ПРИВАТний криголам сепаратизму, або як Коломойський розколює Україну

В мережі багато років циркулює фраза, яку приписують Вінстону Черчиллю: «фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами». Насправді подібна фраза була сказана губернатором американського штату Луїзіана Х’юї Лонгом у 1935 році і звучала вона так: «коли фашизм прийде в Америку, він буде називати себе анти фашизмом». В Україні зараз більш актуальною за фашизм є проблема сепаратизму. Проте в країні склалася парадоксальна ситуація, коли чи не найвідоміший «борець із сепаратизмом» фактично реалізує програму створення «приватної держави» на частині території України.

Адже за визначенням сепаратизм (від латинського separatus – окремий) – прагнення до відособлення, рух за надання частині держави права автономії чи за її повне відокремлення та створення нової держави. Звісно, найбільш відомими нині сепаратистськими проектами в Україні є самопроголошені Донецька і Луганська народні республіки. Їхнім очільникам навіть вдалося провести невизнані Києвом референдуми, в яких за даними організаторів взяли участь по 75% виборців Донецької та Луганської областей. Проте навіть офіційна влада України визнала явку на рівні 25-32%, що, враховуючи загальну кількість населення цих регіонів (понад 6,6 мільйонів осіб) – достатньо багато. ДНР та ЛНР з самого початку заявляли про бажання не просто об’єднатися, але й приєднати до себе ще принаймні 6 областей Південного Сходу України – Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Одеську, Харківську і Херсонську. Проте у них виявився потужний і більш успішний у реалізації власного сепаратистського проекту конкурент – група «Приват» і особисто Ігор Коломойський.

Давайте порівняємо успіхи ДНР/ЛНР та групи «Приват». Згадаємо зі шкільного курсу основні ознаки держави. Найперші з них – наявність певної території, на яку поширюється її юрисдикція, та наявність єдиної системи органів, що здійснюють функції держави, насамперед – силових. Отже, ДНР та ЛНР наразі не контролюють всієї території Донецької та Луганської областей, але навіть у підконтрольних їм містах змушені «ділити» владу з меріями та державними адміністраціями. Озброєні підрозділи «республік» центральна влада оголосила терористичними та кинула проти них спецпідрозділи СБУ, МВС та Збройних сил.

Натомість група «Приват» офіційно має всю повноту влади у двох областях – Дніпропетровській (голова ОДА – Ігор Коломойський) та Одеській (голова ОДА – Ігор Палиця). А крім того – значний вплив на органи влади в усіх областях не лише Півдня і Сходу, але й Центру України – наприклад, у Полтавській. Крім того, люди Коломойського днями призначені головами РДА у чотирьох районах Донецької (!) області. Тисячі бійців охоронної фірми «Б.О.Г» («Безпека. Охорона. Гарантія», а не те, що ви подумали) та охоронців з підприємств «Привату» нині офіційно отримали автоматичну зброю та бронетехніку. Формально – ставши бійцями спецпідрозділів МВС, спочатку «Дніпро» (Дніпропетровськ), а потім – «Донбас» (Донецьк), «Азов» (Маріуполь), «Шторм» (Одеса). Ці формування офіційно фінансуються за гроші Ігоря Коломойського. До речі, саме бійці «Дніпра» створили «картинку» з людськими жертвами у Маріуполі та Красноармійську для російських ЗМІ, та й «вболівальників» до Одеси на 2 травня теж доставляли за гроші «Привату». Зайве говорити, як усе це вплинуло на суспільні настрої Півдня та Сходу.

Ще одна ознака держави – наявність певної єдиної системи норм та права. Формально її фундаментом для всіх регіонів є Конституція України. Її 143-тя стаття наділяє громади правом «проведення місцевих референдумів та реалізацію їхніх результатів», і відсутність закону про місцевий референдум завадити цьому не може – адже Основний Закон має пряму дію. Проте референдуми 11 травня про підтримку ДНР та ЛНР центральна влада України оголосила незаконними, зате призначений на той самий день у Донецькій, Луганській областях референдум про їх приєднання до Дніпропетровської (там теж проходило голосування) Київ всіляко підтримав. І відсутність закону не завадила, і навіть те, що референдум у всіх трьох областях призначала Дніпропетровська ОДА, тоді як за Конституцію це можуть робити «територіальні громади безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування». Але про вплив органів місцевого самоврядування Дніпропетровщини, більшість керівників яких силою змусили піти у відставку, зараз говорити не варто.

Ідемо далі за ознаками держави – вона має власну фінансову та податкову систему. Однією з перших заяв Ігоря Коломойського на посту голови ОДА була заява про те, що «для малого та середнього бізнесу на території області ми влаштуємо податкові канікули, але тимчасово». А як же статті Конституції: 67-ма – про те, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та 92-га – про те, що виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори? Зате заяви у Донецьку та Слов’янську про відмову сплачувати існуючі податки викликають у Києві бурхливу реакцію. Це при тому, що в ДНР та ЛНР жодного впливу на фінансову та банківську сферу поки не мають, а можливостям «Приватбанку» Коломойського може позаздрити навіть НБУ.

Ще одна традиційна претензія Києва до Луганської і Донецької республік – створення не передбачених законом органів влади. При цьому Дніпропетровською ОДА створено Раду оборони області, діяльність якої фактично поширюється на весь Південь і Схід України. Ігор Коломойський запропонував створити «Раду губернаторів Південного Сходу України», а на 11 травня був запланований з’їзд представників територіальних громад Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Херсонської, Одеської, Миколаївської областей. Останній захід довелося скасувати, вочевидь, через занадто великі апетити – серед його цілей було зазначене «створення Об'єднаного штабу сил Самооборони, Територіальної оборони та добровольчих батальйонів МВС».

Тобто Ігор Коломойський як своєрідний «криголам» трощить централізовану систему управління обласною та місцевою владою з Києва, – проте не прагне децентралізації, а створює новий центр на чолі із собою. Він запроваджує паралельну структуру керування регіонами Півдня і Сходу України і намагається її легітимізувати. Це може створити ефективний механізм розпаду України – як свого часу формальне існування УРСР та інших союзних республік дало можливість майже законно розвалити СРСР.

Але найбільший парадокс ситуації полягає в тому, що створення «приватної держави» Коломойського щедро фінансують українські платники податків. Під абсолютним контролем «Привату» залишається найбільша у державі нафтодобувна компанія «Укрнафта», хоча державі належить майже 60% її акцій. Продовжують споживати електроенергію за пільговими тарифами Стахановський, Запорізький і Нікопольський феросплавні заводи, які теж належать «Привату», а гірничо-збагачувальним комбінатам групи, на відміну від усіх інших в Україні, не підняли рентну плату. У 2014-му році «Приватбанк» отримав від НБУ найбільше від усіх інших банків рефінансування – 12 мільярдів гривень (тобто понад мільярд доларів США). Для порівняння – державний «Ощадбанк» отримав лише 6,6 млрд. грн. Ще мільярд доларів структури «Привату» сподіваються отримати, викачавши з українських магістральних трубопроводів технічну нафту і переробивши її на власному Кременчуцькому нафтопереробному заводі (Полтавська область). А після призначення компаньйона Коломойського, Ігоря Палиці, головою Одеської ОДА, під абсолютний контроль «Привату» потрапили не лише найбільші в Україні порти, але й «заарештований» місцевий нафтопереробний завод разом із запасами нафти і виробленого пального. А у якості бонуса – ще й Одеський припортовий завод, який група «Приват» невдало намагалася придбати у 2009-му за 5 мільярдів гривень. Але, як кажуть у рекламі, для чого платити більше. Особливо якщо йдеться про людину, якій приписують фразу: «платять податки і віддають борги тільки боягузи»…