Ядерний шантаж Путіна перестав працювати, над ним уже насміхаються в РФ, - Піонтковський

Насамперед хотів би вас запитати про величезний резонанс не лише військовий, а й військово-психологічний: Курська операція. Збройні сили України зайшли в мʼяку підчеревину Російської Федерації, коли взагалі ми говоримо про північ та північний схід нашого російсько-українського порубіжжя. В Кремлі довго мовчали. І от Путін поїхав на Кавказ. Втім, досі ми не бачимо тої чи іншої зрозумілої та взагалі звичної реакції російського диктатора.

Ви праві. Курська операція ЗСУ при всій важливості військових результатів велике значення має психологічне й політичне. Я переконаний, що ця операція змінила настрої й у Вашингтоні, і в Москві. Ви ж бачили, якою була реакція американських сенаторів, які приїжджали до Києва 12 серпня. В американському політикумі дуже радісна реакція на ці події. Вони побачили, що Україна сама перетинає так звані червоні лінії і втягує за собою всіх союзників. В США вже всім набридли ці вічні бурмотіння дідуся Байдена про те, що ні в якому разі не потрібно допустити ескалації й регіонального конфлікту. Більшість американського політикуму зустріли ці події з великим ентузіазмом. Всі ж знають, з якими заявами виступили сенатори, вимагаючи від адміністрації президента США зняти не лише всі обмеження, а й уперше почали вимагати те, про що ми з вами говоримо вже пів року, - надати Україні сучасні літаки з екіпажами західних пілотів. Ми ж розуміємо, що червона лінія, яку самі собі поставили щодо лише українських пілотів, обмежує можливості Києва. Підготувати можна 20-30 пілотів, а потрібно 150, щоб змінити хід війни й вибити агресора з Криму. Це про США.

Щодо Росії, якщо подивитися російські пропагандистські канали, то там паніка.

Головний наратив, який звучить серед російських пропагандистів, - “цар несправжній”.

Цар, який не зміг втілити жодну зі своїх погроз. Погрози Путіна Україні - порожні. Ніякої ядерної зброї він не застосує, це вже зрозуміло. Зараз він намагається відволікти увагу росіян від Курська цими поїздками й ініціативами.

Він удає неначе все відбувається так, як він запланував. Розуміємо, що це абсолютний фейк. Якщо вони впродовж двох тижнів не змогли запропонувати військового рішення, тим більше дивно виглядають легенькі путінські скавчання в бік МАГАТЕ: шановне МАГАТЕ, приїдьте, подивіться, тут ядерні об'єкти й так далі, ми будемо міняти нашу ядерну доктрину. Тобто знову, але немає конкретної військово-політичної відповіді. Хоча Лавров сказав, що жодних перемовин за теперішніх обставин уже не буде. Наскільки я розумію, якісь закриті канали були для комунікації з цього приводу.

Згадайте реакцію в перші дні, коли вони витягли десь із підвалу Герасимова і той пообіцяв Путіну, що ще до вечора вони відновлять державний кордон. Вже пройшло три тижні. Мало того, в нього немає жодних інструментів так званого покарання України, окрім бомбардування енергетичної інфраструктури. І все. Це ж теж не буде продовжуватись довго. Закінчуються ракети, а Захід продовжує реалізовувати план забезпечення України ППО й авіацією.

В російській армії немає резервів, які вона могла послати в Курську область. Саме тому Зеленський й Україна дещо змінили свою риторику. Замість плану миру - план перемоги.

Зеленський їде до Вашингтона з планом перемоги. План перемоги дуже простий - зняти всього лише два обмеження, останні, які залишились. Це удари по російській території на будь-яку відстань. Сьогодні саме цього офіційно вимагає ЄС. Велика Британія скаржиться на США. Британія, як ми знаємо дозволила бити своїми ракетами Storm Shadow, так само як і Франція ракетами Scalp. Велика Британія все ж повинна оглядатись на США. Скажемо прямо, США дійсно допомагають Україні з вибором цілей і з розвідданими, тому доводиться рахуватися з їхніми обмеженнями. Британія зараз діє неофіційно й намагається переконати США відмовитись від цих обмежень. За моїми відчуттями, тут, у Вашингтоні, це питання буде вирішене протягом кількох днів.

Друге питання, яке вирішується, вперше не нами було сказано, а Зеленським і сенаторами: вперше проводиться відбір західних пілотів для екіпажів не тільки F-16, а й інших західних літаків. Ось ці дві червоні лінії будуть відкинуті й у цьому, відповідно, й полягає план перемоги України.

Чому це все так довго тягнулось? Чого боялись? Тобто, якщо не впадати в конспірологію, на кону завжди стояв путінський ядерний шантаж. З іншого боку, розуміємо, що Путін зайшов настільки далеко, що його потрібно було б якось прибирати, в прямому чи в переносному сенсі, з посади президента РФ, на яку він, до речі, не обирався. Але це все діло відкладається. Можливо, теперішня комбінація російської влади влаштовує різні сторони теперішньої світової гри. Китай влаштовує, можливо, й Індію влаштовує. Китай та Індія отримують свої енергоресурси за демпінговими цінами. США не готові повністю хитати РФ для того, щоб вона повністю не впала в китайську кишеню. Тобто чому отаке зволікання?

Два головних мотиви. Два з половиною роки все ж таки ядерний шантаж Путіна працював. Зараз він нікого вже не переконує. Над ним насміхаються вже в Росії. Як сказав один із російських пропагандистів, Бужинський, який дуже освічений, - їм пора закінчити необовʼязкові погрози. Тобто що вони будуть застосовувати ядерну зброю, хоча зрозуміло, що цього ніколи не буде. Цього ядерного шантажу вже не бояться. Ми памʼятаємо, як в литовському парламенті було позитивне рішення про відправку військових в Україну. Відповідаючи на питання, чи не застосує Путін ядерну зброю, премʼєр-міністр Литви сказала, що він кожного тижня обіцяє застосувати цю зброю. Це вже не аргумент.

Останній аргумент - це повторення того ж страху, коли, згадайте, як Буш-старший умовляв Україну в серпні 1991 року залишитися в СРСР, - це страх перед невідомістю. Страх перед руйнуванням РФ, бо тоді все буде захоплено Китаєм. Ці аргументи теж перестали працювати. Той вибух ентузіазму в американському політикумі, який відбувався після того, як ЗСУ зайшли в Курську область, показує, що всі ці аргументи вже не працюють. Останній буде знятий незабаром.

З другого боку, розуміємо, що Путін рухається своєю траєкторією. Кривавою та дуже витратною, коли ми говоримо про російських інтервентів, і в дечому послідовною. Він продовжує довбати й довбати Покровський напрямок. Людей вони не шкодують. Втім, це імпульс з тих чи інших причин закінчується. Й тому їм треба буде виходити на мобілізацію. На мобілізацію Путін не хоче виходити, бо це може спровокувати додаткову лінію напруги в Росії. Втім, з урахуванням загальної пропагандистської роботи й унаслідок цього постає фашизація й істеризація російського люмпена. Тому, можливо, він все-таки піде на цей крок.

Фашизація російського люмпена несе загрози й Путіну. Ми продовжуємо чекати, коли величезна кількість росіян вийде на масові антивоєнні демонстрації. Цього ніколи не станеться. Оскільки це тоталітарна держава. Лідери антивоєнного руху вбиті, кинуті в тюрми, або вигнані з країни. Партія проти війни там не присутня в політичному просторі.

Все там звузилось до так званого Z-бидла й прихильників війни. Ці прихильники вже дуже розчаровані Путіним, його недієздатністю реалізувати свою програму.

Для Путіна зараз найбільш небезпечні не ті, хто його ненавидить за те, що він розвʼязав війну, а ті, хто його ненавидить за те, що він цю війну програє. В їхніх Z-каналах аргументація дуже нагадує слова Пригожина. Пригожин не атакував безпосередньо Путіна, а безжалісно критикував міноборони РФ, Шойгу й Герасимова - так сьогодні діють Z-воєнкори. Просто ще існує критика Путіна. Це для Путіна дуже небезпечно.

Але “блискуча” карʼєра Пригожина засвідчила російському генералітету, що не варто в це лізти, бо рано чи пізно до вас дотягнуться руки з Лубʼянки. Розуміємо, що у великому підкилимному змаганні вермахту й гестапо чомусь завжди перемагає гестапо. Ну й от, ми не бачимо фігур, навколо яких міг би консолідуватись внутрішній протест. Так, критикують Путіна за те, що він недостатньо кривавий, недостатньо успішний у своїй війні проти України. Втім, був же ж казус із Пригожим, а зараз події в Курську. Але з боку генералітету немає жодних конкретних рухів, які б сказали голосом професора Солов'я, що цар несправжній, а справжній лежить у холодильнику або похований у мавзолеї під тілом Леніна.

Це класична боротьба між вермахтом і гестапо, між армією та НКВД. Мені здається, що вони не будуть чекати дня, коли за ними прийдуть. Ця партія Z війни, що зараз домінує в інформаційному просторі РФ, має три групи, які ненавидять одна одну, кожна звинувачує в невдачах війни, - це армія, Путін і його ресурс ФСБ та так званий пригожинський народний рух. Ще один принизливий копняк Путіну, на мою думку, зірвав би цю суміш. Я впевнений, що українське військове командування до цього готується. Я маю на увазі знищення Кримського мосту.

Наскільки я розумію, ось ця ситуація в Москві, цей конфлікт трьох груп і знищення Кримського мосту остаточно переконають їх, що цар несправжній.

От ви сказали, що оці праві групи вимагають більш кривавих дій, але більш кривавих, зокрема ядерних, дій не буде. Їхня критика зводиться вже не до заперечення нових методів ведення війни, а до звинувачення в програші війни. Війна вже програна. Та війна, яку Путін оголосив 24 лютого, Київ за тиждень, а потім щоб НАТО відступило вглиб Європи - ця війна вже програна назавжди. Путінське угруповання вже відступило. Він бореться за владу. Він намагається зберегти владу в країні, яка програла війну. Для цього йому потрібно назвати інших винуватців. Зараз він називає генералів.

Герасимов дуже проситься, щоб його назвали. Дуже цікава фізіонома, яка аж проситься, щоб його називали винуватцем.

Герасимов уже готовий зняти штани, щоб його почали вже шваброю гвалтувати в підвалах НКВД. Цей процес не може продовжуватись безкінечно. Підірвіть Кримський міст - і я вам гарантую колапс путінського режиму.

З іншого боку, ми ж розуміємо, що знищення Кримського мосту потрібне в комплексі до якоїсь наступальної операції чи додаткових обхідних маневрів. Але бачимо дуже важливий у військовому плані момент - палають військові обʼєкти по російській території. Не тільки летовища, а й нафтосховища. До прикладу, Ростовська область. Розуміємо, що в цю гру можна грати двом сторонам. РФ впродовж кількох місяців дуже методично била по нашій енергетиці. Тепер росіяни відчувають, що таке війна в себе, всередині країни. Але це ніяк не оформилось в якусь дуже конкретну претензію. Зокрема, до Путіна. Ось є гроби, чорні мішки і є ще ураження інфраструктури.

В Ростовській області вже два тижні палає. Були слухи про можливі переговори через посередників українських та російських для того, щоб утриматися від ударів по інфраструктурі. Я не знаю, чи можливі такі контакти з Москви. Але вони розуміють, що це вже не гра в один бік. Їхня інфраструктура теж може знищуватись. Це нагадує вже іраксько-іранську війну, коли війна вивелась в удари по містах. Тоді іранські аятоли повинні були відступити.

Іранські аятоли, на жаль, досить стабільний режим. От якщо говорити про переговорний процес, про який ми так делікатно згадуємо: зʼявився премʼєр-міністр Індії Моді. Думаю, що були й інші близькосхідні країни. Крім Катару, могли бути ті чи інші ініціативники. Втім, Путін і Лавров в публічній сфері це відкидають і повторюють свій ультиматум: Україна має віддати значну частину своїх територій. Ми ж публічно говоримо, що це неможливо. Як бути з тим?

Це непримиренні позиції. Це розуміють у Вашингтоні. Дуже важливо, що Зеленський зробив ось цей перехід.

Пів року говорили про план миру, а зараз перейшли до плану перемоги. Це дуже важливий фактор.

Цей план перемоги підтримує більшість двох партій в конгресі. Сьогодні, до речі, ввечері буде дуже важлива перша пресконференція Гарріс, і всі чекають питання по Україні. Я чекаю від неї дуже жорстких формулювань щодо цього. Це ще один додатковий фактор на нашу користь.

Головне, щоб вона на виході не перетворилась на Барака Обаму. Демократи часто демонструють такі-от різні чудеса.

В мене, відверто, немає ілюзій на рахунок того, настільки вона любить Україну. Втім, вона дуже хоче виграти вибори. А ситуація така, що шанси майже рівні. Трамп і Гарріс на рівних умовах сьогодні боряться за тих виборців, які ще сумніваються.

А знаєте, який зараз головний кластер невизначених голосів? Це проукраїнські республіканці.

Республіканці, які голосували на праймеріз за Хейлі. Тому маю надію, що Гарріс сьогодні зробить рішучу заяву й відмовиться від байденських формулювань про ескалацію й регіональну війну. Їй потрібно завоювати мільйони голосів республіканців, які вагаються і є твердими прихильниками України.