Укотре про менору: чому не помічаємо власної культури
Як на мене, то кейс із постом Каті Чілі — це чудовий приклад улюбленого заняття українців — жаліти себе
Культури безліч, символів безліч, книжок безліч, музики безліч, кембрійський вибух культурного українського продукту. Ніхто навіть близько не стоїть культурно у публічному просторі поруч українського, росіянське ховається по кутках, всюди колядки-зірки, аж до Києва й далі, а не як звикли раніше - до Тернополя максимум. Такого як зараз — мабуть, взагалі ніколи не було.
І що, ми радіємо й насолоджуємось нарешті українською культурою, яка квітне і яку ніхто не пригнічує? Ні, давайте краще тривожитись вигадками, що українське не домінує, адже Катя написала пост і от менора/ханукія.
А жалітись ми звикли, бо століттями пригнічували, отже, певно, нічого і не змінювалось.
Читайте також: Про ханукію на Майдані
Культура, якщо відверто, взагалі одна з небагатьох сфер українського життя, яка себе доволі непогано почуває. На відміну від багатьох решти.
Давайте вже не вмикати завчену гіпертривожність і синдром жертви й учитись насолоджуватись тим, що нарешті отримали.
Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе