"Є хлопці, які не хочуть виходити за межі лікарні через погляди людей на їхні протези", – ветеран Володимир Рудковський

Про це розповів ветеран, ментор та амбасадор реабілітаційного центру Unbroken Володимир Рудковський журналістці Еспресо Христини Парубій у програмі "По живому".

"Від нас, від дружини, від дітей, від батьків і від людей, які його оточують, і завтра будуть оточувати, які за межами лікарні, буде залежати, наскільки швидко він адаптується і інтегрується в життя. Бо є хлопці, які не хочуть виходити за межі лікарні, тільки через те, що погляди людей, які ще не звикли до протезів, його «напрягають», і він каже, що не буде йти, мені соромно, – різні емоції в хлопців це викликає. Але, коли вони виходять за межі лікарні, є три ями, з якими вони зустрічаються, якщо ви хочете про це почути", - відзначив Рудковський.

Тож, ветерани після важких поранень стикаються із трьома основними "ямами":

Фінансова яма. У сучасному реабілітаційному центрі (як-от Unbroken) поранений перебуває в ідеальних умовах, отримуючи повну підтримку та виплати до 100 тисяч гривень. Проте, повертаючись додому, він бачить ринок праці із зарплатами у 25 тисяч. Цей різкий фінансовий спад важко пережити ментально, і ветеранам потрібен час, щоб адаптуватися до нової економічної реальності.

Фізична яма. У лікарні простір повністю безбар'єрний та комфортний. Але повертаючись у звичайні міста чи села, ветерани стикаються з відсутністю інфраструктури, бруківкою та повною непристосованістю середовища для людей на протезах чи кріслах колісних.

Ментальна яма (найстрашніша). Фізичну відсутність пандуса чи ліфта завжди можна компенсувати взаємодопомогою перехожих. Набагато гірше — це ментальні бар'єри в головах людей. Коли у закладі з інклюзивною інфраструктурою ветерана зустрічають косими поглядами через його поранення, зникає будь-яке бажання там залишатися. Безбар'єрність має починатися зі свідомості суспільства.

Читайте також: Від "дякую за службу" до подальшої байдужості: чому між військовими та цивільними в Україні зростає прірва