Розміноване поле не означає безпечне: чому частину територій України не можна буде використовувати навіть після війни

Понад 80 років може знадобитись Україні, аби очистити сільськогосподарські землі від вибухонебезпечних предметів і повернути їх в обробіток. До такого висновку торік дійшла Рахункова палата України. За її даними, з 2022 року і до липня 2025 року відповідно до стандартів розміновано та повернуто у використання 7,75 тис. га сільгоспугідь – це лише 0,08% від площі забруднених сільгоспземель. Ще 403 тис. га – повернуто в обробіток аграріям у спрощеному порядку. Загалом через забруднення вибухонебезпечними предметами 9,85 млн га сільськогосподарських земель у 10 регіонах є недоступними для безпечного використання – це майже чверть від площ усіх сільгоспугідь України.

Попри те, що цього року змінили підходи до обстеження ділянок, які є непридатними до використання та удосконалили механізм фінансування гуманітарного розмінування, темпи розмінування суттєво не пришвидшились.

"Гуманітарне розмінування сільськогосподарських земель у 2026 році просувається критично повільно. За даними Мінекономіки, наприкінці весни було завершено лише 5 угод на площі 0,6 тис. га загальною вартістю 38,4 млн грн. Як у квітні, так і в травні кількість нових замовлень за весь час дії програми з розмінування застигла на одній позначці – 125 угод для розмінування 24,9 тис. га вартістю 1,573 млрд грн. У травні нових замовлень на розчищення с/г землі зафіксовано не було", – повідомив голова фінансового комітету ВРУ та секретар Національної ради з відновлення України від наслідків війни Данило Гетманцев. 

Він зазначив, що цього року у державному бюджеті на гуманітарне розмінування передбачено 2 млрд грн. Минулого року з передбачених 2,2 млрд грн було використано лише 1,27 млрд грн, невикористаним залишився резерв у розмірі майже 1 млрд грн.

"Сьогодні ми бачимо чіткий і цілком реальний ризик, що ситуація повториться і в 2026 році. Так точно не має бути, – зазначив він. – Наші фермери мають право працювати на землі, не наражаючи своє життя на ризики, а українські родини та діти – жити в безпеці. І завдання нашої держави – забезпечити їм це право".

Водночас екологи з пересторогою ставляться до швидкого повернення у використання земель, які були забруднені вибухонебезпечними предметами. Бо "розмінована територія" не дорівнює "безпечна територія". Особливо якщо йдеться про вирощування сільгосппродукції, яку ми потім вживаємо у їжу.

Інциденти можливі ще 50 років після розмінування

"Є термін – потенційно забруднені території. Це території, на яких проходили бойові дії, або які зазнали чи зазнають впливу бойових дій – обстріли, падіння БПЛА, ракети тощо, – каже у коментарі Еспресо голова Товариства дослідників України, експерт із територіального розвитку та місцевого самоврядування Павло Остапенко. – Фактично, потенційно забрудненими є території у кожній області, але звичайно є їхня площа буде різною".

За його словами, будь-яка територія, де впав дрон чи збита ракета, певний радіус також є потенційно забрудненими, поки сапери ДСНС не обстежать цю зону, не знешкодять на місці нерозірвані боєприпаси, або не вивезуть десь на полігон і там його знешкодять. Тобто, по суті, наразитись на вибухонебезпечний предмет можна по всій території України, куди долітають російські ракети та дрони. Також не варто забувати про те, що прикордоння з Білоруссю також заміноване.

"Якщо говорити про площу потенційно забруднених територій, то уряд озвучував цифру у 174 тисячі квадратних кілометрів. Але якщо ми запитаємо, де ця територія починається і де закінчується – її ніхто вам не покаже. З цих 174 тисяч  близько 112 тисяч – це тимчасово окуповані території. Тобто вся окупована територія вважається потенційно забрудненою. Бо українська влада не має доступу до цих територій, І ми достеменно не знаємо, що робиться на кожному квадратному кілометрі цієї території", – каже Остапенко. 

Щодо територій, які уже розміновані і мають відповідний сертифікат, то, на думку експерта, це інформація не для широкого загалу. Звичайно, фермер чи громада знають, що конкретна ділянка уже розмінована і є відносно безпечною, але малювати карти ніхто не буде, бо цією інформацією може скористатись ворог.

Експерти ТДУ під час експедицій на деокуповані території, фото: Товариство дослідників України

"Що того, чи є розмінована територія безпечною. За міжнародними стандартами ще 50 років на цій території можливі інциденти. Тобто ми можемо думати, що все тут все знайшли, розмінували, але все одно є невеликий відсоток ризику того, що знову десь буде знайдена міна чи підірветься хтось", – каже Павло Остапенко.

Крім того, після нещодавніх скандалів виникає питання і до якості розмінування. Скажімо, правоохоронці викрили групу підприємств, які у 2024–2025 роках брали участь у тендерах на  розмінування земель у Чернігівській, Херсонській та Миколаївській областях. Після укладення договорів із Центром гуманітарного розмінування виконавці мали очищати поля від вибухонебезпечних предметів, однак фактично роботи імітували, а до офіційних документів вносили неправдиві відомості про нібито розміновані території. Лише на Миколаївщині за фіктивне розмінування земель цим "саперам" перерахували 49,2 млн грн. Хоча насправді вони лише перебували поблизу нібито замінованих полів, однак жодних реальних робіт з очищення територій не проводили.

Утім, замінування територій – далеко не єдина небезпека.  Значно складніше ситуація з територіями, де велись запеклі артилерійські бої. 

"Ракети, різного типу боєприпаси, які скидають БПЛА, які не вибухнули – це теж величезна небезпека. Скажімо, 10% ракет з реактивних систем залпового вогню не спрацьовують. Вони заходять в землю часом так глибоко, що металодетектор під час розмінування їх просто не бачить, – каже Павло Остапенко. – У землі властивість виштовхувати все інородне. З часом ці ракети підходять ближче до поверхні. І якщо вона вже на відстані 20 см, її не видно, але трактор  може зачепити плугом і підірватись. Тобто поле може бути офіційно розміноване, а за якийсь час може статись такий інцидент. Тому треба розуміти, що поля, де були масові обстріли з реактивних систем залпового вогню ризик буде зберігатися чималий термін".

Доказом цього є випадки детонування снарядів часів Другої світової війни навіть через багато десятиліть. Так, у березні 2026 року на Тернопільщині загинув чоловік, який викопав боєприпас часів Другої світової війни. Снаряд пролежав у землі понад 80 років, але здетонував.

"Не хотів би їсти гречку з поля, на якому підірвали усі міни"  

Утім, проблема не лише у тому, що навіть через десятки років на території, де велись активні бойові дії, чи яка була замінована з метою стримування ворога, можливі детонування "загублених" боєприпасів. Проблема у також у хімічному забрудненні територій, на якому нині воліють не акцентувати.  

За даними дослідження Інституту глобальних змін Тоні Блера (TBI) та Міністерства економіки України, мінне забруднення земель сільськогосподарського призначення щороку завдає Україні понад $11 млрд втрат ВВП. Через неможливість повноцінно обробляти поля експорт аграрної продукції скоротився на $4,3 млрд  щорічно, а простої сільськогосподарських угідь призводять до додаткових втрат ще до $800 млн на рік.  

З 2022 року частина фермерів з прифронтових територій самотужки починала розміновувати свої поля. Частина з них навіть пройшла спеціальне навчання і на сьогодні уже є сертифікованими фахівцями з розмінування і уже допомагають розміновувати угіддя колегам. Нині сільгосппідприємства можуть отримати компенсацію від держави на розмінування земель, аби максимально швидко повернути їх до використання. Утім, екологи з пересторогою ставляться до того, щоб на розмінованих полях відразу засівати продовольчі культури.

Техніка для дистанційного розмінування, фото: Центр гуманітарного розмінування

"Вибухи будь-яких боєприпасів – це хімічне забруднення. Міни, снаряди, ракети, навіть патрони зі стрілецької зброї під час вибуху викидають певні хімічні речовини. Ми ніколи не зможемо порахувати, яка частка під час вибуху потрапить в повітря і потім десь (залежно від напрямку вітру) випаде з дощами, а яка потрапить у ґрунт,  – каже голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк. – Скажімо, у нас є воронка від вибуху. Там точно є важкі метали. Вони можуть бути різні, але всі вони шкідливі  для організму і не виводяться з нього. Там точно є вибухові речовини, на які у нас аналізів практично ніхто не робить. Є сірка, яка при контакті з киснем і водою утворює сірчану  кислоту".

За його словами, є питання також щодо того, як очищують поля від вибухонебезпечних предметів.

"Розмінування територій нині стало поширеним явищем. Я б навіть сказав, поширеним бізнесом. Багато є операторів розмінування, які виконують замовлення всіх, хто готовий заплатити. Вони це називають очищенням від вибухонебезпечних предметів", – каже природоохоронець. 

Зрозуміло, що кожна громада, кожен фермер хоче повернути собі нормальне життя, тож шукають партнерів, донорів, гранти, міста-побратими, виділяють їм кошти на розмінування  і вони укладають угоду з операторами розмінування.

"Оператор запускає машини, які автоматично розміновують. Вони приїжджають і підривають все, що було в ґрунті. Насправді вони не очищають, а роблять максимальне забруднення, яке лише можна зробити! Все, що не вибухнуло, вони підривають. Так, на цій території вже ніхто вже не підірветься, але не треба називати це очищенням. Ви забруднюєте ґрунти. Ви забруднюєте їх настільки масштабно, настільки це фізично можна зробити", – каже Олексій Василюк.

За його словами, такий спосіб розмінування можливий на узбіччях доріг чи промислових територіям, але не сільськогосподарських угіддях. І те, що у новинах періодично з’являється інформація про фермерів, трактористів, які підірвались на мінах чи інших боєприпасах свідчить, що ми споживаємо продукти з абсолютно недосліджених територій.  

"Ми повинні собі чесно сказати, що частину сільськогосподарських земель ми не можемо прямо зараз використовувати. Їм треба досліджувати. Так, у фермерів сезон, посівна, контракти, вони не можуть чекати. Але і я не хочу, аби мене труїли. Тому після розмінування має бути хімічна перевірка, і лише  потім посівна. Бо є велике питання, як поле розміновувати. Якщо все підірвали, а потім бульдозером зарівняли вирви, – це не правильно, – каже він. – Не  впевнений, що хотів би їсти гречку з поля, на якому підірвали всі можливі міни і снаряди, які там були. Я би хотів бути впевненим, що купую продукти з території України, яка точно не постраждала від вибухів. Але мені про це ніхто не скаже". 

У Франції є території, виведені з використання ще з Першої світової війни

Експерти сходяться на тому, що Україні треба визнати, що не лише не усі сільськогосподарські угіддя, де проходили бойові дії, можна бути повернути у використання, а загалом у нас будуть території, на яких не можна жити.

"Деякі європейські країни, зокрема Франція, Німеччина, Боснія і Герцеговина мають певні території, які виведені з господарського використання через військові забруднення. У Франції ще з 1918 року є 1200  квадратних кілометрів, куди навіть заходити не можна. Ці території охороняються військовими і виведені вони через забруднення під час боїв Першій світовій, – каже Олексій Василюк. –  Звісно, це не надто публічна інформація: почитати в інтернеті, за якими критеріями цю ділянку вивели з використання, ми не можемо. Можливо, це навіть військова таємниця. Але Франція активно підтримує Україну, тож як держава можемо звернутись до них, аби вони поділились критеріями, за якими вони вивели ці землі з використання і не  передумали після Першої світової війни. Це ж уже скоро 110 років буде".

З тим, що повертати у користування землі, на яких велись бойові дії, треба лише після лабораторних досліджень, погоджується і Павло Остапенко.

"Що довше проходить лінія оборони в певному місці, тим вона є більш засміченою  і тим більша ймовірність того, що вона буде або певний час не придатна до використання, – каже він. – Як мінімум, буде потреба її розміновувати. Вже подальші лабораторні дослідження зразків з тієї території покажуть, що з нею далі можна робити. Чи є там забруднення важкими металами, наскільки їх концентрації перевищують гранично допустимі норми. Залежно від цього  будуть застосовуватися вже певні сценарії рекультивації цих земель". 

Попри бажання людей після завершення війни якнайшвидше відбудувати знищення міста і села, деякі з них так і залишаться містами-привидами.  Уже сьогодні українцям треба розуміти, що деякі території принаймні на якийсь час після завершення війни будуть так званими зонами відчуження.

Руїни Бахмута, фото: Міністерство закордонних справ

"Велика кількість територій були окуповані без боїв, тому після деокупації з ними проблем не буде. Але такі території, як Бахмут, Авдіївка – все що переживало максимально активні бойові дії, не виключено, що підпаде під ці, умовно, французькі критерії, – каже Олексій Василюк. –  На жаль, у нас поки навіть такого юридичного поняття як військове забруднення нема.  Все, що не заборонено, отже можна. Тобто люди можуть повернутись на ці території, може, вони там помруть від забруднень через два роки, але їм про це ніхто не скаже, бо у нас такого і напрямку немає".

За його словами, Україні зараз вкрай важливо з’ясувати, що цивілізовані країн називають "недопустимим для життя забрудненням", аби розуміти, які саме проби і аналізи потрібно робити. А також розуміти, що війна залишить по собі певні зони відчуження.    

"Це питання безпеки. У нас є Чорнобильська зона. Там теж колись жило 300 000 людей. Так, це катастрофа, що ми не можемо там жити так, як раніше жили. Але ніхто зараз  не вимагає повернутись швидше в Чорнобильську зону, – каже Олексій Василюк. –  Маємо також маємо розуміти, що війна залишить такі території. Вони не будуть такими великими за прощею, як зона відчуження,  але вони точно будуть. Нам бути готовими до того, що на деякі території люди не повернуться". 

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.