Постачання бракованих мін до ЗСУ: подробиці арешту причетних осіб. Чи актуальне використання бронетанкової техніки у війні. Колонка Сергія Згурця

Удар по Мурому

Почну з новини про те, що в ніч на 30 квітня безпілотники Служби безпеки України уразили Муромський приладобудівний завод у Росії, це Володимирська область. Це підприємство спеціалізується на виробництві засобів запалювання боєприпасів, а також виробів для військово-морського флоту, військової авіації Російської Федерації. На заводі пролунало п'ять вибухів. Чекаємо оцінки наслідків за супутниковими знімками.

Браковані міни для ЗСУ

Звісно, у ворогів мають постійно вибухати і склади з боєприпасами, і виробництво, а у нас має здійснюватися збільшення виробництва якісних мін та боєприпасів на додачу до тих, які ми вже отримуємо від наших партнерів. Але так виходить не завжди. І тут я не можу не згадати про цю вкрай гучну новину про те, що Служба безпеки України затримала кількох посадовців, яких підозрюють у виготовленні неякісних мінометних боєприпасів для Збройних Сил.

Зокрема, мова йде про генерального директора Павлоградського хімічного заводу Леоніда Шимана, його першого заступника Олексія Кириченка, а також колишнього очільника одного з військових представництв Міноборони Михайла Лашкуренка і керівника групи контролю відповідного підрозділу Міноборони Юрія Яреська. За версією слідства, ці особи свідомо використовували дешеві неякісні матеріали у виробництві, щоб зменшити витрати і отримати надприбутки за рахунок державного замовлення. А посадовці з військових структур ігнорували виявлені недоліки. Так було написано в повідомленні Служби безпеки України. 

Всіх чотирьох підозрюваних взято під варту. Як на мене, цей ланцюг далеко не повний, але це вже щось. Ця історія, власне, починається з лютого 2024 року, коли Міністерство оборони прийняло рішення розмістити на Павлоградському хімічному заводі низку значних замовлень.

Насамперед на виготовлення мін до мінометів на загальну кількість понад 250 тис., також були замовлення на міни 82 мм, і також снаряди 122 мм, і на все це було скеровано 28 млрд грн. Але коли йшлося про виготовлення мін, то тоді з боку військових були попередні застереження, що у підприємства є проблеми з отриманням критичних комплектуючих.

Це насамперед вибухівка, це порохи, які необхідні. Також були питання до кваліфікованого персоналу і таке інше. Спочатку такі застереження з боку військових були, а потім ці застереження з боку військового представництва чомусь були зняті. Я думаю, що це якраз одне із питань, яке буде з'ясовувати слідство, чому так відбулося.

І також розуміємо, що фактично про особливості цього контракту чи контрактів, звісно, мало знати керівництво і Мінстратегпрому, і Укроборонпрому, тому що посадові особи і Герман Сметанін, і Олександр Камишін фактично розуміли особливості цього контракту, всі його складнощі, і які проблеми мало вирішувати це підприємство.

Але жодних підписів, звісно, Сметаніна і Камишіна, під цими контрактами не існує, тому що Укроборонпром і Мінстратегпром насамперед, як я думаю, керуються телефонним правом. Але коли наприкінці 2024 року стала відома публічна інформація, що ці міни не вибухають, не вилітають, тоді були пояснення з боку Мінстратегпрому. Коли Герман Сметанін виступав у парламенті, він сказав, що проблема з імпортними неякісними порохами. І що це єдина проблема, яка спричиняє всі ці історії. І він говорив про те, що 24 тис. мін підлягають заміні.

Проте буквально за пару днів до того, як було арештовано керівництво Павлоградського хімзаводу, Мінстратегпром розповсюдив новину, що фактично йдеться про заміну 39 тис. мін і що на заводі покращили технологію виробництва. Якщо йдеться про покращення технології виробництва, то, напевно, питання було не лише в порохах. 

Але ще один нюанс: якщо міни не вилітали - то погані порохи, а чому вони не вибухали?

І тут ще одна цікава подробиця, яку ми з'ясували в процесі спілкування з посадовими особами. Виявляється, що до мін 120 мм, які замовляли на ПХЗ, на заводі не було підривачів. Мінометних підривачів до цих мін не було, і тому було ухвалено рішення замінити їх підривачами від танкових снарядів.

Підривачі від танкових снарядів коштують набагато більше, проте вони були на складах Міністерства оборони, і Командування сил логістики, власне, передало ці підривачі до ПХЗ для використання в мінометних мінах. Але виходить так, що насправді швидкість танкового снаряду в чотири рази більша, ніж швидкість міни, яка вилітає з каналу ствола, і де-факто ці підривачі не спрацьовували, тому що не переходили в бойовий стан. 

Але хто ж ухвалив таке ноу-хау? Виявляється, що у нас є генеральний конструктор по боєприпасах і вибухових речовинах. Він може ухвалювати подібне рішення, але за іронією долі виявляється, що на цю посаду було якраз в 2023 році призначено керівника Павлоградського хімзаводу пана Шимана. Тобто фактично коло замкнулося.

Історія вкрай цікава, будемо спостерігати за наслідками її розслідування, але в будь-якому разі розуміємо, що державні гроші були використані неефективно. І зараз треба надолужувати втрачене, аби забезпечити Збройні Сили якісними мінами. У нас є підприємства, які можуть насправді виготовляти і боєприпаси, і міни.

Питання у тому, що для цього треба створити передумови, аби і приватні підприємства більшою мірою були долучені до тих контрактів, які раніше отримував Павлоградський хімзавод чомусь як базове підприємство для виконання таких замовлень. 

Бронетехніка на полі бою

А далі будемо говорити про те, що відбувається на полі бою в інших складових, зокрема про танки і бронетехніку. В останніх звітах за статистикою кількість російських танків і БМП не збільшується. Упродовж тривалого часу 8-10% - це те, що припадає якраз на знищену важку бронетехніку. 

Чи справді час танків пройшов, які висновки можна зробити після трьох років активних боїв, ми поговорили з Миколою Саламахою, підполковником у відставці, керівником проєктів компанії "Енергія 2000", яка виготовляє низку складних тренажерів для Збройних Сил і Сил оборони. 

Раз на пів року я ставлю майже одне схоже питання: чи справді час танків проходить, тому що кожні пів року щось на полігоні змінюється.

"На жаль, час використання тих боєприпасів, які використовують танки, не пройде ще досить довго. Не можна замінити танк зі швидкістю снаряду понад 1,5 кілометра за секунду, це якщо брати бронебійно-підкаліберні снаряди. Не можна замінити снаряди зі швидкістю 850-900 метрів на секунду, це осколково-фугасні і кумулятивні снаряди. І навіть не можна замінити ті протитанкові керовані ракети зі швидкістю 300-350 метрів за секунду. Так, на полі бою зараз дуже важко замаскувати бронетанкову техніку взагалі. Тому що в оперативній глибині і з одного боку, і з іншого боку одночасно зараз висить більше сотні дронів, які з висоти 3-4 кілометри передають картинки і проглядають до 50, іноді до 100 кілометрів від лінії фронту в глибину противника - і на одну сторону інформацію, і на іншу. Ті ж самі дрони FPV зараз досягають вже по дальності до 15 кіломтрів, а це ще 3-4 роки тому була дальність дії артилерії, причому і української артилерії, і російської артилерії", - сказав він.

Микола Саламаха зауважив, що лише коли Україна отримала велику кількість західної артилерії, то дальність дії нашої артилерії збільшилася до 30 км. Але нині навіть дрони деколи досягають дальності 30 км.

"І успішно застосовуються і нашими військами, і російськими військами. Таких дронів поки що небагато. І таких екіпажів і підрозділів, які здатні використовувати ці дрони, також небагато, але з часом ця кількість буде виростати. І ось та глибина, де треба буде захищати бронетанкову техніку в першу чергу від баражуючих боєприпасів, тому що абсолютно всі дрони - і оптоволоконні, і FPV-дрони, і дрони зі скидами - це все-таки класифікація, на військовій мові це баражуючі боєприпаси. Зараз стоїть нагальна проблема: перше - вчасно їх виявляти, друге - вчасно використовувати абсолютно різні способи і методи боротьби з ними для того, щоб захистити і бронетанкову техніку, і засоби логістики, і навіть особовий склад", - зазначив він.

Адже дрони використовуються навіть проти одного єдиного солдата, який з'являється десь на полі бою. І ці засоби розвиваються досить швидко.

"Починаючи від застосування, поки що не масового, засобів лазерної зброї, які використовують лазери. Це засоби фізичного знищення, той же самий Skynet, який досить ефективно себе показав, але це стаціонарні установки. Рано чи пізно вони стануть мобільними. І підуть далі по зменшенню калібру, по збільшенню кількості засобів виявлення, це, певно, будуть комплекси - і радіолокаційні станції, і оптичні станції виявлення і наведення. Ну і також, певно, будуть і засоби ті, які зараз дозволяють виявляти напрями пострілу снайперських видів чи польоту мін - це акустичні засоби. Якщо це все об'єднати в одне ціле, створити на базі цього комплекту систему керування вогнем і до цієї системи керування вогнем 20-міліметрові чи 25-міліметрові автоматичні гармати або навіть спарки чи ті ж самі кулемети калібру 12,7, можна використовувати безпосередньо над полем бою, зробивши зміни в організаційних структурах, в підрозділах механізованих чи мотопіхотних військ чи в підрозділах танкових військ, підготувавши особовий склад. 

В тому числі і керівний склад, який повинен прораховувати можливі напрямки застосування, можливий час застосування, на яких рубежах, на яких етапах ворог зможе застосовувати. Тобто все рівно якщо ми захочемо наступати, то наступати одними дронами не вийде. Так, ми зможемо знищувати на якусь певну глибину, але ворог буде застосовувати для оборони так само дрони. І знову ж повертаємося до старої приказки: поки нога солдата не ступила на позицію противника, ця позиція не є захопленою. Ті ділянки землі, які нам необхідно звільнити, нам треба буде їх звільняти фізично", - вважає фахівець.

Місце для танка залишається, питання в тому, що танк сам не воює, треба забезпечити йому ефективне прикриття від дронів, а нам треба посилювати бронетанкові можливості. Буквально пів року тому ми з Миколою Саламахою мріяли про те, що до нас, ймовірно, зайдуть провідні компанії з виготовлення БМП, які нам вкрай потрібні. Поки що цей процес не відбувається, і виникає питання: чи не пора нам самотужки почати виготовляти щось на кшталт МТ-ЛБ чи БТР М-113, з огляду на те, що там треба підвищити механізацію наших частин. 

"Поки що, на жаль, танк самотужки Україна не здатна не тільки розробляти, а й випускати те, що раніше вже випускалося. Стосовно бойових машин піхоти - дуже багато треба починати з самого початку. Тому що досвід експлуатації бронетанкової техніки радянських зразків і досвід експлуатації західних зразків показав, що бойова машина піхоти повинна бути в рази захищеніша, ніж БМП-1, БМП-2 і навіть БМП-3. А це вже як мінімум рівень тих самих бойових машин піхоти Bradley М2, А2, "Одісей" чи ті ж самі Marder, хоча Marder в принципі трішки Bradley уступає по захищеності. CV-90, а це вага під 40 тонн, тобто тут виникає проблема - ті підприємства, які раніше займалися розробкою і випуском танків, повинні перекваліфіковуватися у напрямі розробки і виготовлення бойових машин піхоти важкого класу. Краще, якщо ми будемо використовувати той досвід, який мають західні країни. Тому що ми отримали досвід експлуатації, але нам ще і треба отримувати досвід розробки подібних машин і виробництва. Знову ж таки мова, певно, буде йти в першу чергу про кооперацію для того, щоб спочатку отримати досвід і технології", - розповів Микола Саламаха.

Щодо бронетранспортерів, Україна має БТР-4, але, на жаль, за своїми характеристиками він поступається кращим західним зразкам. 

"І тут дуже багато складових, починаючи від того, що радянські 30-міліметрові гармати гірші, ніж західні, і 20-міліметрові, і 25-міліметрові, і 30-міліметрові, і 35-міліметрові, і 40-міліметрові гармати. Гірші порохи, гірша вибухівка, технології. Радянські відставали принаймні років на 20 від західних технологій, тому ми маємо ті картини, які зараз ми маємо. Наразі ми успішно модернізуємо БМП-2, БМП-1 установкою бойових модулів, які розробляються в Україні. Це бойовий модуль "Спис", бойовий модуль "Січ", але там також не все прекрасно. Там також потрібно удосконалювати і програмне забезпечення, і вносити зміни в конструкцію і самих машин, і бойових модулів, для того щоб покращувати результати і ефективність цих бойових машин на полі бою. І саме головне, що і БМП-1, і БМП-2 по своїй захищеності поступаються навіть тому ж самому бронетранспортеру БТР-4. Тому однозначно необхідно розробляти нову машину, в тому числі і бронетранспортери", - зазначив фахівець. 

Також важливим питанням є підготовка особового складу, тому що, з одного боку, є техніка, а з іншого боку - навчений особовий склад. І от компанія "Енергія 2000" займається виготовленням якісних тренажерів для цілої лінійки систем озброєння. Це і ПЗРК, і ПТРК, БТР, БМП. При чому якраз і радянські, і українські, і закордонні зразки.

"Зараз є дуже складна проблема, ми фізично не встигаємо за потребами військових. Тому що розробляти і виготовляти більше трьох динамічних комплексних тренажерів екіпажу на той чи інший зразок західної техніки на рік неможливо. Це і програми програмістів, це і програми електроніки, це проблеми конструювання. І є ще одна дуже серйозна проблема, на жаль, у нас мало спеціалістів, які здатні розбиратися до того рівня, що дозволяє розробляти алгоритми дії тих чи інших систем західного озброєння. А без таких алгоритмів створити повноцінні тренажери дуже важко", - зауважив Микола Саламаха.

Якщо ми розуміємо, що будемо використовувати західне озброєння, це означає, що в процесі військово-технічної співпраці ми маємо говорити про налагодження кооперації і у створенні тренажерів для цих зразків з опертям на наші оборонно-промислові можливості. 

"На жаль, у нас поки що розуміння на рівні держави цього немає. Абсолютно всі намагаються займатися отриманням нових зразків озброєння, але коли мова йде про те, що треба також просити наших союзників, щоб вони передавали тренажери. По-перше, різниця у вартості тих тренажерів, які розробляються і випускаються в Україні, і ті, які розробляються і випускаються на заході, це приблизно порядок. І коли вартість бойової машини західної 3-4-5 мільйонів доларів, а вартість тренажера стартує відразу з 10 мільйонів і більше, то, звісно, що будуть купувати три бойові машини", - сказав фахівець. 

Вороги захопили БМП Bradley, провели аналіз, визнали, що БМП Bradley набагато крутіша, ніж їхні найсучасніші зразки. Микола Саламаха пояснив, чи можуть росіяни використати цей досвід для покращення своєї техніки, чи, власне, це просто констатація факту і на реальність на полі бою це вже не вплине. 

"У БМП Bradley нічого нового останні 20 років немає. Вони (росіяни, - ред.) і раніше мали доступ до того, що вони зараз просто констатують. Тобто якщо йде технологічне відставання 20-30 років, то це треба починати з хімії, з металів, з підготовки спеціалістів, з розробки станочного парку на тому рівні, який дозволить випускати всі складові для бойової машини піхоти Bradley, такого немає", - вважає фахівець з бронетанкової техніки підполковник у відставці Микола Саламаха.