Як Україні досягти переваги у небі.  Ч.2

В матеріалі Як Україні досягти в російсько-українській війні переваги у небі.Ч.1  ми розглянули різні можливості посилення нашої авіації на сьогоднішньому етапі війни. Водночас якщо говорити про майбутнє Повітряних Сил ЗСУ, очевидно, що воно пов’язане із переходом на безпілотну авіацію. В комплексі з цим – з розвитком та інтеграцією штучного інтелекту (ШІ), а також певною локалізацією виробництва. Не буде перебільшенням сказати, що в цьому Україні буде потрібен гіперстрибок – на тлі безкомпромісного опанування “зоопарку” різних літаків західного виробництва. Маємо надати ще більшої динаміки власній сфері R&D (Research and Development), досліджень та розробок, що сьогодні вже набула динаміки. А також йти на максимальну співпрацю з тими, хто здатен забезпечити “проривні” рішення. І це не завжди ті, хто сьогодні вважається лідером та перебуває в центрі уваги. 

фото: gettyimages

Довгострокові перспективи. Шлях до безпілотної авіації

Якщо говорити безпосередньо про Повітряні Сили, напевно, не варто побоюватися диверсифікації та витрачати певні ресурси на дублювання можливостей у небі. 

Скажімо, згадана Індонезія з її політичним китайським вибором бойових літаків у липні 2025 року додатково підписала контракт на закупівлю 48 винищувачів KAAN у Туреччини – літаків, яких поки що де-факто не існує (тільки з 2028 року має розпочатися постачання серійних винищувачів до турецьких повітряних сил), але які у стані дуже перспективного розвитку, з огляду на досягнення ОПК цієї країни упродовж останніх трьох-п’яти років. Придивимось, як працюють нові тренди. 

По-перше, в Індонезії будуть створені нові виробничі потужності для сервісів та певної локалізації виробництва. 

По-друге, передбачений обмін технологіями. 

По-третє, це інвестиція в майбутнє, бо передбачає поступовий розвиток авіації нового типу (більш технологічної, дешевшої та з опануванням новітніх перспектив у вигляді переходу на безпілотні системи – в останньому турецький літак є містком). 

     Оскільки ВТС України й Туреччини може мати виняткове значення для ПС ЗСУ майбутнього, згадаємо, що наземні випробування прототипу KAAN розпочалися лише у березні 2023 року, а сам проєкт присвячений заміні F-16. Перший політ було здійснено у лютому 2024 року, при цьому поки що винищувач п’ятого покоління KAAN використовує американські двигуни F110, в тому числі це сплановано й для перших серійних машин. Але Анкара має амбіції замінити американські двигуни F110 General Electric на турецькі TF35000 (F110 GE встановлені на F-15 та F-16), як очікується 2032 року .

турецький винищувач KAAN, фото: gettyimages

     Як бачимо, для країн, які розвиваються за парадигмою “між США і Китаєм”, це можливість використання “і тих, і тих” технологій. Європа собі такого дозволити не може, хіба що купувати більше у Ізраїлю. Але такі країни як Туреччина, Індонезія чи Саудівська Аравія, - можуть. Глобальні збройові проєкти на кшталт літака KAAN є показовими й свідчать про наявність у світі альтернативних перспектив. Тому одним з перших покупців KAAN може стати саме Саудівська Аравія - якщо виникнуть проблеми із закупівлею F-35 в межах оголошених витрат на 100 млрд доларів.

     Україна, яку не дуже поспішають прийняти у НАТО, та яка зможе розраховувати на ВТС із Заходом лише частково (про це вже свідчать дуже обережні підходи країн НАТО до спільних розробок і виробництва з Україною ракетної техніки), має підстрахуватися. А саме, налагоджувати військово-технічне співробітництво з альтернативними країнами. Посилити ПС ЗСУ майбутнього вже в контексті переходу на комбіновану версію “пілотованої плюс безпілотної авіації” в умовах шаленого дефіциту нових сучасних літаків варто саме у зв’язці (зв’язках) із партнерами.

Чим Україні цікаві “альтернативні країни”, зокрема, Туреччина

Туреччина – одна з найцікавіших країн в цьому сенсі. ВТС з нею не припинялося під час широкомасштабної війни. Так, слід визнати, що Анкара дещо стримана у передачі Україні технологій, і бажає більше отримати від ВТС, ніж віддати (про це свідчать проєкти у галузі ПТРК та модернізації ЗРК). Тим не менш вона готова розкритися – передусім через поширення зв’язків із її приватною промисловістю. 

     Наприклад, приватна компанія Baykar Makina замовляє українські реактивні двигуни АІ-322Ф та АІ-25ТЛТ від ДП “Івченко-Прогрес” для новітнього стелс-безпілотника Bayraktar Kızılelma. Незважаючи на наполегливі бажання кривавого Путіна перешкодити ВТС України з Туреччиною, його можуть виробляти на заводі у Київській області разом з іншими сучасними БАК. Можна згадати, що у травні 2025 року БАК Kizilelma з українським двигуном АI-322Ф (четвертий прототип) пройшов успішний тестовий політ. Baykar далі у серпні проінформувала про початок серійного виробництва цього БАК, ймовірно, оснащеного українським двигуном.

БАК Kizilelma, фото: gettyimages

     А в березні 2025 року ця ж компанія показала безпрецедентні успіхи нового БАК - Bayraktar TB3, що може нести бойове навантаження до 280 кг. Йдеться про взаємодію двох різних безпілотних платформ у рамках точкової системи наведення: один апарат визначає ціль, інший завдає удару. Від керівництва турецької компанії відомо, що Україна цілком може локалізувати виробництво безпілотників Bayraktar Akinci – вони здатні нести навіть компактні крилаті ракети дальністю ураження 280 км. Усе це – дуже відчутні технологічні переваги тактичного рівня.

     Нарешті відомо, що українські компанії беруть участь у розробці певних компонентів того ж новітнього винищувача п'ятого покоління KAAN. Передусім йдеться про двигун, адже Україна у 2020-х роках розробляла двигун для винищувача п'ятого покоління Китаю. 

     У червні 2025 року ще однією важливою неочікуваною новиною стало повідомлення про те, що турецький безпілотний винищувач Baykar Kızılelma розглядають на роль дрону супроводу для проєкту Global Combat Air Programme (GCAP) зі створення винищувача шостого покоління Tempest в рамках міжнародного клубу з Японії, Італії та Великої Британії. Це запропонував генеральний директор Leonardo Роберто Чінголані на Паризькому авіасалоні в Ле-Бурже. Звісно, цього може й не відбутися, але згадані події та досягнення безперечно свідчать про те, що рівень українських технологій дозволяє високотехнологічне партнерство. Не ображаючи досягнення Індонезії чи Саудівської Аравії, можна визначити, що технологічний рівень України на порядок вище означених країн (хоча й ресурсів, ймовірно, на порядок менше).  

Так чи інакше, якщо Україна правильно скористається перехідним періодом у технологічній революції з переходу світу на автоматизовані безпілотні системи, то упродовж майбутнього десятиліття, експлуатуючи пілотовану авіацію четвертого покоління, країна здатна забезпечити гіперстрибок, про який ми говорили. Спочатку це були б комбіновані версії, коли пілотовані машини керуватимуть дронами, а у перспективі роями дронів. В подальшому ж координувати рої невеликих дронів різного функціоналу вже будуть здатні великі безпілотні повітряні платформи. 

БАК Kizilelma, фото: gettyimages

     Україна цілком здатна опановувати напрям самостійно, адже упродовж останніх трьох років в країні розвивається вже до десятка компаній, що займаються втіленням елементів штучного інтелекту в зброю – це на додаток до двох десятків компаній, здатних працювати у сфері створення бойової авіації. Але самостійний шлях точно не є раціональним та оптимальним – він неминуче призведе до відставання у часі. Щоб зіграти на випередження, потрібні партнери. Тож одним з найбільш перспективних партнерів і може стати Туреччина – тут важливими фактором є приблизно однаковий технологічний рівень. Звісно, першість тут ніби не за нами: завдяки шаленим інвестиціям Туреччина вже має низку фантастичних досягнень. Але й в України є козирі.

Чим Україна цікава “альтернативним” авіакраїнам

Перша, безумовно, сильна карта для України  - реальна війна та зброя із найціннішим на ринку штампом “proven inthe battle”. 

Друга – наявність залишків найпотужнішої у світі школи військово-транспортної авіації Олега Антонова, яку можна спільно відновити (Туреччина мала надзвичайний інтерес до створення спільних виробництв Ан-178 – з локалізацією на своїй території).

Ан-178, фото: gettyimages

     Також варто докласти серйозних зусиль, аби розгорнути ВТС із Швецією – її інтерес передусім безпековий. Незважаючи на таку ж саму епізодичну залежність від США у авіаційних двигунах, Швеція стабільно й послідовно рухається власним шляхом. У червні 2025 року винищувач Gripen E випробували з інтегрованим штучним інтелектом у змодельованому повітряному бою.

Наскільки ми можемо бути перспективним партнером для шведів? Цікаве питання. З одного боку, Швеція поки що демонструє завищені амбіції: визнаючи певні високотехнологічні досягнення України, SAAB у 2025 році все ж робив відверті пропозиції щодо поглинання однієї з найпотужніших українських компаній саме цього профілю. Водночас, якщо такі пропозиції робляться, значить є зацікавленість в нас. Тож є можливість для маневру. Навіть якщо говорити про поглинання, може й це шлях – варто усе зважити. 

     Україна вже багато чого змогла в розвитку власної авіації, поки значною мірою за рахунок західних партнерів. Однак майбутня картинка розвинених Повітряних Сил може виглядати приблизно так: двигуни та більша частина авіаційного озброєння вироблятимуться українським ОПК, до 30% новітньої платформи та супутньої наземної і авіаційної інфраструктури може бути локалізовано в Україні. Звісно, усі рої дронів та ключові технології автоматизації і роботизації мають бути українськими.

фото: GeneralStaff.ua

За столом сидять сильні гравці. Але у нас також є чим грати.  

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.