замість Штайнмайера ми спостерігали б в німецькому зовнішньополітичному відомстві відповідального політика, який думав би про те, як посилити санкції, а не про те, як допомогти Путіну уникнути відплати.

І це було б краще не лише для України. Це було б краще для Німеччини.