Гастрономія в театрі життя. Славомир Мрожек

Славомир Мрожек. Емігранти. Пішки. Портрет. П’єси / Переклад з польської Олени Катаєвої та Сергія Борщевського. - Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2016. - 224 с.

Ці три чудові, взірцеві як загалом на трагічну драматургію ХХ століття, п’єси з доробку визначного представника театру абсурду поляка Славомира Мрожека – вагомий внесок у сьогоднішній наш балаган культурного буття.

Герметичність, замкненість «театральних» лаштунків життя у всіх трьох творах збірки при цьому лише додають загостреності абсурдові стосунків. Цікаво, що розвиток подій в театрі абсурду починається майже однаково.

Згадайте, як у Хармса в кімнатку до довготелесого чолов’яги приходив Федя Давидович, з маслом за щокою, вкраденим у жінки. «Человек этот не спал и пристально смотрел на вошедшего.

Федя поклонился, шаркнул ножкой и, вынув пальцем изо рта масло, показал его лежащему человеку. - Полтора, - сказал хозяин комнаты, не меняя позы. - Маловато, - сказал Федя. - Хватит, - сказал хозяин комнаты.

- Ну ладно, — сказал Федя и, сняв масло с пальца, положил его на полку. - За деньгами придешь завтра утром, - сказал хозяин. - Ой что вы! - вскричал Федя. - Мне ведь их сейчас нужно.

И ведь полтора рубля всего… - Пошел вон, - сухо сказал хозяин, и Федя на цыпочках выбежал из комнаты, аккуратно прикрыв за собой дверь». І майже те саме в Мрожека в «Емігрантах», представлених у цій збірці.

«ХХ (масуючи литки): Маєш сигарету? (Не відриваючи очей від книги, АА сує руку під подушку й витягає звідти пачку сигарет. Простягає її ХХ.

Той підводиться і, накульгуючи, підходить до ліжка, дістає з пачки сигарету. АА читає. ХХ ховає крадькома сигарету до кишені і витягає з пачки другу. Повагавшись, повторює цю операцію ще раз. Тобто ховає другу сигарету до кишені, бере третю і запалює).

ХХ: Уже взяв. (АА, так само дивлячись у книгу, не прибирає руку з пачкою. Пауза.) Добре, тоді я візьму ще одну. (Простягає руку до пачки.) АА: Поклади на місце. (ХХ слухняно дістає одну сигарету з кишені й кладе до пачки. Повертається, наміряючись відійти. АА не прибирає руки і не перестає читати.) Віддай. ХХ: Я вже віддав».

До речі, «Емігранти», як знати, були написані у 1975-му році, будучи поставлені самим Анджеєм Вайдою - і мова в них про пригоди двох зайшлих до паризького світу-всесвіту поляків. Їдка сатира, знущання одного героя над другим, у фіналі – ридання і спогади про рідну хату, мух під стелею і щоденні консерви для собак, якими зараз доводиться харчуватися.

Для письменницької манери Мрожека взагалі характерні іронія і гротеск, виявлення абсурдних сторін життя, нерідко - притчова манера оповіді й фарсові риси. Примітивізація життя, духовне зубожіння, дидактизм у мистецтві – ось те, проти чого все життя змагав у свої творчості автор «Емігрантів», «Пішки», «Портрету».

Зрештою, річ навіть не в абсурді трійки п’єс, зібраних у цій ошатній книжці – а в тому оточенні, дискурсі та контексті, який зустрічаємо також у творах інших видатних емігрантів (автор збірки попоїздив таки світом, повернувшись до Польщі).

Серед них насамперед – це так само три видатні вигнанці-емігранти зі слов’янського світу, що зробили свій золотий внесок у скарбницю світової, але насамперед західної культури – Ежен Йонеско, Еміль Чоран, Мірча Еліаде.

За новіших часів, звісно, це Мілан Кундера майже з такою самою тематикою буденного абсурду, що витворюється з гіркої ностальгії, усвідомлення власної непотрібності у цьому світі, «казенного» ставлення оточуючих навіть до інтимних сфер життя.