Радикальне, ідеальне, нетрадиційне – 5 книг про любов і кохання

Тара Брах. Радикальне прийняття. Любов до себе, що звільнить від страху, сумнівів і тривог. – К.: BookChef, 2024

У передмові до цієї книжки попереджають, що вона пробуджує в нас природу Будди, фундаментальні відчуття щастя та свободи, що є невіддільними правами кожної людини. Тому, якщо хтось забув, як це – почуватися вільним і незалежним – автор гарантує повернення цих вільнолюбних почуттів. "Почуття неповноцінності супроводжується почуттям відокремленості від інших, від життя. – нагадують нам у "Радикальному прийнятті" Тари Брах. - Якщо ми недосконалі, як же ми можемо бути прийнятими? Це зачароване коло: що більше неповноцінними ми почуваємося, то більше відокремленими та вразливими стаємо. Під нашим страхом недосконалості ховається радше первісний страх, що із життям щось не так, що станеться щось погане. Ми реагуємо на цей страх звинуваченнями й навіть ненавистю в бік тих, кого вважаємо джерелом проблеми: себе, інших або й самого життя. Та навіть якщо ми спрямували своє неприйняття назовні, у глибині душі ми все ще почуваємося вразливими". Що ж робити, спитаєте? Наразі ця книжка пропонує шлях до свободи, якої можна досягти, виконуючи повсякденні практичні вказівки, розроблені авторкою на основі її сорокарічного досвіду роботи з клієнтами-терапевтами та студентами-буддистами. Крім того, вона ілюструє свої міркування особистими історіями й реальними випадками, свіжими інтерпретаціями буддистських казок і керованими медитаціями.

Елін Гільдербранд. Ідеальна пара. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2024

Ідеалістична картина, змальована у цьому романі, (екранізованому в однойменному серіалі) на початку не менш ідеальних стосунків нібито загальновідома. Утім "Ідеальна пара" Елін Гільдербранд – не зовсім про щасливе життя, і вже на початку історії нас про це попереджають. "Телефонний дзвінок перед шостою ранку в суботу - не до добра, хоча й не така вже рідкість", - заспокоює авторка, але ми знаємо, чого саме чекати після цього у кожній таємничій історії. За сюжетом, весільний сезон на Нантакеті, мальовничому острові в штаті Массачусетс, у розпалі. Весілля молодої пари з двох зовсім не схожих родин обіцяє стати подією, яка запам’ятається всім: заможні батьки нареченого не пошкодували коштів, щоб організувати розкішну церемонію у своєму маєтку на березі океану. Однак це весілля й справді не забудеться, але через зовсім інші причини: за кілька годин до церемонії у воді поблизу маєтку знаходять тіло старшої дружки, і всі учасники свята - молодята, мати нареченого (знаменита авторка детективних романів, яку в серіалі грає Ніколь Кідман), скромні батьки нареченої, красунчик старший дружба та інші близькі родичі й друзі - раптом стають підозрюваними, і, здається, кожному з них є що приховувати...

Віталій Білозір. Порцелянове яблуко. – К.: Креативна агенція "Артіль", 2024

Ця книжка – наче палімпсест, в якому крізь традиційно-архаїчне письмо проступають сучасні мотиви й щирі почуття ліричного героя. "Але продовжую писати нові листи, / на новому папері, який видер із зошита, / де записував лекції зі старослова. / і нехай там видкі маркерні позиції редукованих, / і нехай там на полях відзначені палаталізації. / чи сторінки, на які варто звернути / особливу увагу…" - підтверджує автор оригінальний та нетрадиційний стиль своєї поетики, Не дивно, що на цих сторінках навіть ліричний герой – первісно-ніжний андрогін, в якому застигла маскулінність Залізного Віку та фемінність маньєристської епохи, "де серед сотень каменів, лише на одному,  / хлопчик так схожий на тебе в моїй голові / зіперся і каже: / мене обіймає дядько. / він чомусь плаче. / а в мене такі ручки холодні, / якби я міг, певно, теж його б обійняв…" Хай там як, але "живе" життя диктує нові правила поведінки уві сні, і за ними будь-яка сучасна "наївність", "щирість", "відкритість" у поєднанні з не менш традиційними та зазвичай (не)підцензурними мотивами вільного кохання означає одне. Це поезія нового чуття, в якому – наче в чарівному келиху – поєдналися радість і смуток, втіха і мудрість життя: "Бо що таке поезія: / її нутро з вогню, / а тіло з тліну. / боїшся інколи пальці на літерах тримати, / щоб не написати зайвий вірш і ходити з рубцями, / зі шрамами на тілі зрощеними, / бо люди сахатимуться".

Саллі Гепворт. Хороша сестра. – К.: РМ, 2024

У цій вигадливій, карколомній та приголомшливій історії про сімейні таємниці, розказаній у романі "Хороша сестра" Саллі Гепворт, все починається з того, чим мало б завершитися будь-яке розслідування, але оскільки мова про сімейні таємниці, любовні стосунки та інші начебто ідилічні сцени, то наразі все зовсім інакше. "Останнього вечора ми з Біллі й Ферн пішли до річки, - згадує одна з сестер. - У повітрі й досі висіла денна спека й весь час доводилося відмахуватися від надокучливих комарів. Біллі не вилазив з води, бо тільки там можна будо врятуватися від нестерпної жари. Ми просиділи біля річки майже годину, аж тут я відчула, що хочу справити свою природну нужду. Оскільки Біллі не збирався вилазити з води, я побрела в гущавину, бо не хотіла, щоб він побачив, як я мочуся. Йшла я повільно, бо було темно, хоч око виколи, до того ж я була боса, тож мусила уважно дивитися, куди ступаю. Та й страх змій зовсім не допомагав рухатися швидше. Зрештою, я впоралася щонайбільше хвилин за п'ять. Але, судячи з усього, цього цілком вистачило. Коди я провернулася до річки, Ферн уже не будо. - Ферн, - погукала я.  Ти де? Було досить дивно не знайти сестру на тому місці, де я її залишила. Приблизно за хвилину я побачила Ферн. Вона стояла, наче примара, на мілководді, залита місячним сяйвом. А Біллі ніде не будо видно. - Що тут... - почала я, ступивши крок до неї разу підняла догори руки. Перш ніж я встигла запитати, що відбувається, щось спливло на поверхню води поруч із нею -- шматок білої, позбавленої життя плоті. - Ферн, - прошепотіла я, - що ти накоїла?" Хай там як, але Ферн Касел працює в місцевій бібліотеці, тричі на тиждень вечеряє із сестрою-двійнею, Роуз, щосили намагається уникати натовпів, яскравого освітлення та галасу. Вона веде розплановане до дрібниць життя, і будь-які зміни в її розпорядку доволі… небезпечні. Коли Роуз дізнається, що не може завагітніти, Ферн вбачає в тому нагоду віддячити сестрі за все, що та для неї зробила. Ферн може народити Роуз дитину. Їй тільки потрібно знайти батька. Все просто. Утім, Ферн зруйнує фундамент, на якому вона так виважено вибудувала власне життя, і розкриє страшні секрети з минулого.

Емілі Шарратт, Моніка Форсберґ. Почуттєві слова для пояснення моїх емоцій. – К.: Видавництво Ростислава Бурлаки, 2024

Бачили мем, коли щоночі до дитини приходить монстр, кричить "у-у-у", а дитина посилає його подалі, мовляв, він думає про те, як далі жити? І потім монстр лягає поруч з малим, і вони разом тепер думають над цим разом. Здавалося б, чому не поділитися таким думками з батьками? Може, через брак потрібних слів? Адже коли тобі сумно, ти роздратований або коли життя складне, важко їх важко знайти. Тож не дивно, що книжка Емілі Шарратт "Почуттєві слова для пояснення моїх емоцій", яка містить 30 заспокійливих візуалізацій та вправ для маленьких людей з великими почуттями — дітей, покликана розв'язати цю проблему. Головне, переконує авторка, що нам є з ким говорити й кому за це дякувати. "Твоє тіло й розум можуть не завжди працювати так, як ти хочеш, але вони все одно здатні на дивовижні речі, - нагадує авторка. - Це вагома причина для вдячності! Якщо ти прокинувся сьогодні вранці в безпечному, теплому й сухому місці -- це теж причина. Якщо ти не голодний, є одяг і хтось, хто тебе любить, -- усе це можна додати до свого списку. Не біда, якщо твій список буде невеликим або, можливо, дуже довгим. У будь-якому разі в кожного з нас є те, за що ми можемо бути вдячні". Загалом книжка зроблена так, що на кожному розвороті праворуч — цікавий персонаж-тваринка, а ліворуч — пояснення та вправи, які заспокоюють і допомагають дітям розвивати навички розв'язання проблем і здорові стратегії подолання труднощів, що сприяють психічному добробуту. Ну, а батькам ця книжка допоможе зорієнтуватися в емоційному спектрі дитини та розуміти її щоденні потреби й переживання. Ну й щоб монстри вночі не приходили.