Чи можлива «єдина країна» після трагедії в Одесі?

Трагічні події в Одесі готувалися не один день. Ще 5 березня в «перлину біля моря» прибула з Києва 7-ма сотня Євромайдану. Хлопці в камуфляжах одразу висунули ультиматум керівництву УМВС та УСБУ – міняйте керівництво та залучайте нас до охорони громадського порядку. Правда, дуже скоро з’ясувалося, що цей термін «самооборонці» розуміють специфічно, бо вимагали вони насамперед участі у «кришуванні» бізнесу на одному з найбільших у колишньому СРСР ринку «7-й кілометр».

Одеса – місто торгове, тому домовилися швидко, і біля ринку виріс блок-пост «самооборони», який чітко дав зрозуміти торгівцям на ринку: тепер платити треба більше. Саме сюди 25 квітня кинули гранату, і досі жодної інформації про розслідування інциденту немає. Вочевидь, навіть мотивованим правоохоронцям важко знайти у традиційних для українського бізнесу розбірках «російський слід». Проте «самообороні» жодних доказів не треба – вона викликає на підмогу до Одеси 14-ту сотню Євромайдану.

Її приїзд «випадково» збігається з анонсованим заздалегідь маршем футбольних «ультрас» за єдину Україну, приуроченим до матчу «Чорноморець» (Одеса) – «Металіст» (Харків). Вболівальники на марш, правда, приходять якісь дивні: в камуфляжі, касках і масках, з битами і щитами. Більшість із них не з Одеси і не з Харкова, а чомусь з Дніпропетровська, Вінниці, Києва і навіть з Тернополя. Кількатисячна колона мету маршу не приховує: розгром табору Антимайдану на Куликовому полі, хоча узгоджений з владою маршрут – зовсім інший. І тут наче на замовлення з’являється кілька сотень людей із георгіївськими стрічками в супроводі міліції, і з-за спин правоохоронців починається стрільба по «вболівальниках». Серед них з’являються перші жертви (за різними джерелами – до чотирьох), після чого міліція «щезає», а стрільці, замість того щоб розбігтися одеськими двориками, рушають у бік наметового містечка на Куликовому полі.

Власне, саме там і розгорнулася основна трагедія: спочатку запалали намети, а коли їхні мешканці забарикадувалися у Будинку Профспілок неподалік – «вболівальники» підпалили і його. Результат – не просто понад сорок загиблих від вогню, диму та падінь з вікон, а добивання поранених, знущання над трупами і навіть фотографування на їхньому тлі. І все це – неодмінно з національною символікою… При цьому міліція жодного «вболівальника» не затримала, натомість «прийняла» понад 170 антимайданівців. Частину, правда, відпустили одразу, ще майже 70 осіб – наступного дня, після театралізованого «штурму» управління міліції. Юрба зустрічала їх криками «Ви – герої Одеси!», проте склалося враження, що міліціонери відпустили виключно своїх інформаторів та провокаторів – адже понад 40 затриманих було таємно перевезено в СІЗО Вінниці та Дніпропетровська. У світлі того, що губернатор Дніпропетровщини Ігор Коломойський призначив винагороду у 10 тисяч доларів за кожного «сепаратиста», неважко здогадатися, як це оцінять в Одесі. Тим більше, що у місті активно циркулюють чутки, що серед «вболівальників» були бійці створених за гроші Коломойського батальйонів «Дніпро» та «Схід». У соціальних мережах поширюються «проскрипційні списки» з домашніми адресами – відповідно, «сепаратистів», яких треба добити, і «майданутих», яким треба помститися за смерті у Будинку Профспілок.

При цьому влада робить все, щоб набути в Одесі іміджу окупаційної: міліція передала «самообороні» перелік відпущених, а новим її начальником призначено уродженця Галичини Івана Катеринчука. Останній ввечері 4 травня розпочав спілкування з кількатисячною колоною «самооборони» з гасла «Слава Україні!» 5 травня в Одесу введено батальйон спецпризначення МВС, який складається з колишніх «майданівців».

Загалом, трагедія 2 травня дала новий поштовх процесу творення різних героїв для різних частин України. Під час подій на Майдані у Києві це були «Беркут» і «Небесна сотня», а тепер – «захисники Новоросії» і «герої антитерористичної операції». Останнє формулювання – з офіційного коментаря Олександра Турчинова до його указу про оголошення в Україні трауру 3-4 травня, де понад 40 жертв «одеської душогубки» – лише тло для смертей кількох військовиків, для яких це – професійний ризик. Проте в.о. Президента хоча б не «танцював на кістках» загиблих в Одесі, а от його представник, голова Одеської ОДА пан Немировський прямо заявив: дії одеситів, спрямовані на нейтралізацію і затримання озброєних терористів, вважаються законними. «Нейтралізували», правда, в основному пересічних людей, зброї досі не знайшли, – зате зобов’язання перед Києвом ліквідувати намети на Куликовому полі до 9 травня виконане, причому заздалегідь.

Провладні політики без посад дозволили собі значно більше. Нардеп і кандидат у мери Києва Леся Оробець, мати двох дітей, ввечері 2 травня у Фейсбуці так оцінила події в Одесі: «Ціною життів патріотів здобута видатна перемога. Колорадські скопища ліквідовані». Наступного дня нардеп від «Свободи» Ірина Фаріон написала у своєму традиційному репертуарі: «Нехай горять чорти у пеклі. Найкращі повстанці це футбольні фани. Браво». Ще більш відверті у «мові ненависті» журналісти та медіа-менеджери. Головний редактор «Дела» Катерина Венжик: «Потрібно дуже жорстко зараз розправлятися з сепаратистами и всіма примкнулими, просто неймовірно жорстко, розстріли на місці перед камерами». Колишній редактор газети «Сегодня», уродженець Донецька Леонід Цодіков: «Так, це ініціація. Тільки так народжується країна».

Якщо це справдиться – то ця новонароджена «єдина країна» має всі шанси отримати значно меншу територію, ніж Україна під час проголошення незалежності у 1991-му році. Вже зараз українські військовики, залучені до АТО на Донбасі, відверто не хочуть воювати за його повернення під владу офіційного Києва. У Львові бійці Спеціального батальйону міліції, колишні співробітники «Беркуту», відмовились їхати на Схід України для охорони громадського порядку – причому навіть під загрозою звільнення. На Буковині матері та дружини військовослужбовців заблокували десантний батальйон, намагаючись не допустити його передислокації у східні області і вимагаючи демобілізації своїх рідних.

У Чернівцях, до речі, конфлікт вирішили суто по-буковинському: оскільки демобілізувати призваних неможливо, то всіх їх відправили на повторне медичне обстеження до військового шпиталю – на невизначений термін. На жаль, неможливо зробити щось подібне з політиками та іншими політично активними громадянами, які вимагають «війни до переможного кінця». Навіть незважаючи на те, що він може стати кінцем не лише для «єдиної», але й для будь-якої України.