Револьвер замість реверансу, смачні кнопки і харківська абракадабра – 5 книг про маловідоме

Анастасія Євдокимова. Революціонерки. – К.: Книголав, 2025

"Не реверанс, а револьвер", - таку назву має передмова до "Революціонерок" Анастасії Євдокимової, яка виходить у такий самий неспокійний час, про що мова у цій книжці. "Це був час революцій та воєн, - нагадує авторка. - У цьому томі - гаряче, часом спазматичне дихання історії. Зі зламу століть зміни відбувалися в усьому - політиці, мистецтві, побуті. З’явилися науково технічний прогрес, індустріалізація, соціальні зміни. Потужнішали жіночі рухи: жінками доводилося винаходити нову реальність, говорити про себе гучно, виборювати права і свободи. Мистецтво скидало з себе декор старих стилів і говорило про нову правду. Модернізм зачаровував, авангардно експериментував та сміливо нищив старе". Загалом "революціонерки" - це жінки, які на початку XX століття осмислювали нові ідеї, здобували досі незнані досвіди, перебували у вирі подій і фіксували особисті переживання й потрясіння, яких зазнавали Європа та розділена Україна.  Ці тексти класикинь, знайдені в бібліотеках і архівах та упорядковані літературознавицею Анастасією Євдокимовою, — портрети жінок у буремний час. Це уважний погляд репортерок та документалісток, які переосмислюють нову добу та самих себе.  У збірці вміщено художні й публіцистичні твори Христі Алчевської, Лідії Горбачової, Наталі Романович-Ткаченко та Хариті Кононенко — історії особистих перетворень і незворотних суспільних процесів. "Що спільне між авторками? – уточнюють у книжці. - Це еліта. Усі були з добрих родин, батьки - культурна інтелігенція, аристократія, освітяни. Усі здобули добру світу, часто за кордоном. Просвітниці. Усі самі професійно займалися освітою, своєю та інших. Були громадськими діячками, активними, виразними. Були почасти недооціненими як авторки, їхні твори часто лишалися не надрукованими - і не тому, що їм чогось бракувало. Часи не сприяли". Тож наразі, здається, саме час прочитати про цих "революційних" жінок.

Смачні кнопки. – К.: Skyhorse, 2025

Незрозуміла ця книжка тільки для непосвячених, а їх, виявляється, набагато більше, ніж тих, кому ця книжка принесе неабияку користь. Тому цей проєкт цілком популярний у наш, і без того непростий час. Тож, окрім технічних тем (зокрема як створювати актуальні та людяні користувацькі інтерфейси), автори торкаються питань, особливо важливих для українського контексту: цифрової доступності та специфіки проєктування продуктів для військових. Загалом книжка покликана популяризувати людиноцентричний дизайн, тож її автори діляться практичними рецептами створення інтерфейсів і підготовки їх до тестування на реальних користувачах. "Люди не читають, а сканують інтерфейси, - нагадують вони. - В інтерфейсах може бути багато контенту, який допоможе зрозуміти суть і наслідки головної дії. Але користувач не мусить його читати. Тож описуйте в кнопці одразу зрозумілий результат, що трапиться після взаємодії. Запитання "Що робить ця кнопка? " має отримувати відповідь із кількох слів. Ставте себе на місце користувача: яка дія чи результат очікується за логікою завдання?" Усередині книжки — все: від базових складників графічного дизайну (колір, типографіка) до детального розбору ключових компонентів інтерфейсу (кнопки, поля вводу тощо) та найкращих практик створення й підтримки дизайн-систем. "Ми вже знаємо, що кнопка – не місце для експериментів, - застерігають автори. - Навіть якщо голос бренду вимагає оригінальності та веселощів, адже бренд має створювати певний настрій, такі унікальні речі краще показувати в інформаційних блоках, заголовках чи маркетингових банерах. Натомість кнопки мають інше надважливе завдання – вказати на дію".

Павло Маков. Абракадабра. – К.: IST Publishing, 2025

Немов у Йокнапатофі чи в Макондо - міфічних, як у Фолкнера чи Маркеса, містах - на мапі слобідської столиці в артбуку "Абракадабра" Павла Макова співіснують неуявні, реальні та вигадані речі. Наприклад, топоніми на кшталт "Річки Ло" (Лопані), "Гуртожитку провайдерів", "Страшного Дому, І Що Воно Є, Ніхто Не Знає" і "Холодної Гори" (вотчини художника Валера Бондаря). Мабуть, добре, що поруч із метафізичним краєзнавством, яке квітне у цьому проєкті, у книжці є ще щоденник, атлас рослин та записник, який веде подорожній сучасним світом і в якому, однак, нісенітниця переважає над впевненістю та знанням. Загалом автор бачить світ у процесі незворотних змін, які годі опанувати. Його розповідь починається роботою "Dorothea, або Облога Харкова" 2015-2016 років — з міста в обороні. Форми запису на суміжних сторінках книжки часто протиставляються одна одній. З одного боку, структуровані ритмами двійкового коду та іншими системами шифрування поселення людей. З іншого - могутні рослини, які поділяють із людиною той самий ландшафт війни, так само існують у небезпеці, але здатні жити окремо та після людства: "Земля кольору масали, суміш без натяку на обриси поселень чи тіней трави. Чимало подорожніх призупинили свої мандри та моціони, Прогулянки, оминімо згадку про довші переміщення, стали рідкісним способом бути тут. Вдих, видих - повітря проходить крізь глибокі отвори. Якась частка - через дірочку на спині в іграшкового солдата, щоб пищав, щоб видавав короткий неогублений закритий передній голосний звук під сильним стисканням пальців. Солдат з'явиться тут, як садовий гном минулих садів; як недооцінений присутній, без пискавки. Імовірно, пневмоторакс. Інші вітерці ширяють вирвами, відзиваються німотою порожніх і просторів, яка колись налякала мислячу очеретину".

Енджі Кім. Міракл-Крік. – К.: РМ, 2025

Яскравий дебют американки корейського походження - це гостра й щемлива історія, яка не залишить байдужим нікого, і в якій ідеться про справді маловідомі речі. З одного боку, детективний роман, що не відпускає до останньої сторінки, бо в "Міракл-Крік" Енджі Кім нас запрошують взяти участь у розслідуванні таємничого злочину, стати свідком перехресних допитів і судових баталій, де прокурор і адвокатка ведуть запеклу гру, на кону якої життя матері, звинуваченої у вбивстві власної дитини. З іншого боку, закручений сюжет — це лише одна зі складників успіху роману. Авторка як ніхто розуміється на міжрасових проблемах і, що іще цінніше, на проблемах сімей, які виховують дітей з особливими потребами. Вона з неймовірною правдивістю показує світ, де жертовна любов тісно переплітається із втомою, заздрістю, соромом і навіть ненавистю. "Постукування зробилося сильнішим - почали грюкати кулаком, і я зрозуміла: це Т-Джей б'ється головою об стіну. Ті-Джей, хлопчик з аутизмом, який обожнював фіолетового динозавра Барні, - під час нашої першої зустрічі він підбіг до мене та міцно обійняв. Його здивована мати сказала тоді, що він ніколи ні з ким не обіймається (ненавидить людські дотики) і що, можливо, річ у моїй сорочці, яка буда такого самого фіолетового відтінку, що й у Барні. Відтоді я вдягала ту сорочку щодня: щовечора прала її вручну, одягала на його сеанси, і він щоразу мене по три рази поспіль обіймав. Усі вважали мене доброю, проте насправді я робила ще для себе, адже мені дуже подобалося, як його рученята обіймали й притискали мене - точнісінько так само, як це робила моя донька, доки не почала уникати обіймів. Мені подобалося цілувати його голівоньку й відчувати лоскіт густого рудого волосся на губах. І от тепер цей хлопчик, обійми якого так припали мені до душі, гатив головою об сталеву стіну. Він не був психом. Його мати пояснила нам, що через запалення кишківника Те Джей страждає на хронічний біль. Він не вміє говорити, а тому, коли біль стає нестерпним, шукає полегшення в єдиний доступний йому спосіб: б'ється головою об стіну".

Лора Лінн Джексон. Знаки. Таємна мова Всесвіту. – К.: BookChef, 2025

У своєму бестселері "Знаки" Лора Лінн Джексон — відомий медіум-екстрасенс - розповідає, як розпізнати й інтерпретувати повідомлення від близьких людей і духовних провідників із Потойбіччя. "Ідея цієї книжки в тому, - зауважує авторка, - що Всесвіт спрямовує на наш шлях людей, дає нам інформацію та створює події, які нам найбільше потрібні. Існують потужні керівні сили, які ведуть нас до дійсно щасливого, справжнього життя". Тож авторка пропонує додати містичне в повсякденне й навчитися користуватися ним. Звісно, тексти книжки сертифікованого медіума у Дослідницькому центрі Віндбриджа спираються не тільки на власний дар авторки, а й роботи вчених, зокрема К. Юнга. Авторка приводить дуже багато прикладів того, як Всесвіт говорить з людьми, зауважуючи, що  дуже часто люди, отримуючи знаки з Іншої сторони, ігнорують їх, дозволяючи логічному розуму взяти верх. Але це неправильно, вважає вона, бо такі історії потрібно цінувати, щойно ви приймете це, ваше життя зміниться. Мовляв, розуміння таємної мови Всесвіту вчить нас знаходити сенс у найскладніших ситуаціях. А таких у нашому сьогоднішньому житті, самі розумієте, чимало.