Як змінилися чоловіки, куди тікати з раю, де живуть самотні серця – 5 книг про формування і деформацію

Павло Салига. Плем’я козаків. Як формувалися і змінювалися чоловічі спільноти. – К.: Наш Формат, 2026

У цій книжці українська антропологія, не зважаючи на класика Федора Вовка з його циркулями і лінійками, трансформується в захопливу історію в стилі якбитології з небаченою досі науково-популярною силою. "Я брав структури родоплемінних традицій різних народів, - розкриває секрет своєї рецептури автор, - і накладав на українську історію, фольклор та етнографію. Це пояснювало велику кількість явищ, що їх раніше досліджували окремо. Наприклад, навіщо українці збиралися на свято Купала; чому на різдвяні свята водять козу; чому у скелеті отамана Івана Сірка не вистачає фаланг пальців; чому обраним гетьманам на голову сипали землю; як українцям в Гуляйполі вдалося організувати першу у світі анархічну державу та багато чого ще". Таким чином, у своєму дослідженні "Плем’я козаків" Павло Салига - український науковець, викладач, UX-архітектор, головний редактор езин-видання "Дуршлаг" - використовує інструменти порівняльної соціокультурної антропології, щоб дослідити походження українського козацтва. Він простежує тяглість від "племінної демократії" слов’ян та інституту віче у Київській Русі до унікального устрою Запорізької Січі, сучасних добровольчих батальйонів ЗСУ і навіть футбольних фанатських рухів. Використовуючи підходи Клода Леві-Стросса, Джозефа Кемпбелла, Еміля Дюркгейма та інших відомих дослідників, автор надає ключ до дешифрування архаїчної логіки, що стоїть за українськими культурними явищами та міфами. "Коли я почав своє дослідження, - згадує він, - у мене зародилася думка, що на відомій картині "Козак Мамай", можливо, зображене язичницьке святилище. Навіть Богдан Хмельницький змінював дерева та інколи відпочивав під липою, а от козак Мамай завжди відпочивав під дубом. Проте найцікавіший елемент картини — це зображення коня. Він присутній на картині двічі: як тварина і як фігурка чи малюнок коника, що висить на дереві. Якщо сумку, шапку, розкладену зброю на картині можна пояснити побутом козака, який відпочиває, то ікона коня на дереві, очевидно, розміщена там не з побутовою метою. У деяких варіантах він висить на дереві як ціла велика картина коня в сучасній рамці. Імовірно, традиція вимагала, щоб на дереві висіло зображення коника, але в якому вигляді — художник вирішував сам. Те, що цей елемент картини має сакральне значення, можна визначити по тому, що інколи художники його замінювали на християнську ікону".

Сергій Тримбач. Олександр Довженко. Від пекла до раю. Українська трагікомедія. – К.: Дух і Літера, 2026

Поки попередній автор розповідає про козацьку міфологію, у наступній книжці пишуться інші апокрифи, які "деформують" реальність. І хоч автор книги "Олександр Довженко. Від пекла до раю" Сергій Тримбач вважає, що в реальності його герой, маючи енергетику національного пророка, міг підписати угоду із самим дияволом, вождем пекельної більшовицької зграї – аби стати врівень, аби порятувати: себе, свій рід і нарід, втім, реальність зазвичай перекреслює будь-яку "енергетику", залишаючи згадку про самі лише "угоди".  Так, герой книжки міг, подолавши ілюзію щодо дієвості компромісів зі Злом, повстати, кинувши виклик сатанинським силам, але спочатку він – за покликом доби і за службовим обов’язком – кидав виклик іншим силам. Наприклад, в історії Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Адже відомо, що ця твердиня духу витримала навалу кочових орд, литовських і польських завойовників, пережила Першу світову і Громадянську війну, і занепала лише перед демоном більшовизму. "Я думаю, що Михайлівський собор попроситься "піти", він оджив свій вік", – зауважував О.Довженко в 1932-му році,  адже реквізованих церковних цінностей вистачило на дворічний прокорм трьох неврожайних губерній, 1500 агрономічних шкіл, 1000 тракторів і посівного зерна на десять років для всієї Росії. Тим часом, в Україні, як знати, був влаштований Голодомор. Хай там як, але в інтерпретації сучасних дослідників життя і творчість одного із майстрів українського та світового кіно, режисера, сценариста, письменника, художника Олександра Довженка, який починав карикатуристом в газеті "Вісті", має характер чергового апокрифу, згідно з яким чимало сторінок його життя нагадують Дантові картини Пекла. І безперечно, як нагадує анотація до книжки, "він зумів здолати і пекельні випробування, і сфери, де душі очищаються (Чистилище), аби стати на порозі омріяного Раю, гармонія якого уявлялась, як і багатьом його ровесникам, в образі комуністичної утопії".

Натанаель Вест. Самотні серця. – К.: Вавилонська бібліотека, 2026

За сюжетом цього захопливого і тривожного бестселеру, сповненого суворого реалізму, у нью-йоркській газеті з’являється рубрика "Самотні серця", куди кожен може написати про власні негаразди й отримати відповідь на сторінках видання. У часи Великої депресії листи зневірених ньюйоркців надходять дедалі частіше, й відповідати на них доручають журналістові, що підписується ім’ям "Міс Лонлігартс". Але чи до снаги йому витримати тягар тих, хто звертається до нього? Чи в змозі він додати чужі біди до своїх власних? Адже іноді люди пишуть про страшні й болючі речі. "Грейсі 13 і ми мешкаємо в Брукліні. Грейсі глухоніма і товстіша за мене ї не дуже розумна через те що глухоніма. Вона грається на даху нашого будинку і не ходить до школи а тільки двічі на тиждень у вівторок і четвер до школи для глухонімих. Мати відсилає її гратися на даху бо ми не хочемо щоб її переїхала машина бо вона ж не надто розумна. Минулого тижня один дядько заліз на дах і зробив з нею дещо паскудне. Вона мені про це розповіла і я не знаю що робити я боюся розказувати матері адже вона здатна побити Грейсі до півсмерті. Я боюся що Грейсі народить дитину і вчора ввечері довго слухав її живіт, думав що почую дитину але ні. Якщо я скажу матері вона віддубасить Грейсі бо крім мене її ніхто не любить і коли вона нещодавно порвала сукню, вони її на два дні замкнули в гардеробі а якщо хлопці на районі почують про це вони будуть жахливо обзиватися як було з сестрою Піві Конора коли її застукали. Тож будь ласка що робили б ви якби таке саме сталося у вашій родині". Що може вдіяти наш герой? "Він покинув читати. Єдина відповідь - "Господи Ісусе!", але не можна вплутувати сюди Христа". Таким чином, кожен лист стає випробуванням, і чи здатен герой роману витримати тягар чужого болю, не зламавшись сам?

Йонас Мекас. Розмови з кінорежисерами. – К.: IST Publishing, 2026

У цій книжці так само багато чого деформується, трансформуючи наше уявлення про мистецтво загалом. "ЙОНАС: Не сприйми як образу, ти безсумнівно режисер, але на моє переконання, я маю це сказати, ти один із найкращих романістів сучасності. – розпочинає розмову головний герой. - У кінематографі є наративний аспект, який пов'язує його з мистецтвом роману…  МАРКОПУЛЮС: Ми таки оповідаємо історії. Я так собі й кажу: всі решта видів мистецтва - мертві. Але, бачиш, навіть живопис не помер насправді -- тепер ми пишемо картини камерою. Живопис трансформувався в кіно". Загалом "Розмови з кінорежисерами" Йонаса Мекаса - камертона мистецької сцени Нью-Йорка та зачинателя американського авангардного кінематографа, який у 1949 році потрапив з Литви до Брукліну, де знімав фільми – це повне зібрання інтерв’ю з друзями та знайомими автора зі сфери кіно. Протягом 1958-1977 років він вів щотижневу колонку "Кіножурнал" у газеті "Village Voice", що складалася з численних інтерв’ю з кінематографістами з усього світу. Автор вів також і відеозаписи розмов, обираючи згодом один стоп-кадр чи фото зі своїми співрозмовниками для ілюстрації інтерв’ю. Збірку текстів доповнюють листування й уривки зі сценаріїв до згаданих в інтерв’ю фільмах, а завершує книжку перелік осіб, які з’являються на сторінках видання. У книжці - розмови Йонаса Мекаса зі Сторм де Гірш, Луї Бріґанте, Енді Ворголом, Ніко Папатакісом, Альбертом і Девідом Мейслесами, Петером Кубелкою, Аньєс Вардою, Геррі Смітом, Джоном Кассаветісом, Стеном Брекеджем тощо.

Хью Баркер. Математика на мільйон доларів. Як математика може зробити багатим (або бідним). – К.: Stone Publishing, 2025

"Подобається нам це чи ні, але ми живемо в матеріальному світі, в якому гроші можуть допомогти створити умови для комфортного життя, - нагадує автор цієї книжки. - Ми всі знаємо, що любов чи щастя за гроші не купиш. Але брак грошей, безперечно, може призвести до зубожіння та розчарування. Тож цілком природно, що люди з достатніми математичними здібностями час від часу замислюються над тим, як використати свої знання та вміння для максимізації свого багатства". Тож "Математика на мільйон доларів" Хью Баркера - це веселе, але безцінне керівництво зі звичних і неймовірних математичних стратегій, які можуть зробити вас багатими. Трансформувавши наше уявлення про "нудну науку" і деформувавши реальність у більш грошовий бік. Завдяки книжці та порадам автора можна дізнатися про техніки примноження своїх повсякденних фінансів, а також про поширені помилки, яких варто уникати. Відкрити для себе навички - чесні й не дуже - що дають додаткову перевагу в інвестиціях і азартних іграх. І зрозуміти, чому ми часто неправильно тлумачимо ймовірність та статистику - з фінансовими наслідками, які можуть виявитися досить болючими. А ще – дізнатися відповіді на безліч цікавих питань. Як перетворити тисячу доларів на мільйон? Який найкращий спосіб обійти шанси на виграш у лотереї? Коли найвигідніше брати кредит? Як група гравців зробила ставку на перемогу одним ударом в гольфі і виграла півмільйона фунтів? Як математика може допомогти заснувати успішний технологічний стартап? А як вам мільйон доларів за доведення гіпотези Гольдбаха?