У Конституції 96 року закінчився термін придатності

Я не знаю, щоб сказав з цього приводу відомий дисидент, автор Декларації про Незалежність, якби дожив до наших днів. 

Хоча ні, знаю звичайно. Не так багато часу минуло, ще пам'ятаємо. Лук'яненко називав Кучму людиною, яка "10 років не будувала, а грабувала Україну", звинувачував у спробах встановити авторитарний режим, називав фундатором олігархічної держави та "бандитських" способів управління. 

Так що ні, я думаю, він би не схвалив нагородження Кучми відзнакою свого імені. Але він помер, тому ніхто його не питатиме. Історію ж бо пишуть переможці й просто ті, хто живуть довше. 

Наприклад, Михайло Сирота, один зі справжніх героїв Конституційної ночі 1996 року, міг би бути на трибуні Верховної ради й приймати цю нагороду з рук Стефанчука. Сироті цього року мало б виповнитися 70. Але він загинув в автокатастрофі у 2008-му. 

Можна, звичайно, було б запросити родину Михайла Сироти до парламенту і вручити їм нагороду посмертно. Але чомусь не здогадалися. Є ж, зрештою, Кучма, за якого цю Конституцію ухвалили 30 років тому. 

За ці 30 років змінилися 5 президентів. І кожен порушував Конституцію багато разів. Почалося, звичайно, вже з Кучми, продовжується за Зеленського, якому порушень таких нарахували вже десятки. Звичайно, не всі порушення були рівнозначними. Янукович намагався узурпувати владу. Інші, наприклад, не підписували вчасно закони (які їм не подобалися). Але сам факт промовистий — Конституцію порушують всі.

Читайте також: "У тексті Конституції не повинно бути жодних різночитань": Магера про права, які не можна обмежувати навіть під час воєнного стану

Не тільки президенти. Але й депутати — бо в нас, наприклад, в Конституцію закладені такі норми соцзахисту, які жоден держбюджет не виконував з 1996 року.

Можна, звичайно, сказати, що проблема в низькій правовій культурі. Або взнаки дається досвід перебування в СРСР з його сталінською фейковою конституцією.

Але, можливо, проблема і в самому нашому суперечливому Основному законі? 

Наприклад, за Конституцією в нас парламентсько-президентська республіка. Але президент може давати доручення уряду, подавати невідкладні закон, прем'єр має звітувати президенту. Так хто головний в державі? 

Або: в нас є поняття "коаліція", але відсутнє поняття опозиція. Це точно про демократію?

Як щодо особливого статусу російської мови?

А ще за Конституцією в нас, по-суті совєтський генпрокурор. РНБО — як ЦК політбюро, Кабмін — як Генплан, парламент — Верховний Совєт, губернатори в областях, президентські намісники в районах...

Вибачте за незручну правду, але наша Конституція — це Конституція постсовєтсткої республіки.

Зрозумійте мене правильно — ухвалення власної Конституції в 1996 році було величезною перемогою проукраїнських демократичних сил в парламенті. Вона заклала підвалини для розвитку незалежної держави. Але це була конституція компромісів, за іншу не проголосували б комуністи, які мали найбільшу фракцію. Іншу конституцію просто не підписав би Кучма з його авторитарними замашками та планами на "третій термін".

Тому сьогодні, мені здається, нам не варто удавати, що ми не бачимо очевидного: в цієї Конституції 96 року закінчився термін придатності. Вона виконала свою історичну місію, але сьогодні в такому вигляді вона радше гальмує наш розвиток і ускладнює рух до євроінтеграції. І 30-річчя - вік зрілості — добра нагода застановитися, що нам з цим робити далі.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів