Як Україні досягти в російсько-українській війні переваги у небі

РФ системно атакує Сили оборони керованими авіаційними бомбами з універсальним модулем планування та корекції (УМПК). Тероризує мирне населення, прострілюючи крилатими ракетами усю територію країни. Знижує  ефективність наших дій у повітряних боях  завдяки авіаційній керованій ракеті “повітря-повітря” великої дальності Р-37М (за кодифікацією НАТО AA-13 “Arrow”). Її максимальні можливості дозволяють ураження на відстані орієнтовно до 200 км (хоча російська пропаганда стверджує, що максимальна дальність пуску складає 300 км. Протистояти на рівних агресору за цих умов непросто.

ракета класу "повітря-повітря" Р-37М, ​​на авіаційно-космічному салоні МАКС у Москві, фото: gettyimages

Чому Росія об’єктивно продовжує домінувати в небі російсько-української війни

Для такої ситуації є об’єктивні фактори: на території РФ десятиліттями розроблялися та вироблялися бойові літаки, на території України – ніколи, окрім низки компонентів для бойової авіації та проведення ремонту бойових літаків. Тому переведення економіки на воєнні рейки дозволяє РФ поповнювати та оперативно посилювати парк бойової авіації, попри успішне збиття їх літаків, навіть за допомогою дронів . У 2025 році РФ вже поповнювала парк бойових літаків швидше, ніж їх вдавалося знищувати Силам оборони. Зокрема, відомо про передачу ВКС Росії чергової партії нових багатоцільових серійних винищувачів Су-35С у серпні та у червні 2025 року. Ці машини заведено вважати літаками покоління “4++”.   

винищувач Су-35 РФ, фото: gettyimages

 Натомість Повітряні Сили ЗСУ, на  жаль, отримали літаки західного виробництва дещо застарілих версій (можна казати, четвертого покоління) з відповідним озброєнням – об’єктивно вони не можуть вести повітряні бої на рівних. Тим більше ПС ЗСУ поки не має літаків дальнього радіолокаційного виявлення та розвідки, що також знижує потенціал застосування бойової авіації. Хоча Швеція оголошувала у травні 2024 року про плани передати Україні два літаки SAAB 340 AEW&C (ASC 890). 

Тож, як бачимо, питання створення потужної бойової авіації комплексне і не має простої відповіді в стилі “експертних” висновків деяких блогерів “Захід дасть нам сучасні  F-16 і все виправимо”. 

Проміжні рішення: на що здатні партнери України

     Одразу варто зазначити, що на відміну від дронів, ракет та навіть власних ЗРК, намагатися розробити та виробляти власний літак видається недоцільним – через високу складність, неймовірну вартість проєкту. Більше того, є ще одна вагома причина – маємо прийняти той факт, що світ стоїть на порозі безпілотної революції. Тобто можна витратити десяток років, інвестувати шалені кошти в дороговартісні проєкти і зрештою опинитися десь у хвості невеличкої когорти країн, які виробляють літаки. Хоча піарник з команди Петра Порошенка Роман Романов (автодилер, який очолював Укроборонпром) переконував, Україна буде виробляти бойові літаки.

     Інша справа, що Україна має досить потужну ремонтну базу бойової авіації, а також низку підприємств, що здатні розробляти та виробляти сучасне авіаційне озброєння й передові авіаційні двигуни та низку важливих комплектуючих. Загалом це близько двох десятків підприємств, які можуть стати ядром для майбутніх авіаційних проєктів. Про них – пізніше, а поки про те, як діяти проти ворога сьогодні. 

     Передусім, посилюватися розширенням парку F-16, а також при можливості й Mirage 2000-5F. Якщо Повітряні Сили ЗСУ матимуть до трьох десятків перших та до двох десятків других, це буде прийнятно якісним рішенням: при закупівлі новіших версій озброєння разом із посиленням системами ППО-ПРО західного виробництва Україна здобуде впевнену стійкість. До того ж, можна розгорнути більш якісну систему підготовки пілотів та наземного персоналу, відпрацювати систему фізичного захисту аеродромів. 

     Щодо озброєння, то йдеться у першу чергу про крилаті ракети AGM-158 JASSM дальністю ураження 980 км, а також ракети “повітря-повітря” з дальністю до 180 км, зокрема AIM-120D. 

Було б актуальним також посилитися згаданими шведськими літаками SAAB 340 AEW&C та шведськими бойовими літаками – хоча б на рівні JAS 39D Turbo Gripen (навряд чи для України найближчим часом виникнуть умови отримання новітніх JAS 39E/F Gripen, які є глибокою модернізацією попередніх версій та нерідко згадуються як Gripen NG). Актуальність цих літаків ще більше зросла б за умов отримання німецьких крилатих ракет Taurus, хоча це теж поки що малоймовірно. 

винищувач JAS 39 Gripen Demo, фото: gettyimages

Завдяки таким крокам де-факто ПС ЗСУ могли б технологічно майже зрівнятися з нинішніми російськими можливостями, якщо не згадувати очевидну перевагу РФ у кількості повітряних машин. Принаймні, станом на вересень 2025 року немає прикладів ефективного бойового використання РФ нових літаків Су-57, який у противника називають машиною п’ятого покоління, та який під час міжнародних салонів у 2025 року жорстко критикували в Китаї та Індії. Все це таки дозволяє вважати проєкт Су-57 одним із багатьох та звичних фейків, до яких Москва вдається традиційно від початку протистояння із Заходом після завершення Другої світової війни.

Важливо також зазначити, що нині отримати (чи закупити) нові літаки надзвичайно важко, незважаючи на готовність багатьох країн до справді шалених витрат. Наприклад, черга на F-35 вже на багато років (у 2023 році була на вісім років). Часом через це деякі країни просто відмовляються та шукають альтернативу. Зокрема, тільки три європейські країни НАТО - Британія, Італія та Німеччина спільно очікують майже дві сотні повітряних машин F-35. А в липні 2025 року підрахунки свідчили, що 14 із 32 країн НАТО є замовниками саме F-35 .

винищувач F-35 ВПС Норвегії, фото: gettyimages

Власне це спричинило виток попиту на F-16, які інколи коштують дорожче за F-35 – фахівці це пояснюють темпами виробництва, згаданою чергою та активністю нових конкурентів. Так, Філіппіни, що вже у військовій небезпеці через тиск Китаю, за кожен новий F-16 Block 70/72 сплатять 279 млн доларів, тоді як один F-35 без озброєння обійдеться Румунії приблизно у 225 млн доларів. До речі, французькі Rafale коштують майже стільки ж - по 225 млн євро за літак у контракті з Сербією, - але черга вже на дев'ять років. 

При цьому слід взяти до уваги справді колосальну різницю між старими і новими версіями бойових літаків. Наприклад, у серпні цього року став відомий стан винищувачів F/A-18 Кувейту, від яких відмовилася Малайзія. Виявилося, що чекати означені літаки треба було б до 2027-2028 років, при цьому ці винищувачі мають старе програмне забезпечення, а разі модернізації треба додатково платити по 4 млн доларів за літак. Крім того F/A-18 Кувейту мають старий радар AN/APG-65 та навіть не мають Link 16 . Тобто, Україні такі літаки навряд чи допомогли б.

Але на тлі “промислової тягучки” в США та Європі варто звернути погляд у бік сходу.

Як ламають правила нові східні гравці, зокрема, Китай та Південна Корея

Китай надзвичайно активно розробляє винищувач п'ятого покоління J-35, який вже почав надходити на озброєння. А також випробує прототипи, які вже можуть бути літаками шостого покоління, J-36 та J-XDS. Цікаво, що J-36 створюється в тому числі для управління безпілотниками. Але ще більше вражають темпи виробництва та набагато нижча вартість літаків. У травні 2025 року стало відомо, що Індонезія погодилася придбати 42 китайських всепогодних багатоцільових винищувачі Chengdu J-10. При цьому майже напевно J-10 буде найдешевшим серед усіх літаків такого класу – раніше Китай пропонував Колумбії 24 машини приблизно по 40 мільйонів за кожну – це приголомшуюча знижка.

Стрімко виходить в лідери і Південна Корея. Наприклад, контрактна ціна одного новітнього літака KF-21, “винищувача майже п'ятого покоління”, становить  менше 90 млн доларів (без озброєння), що набагато дешевше за західних конкурентів. Спочатку Korea Aerospace Industries (KAI) отримала контракт на виробництво 20 літаків у 2024 році з терміном поставок через два роки – темпи суттєво перевищують американські та європейські. У 2025 році KAI отримала нове замовлення на 20 літаків, що повторило кількість і темпи минулого – готовність до 2028 року. Звісно, варто врахувати, що наполегливі корейці створювали цей літак з 2001 року, а завдяки винятковому партнерству з США отримали у 2016 році 21 критичну технологію, включно й американський двигун. Але, очевидно, саме завдяки надвисоким темпам виробництва корейців та її гнучкості у постачаннях технологій та ж Польща разом із F-35 закупила в Південної Кореї 12 FA-50 та 36 таких літаків у варіанті FA-50PL. 

південнокорейський винищувач KF-21, фото: gettyimages

Однак для України китайські літаки недосяжні взагалі, а південнокорейські досяжні умовно. Принаймні, на цьому етапі. Навряд чи Україні для майбутнього розвитку ПС ЗСУ буде можливо придбати новітні й надто дорогі F-16 та F-35 – справа не тільки у політичній та економічній залежності (варто лише прослідкувати маніпуляції США по відношенню до програм модернізації F-16 та закупівлі F-35) на прикладі Туреччини, щоб усвідомити, що Україні потрібен інший шлях. Тим більше, як ми вже зазначили, російсько-українська війна у 2022-2025 роках яскраво продемонструвала системні проблеми із отриманням навіть вже далеко не нових літаків, ракет та засобів ППО-ПРО західного виробництва. Україна зрештою вижила завдяки власним стійкості та креативності. І захист неба тут лише частина загальної панорами війни. 

Про це – в наступному матеріалі. 

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.