Геббельс би плакав

Коли пропагандистська машина залучає дипломатів - дипломатія закінчується. В тому сенсі, що міждержавний діалог припиняється. МЗС починає обслуговувати внутрішні інтереси еліт. До чого це я? До виступу Сергія Лаврова, який розтирожувало агентство РІА "Новости". Увечері вівторка голова російського зовнішньополітичного відомства заявив, що ЄС змушує країни "Східного партнерства" робити вибір між Росією та євроінтеграцією. Ось характерний пасаж з цього виступу: "Якщо вже порівнювати цю нашу чесну і товариську позицію з тим, що роблять деякі представники Європейського Союзу, то, напевно, з того боку, виявляється достатньо безпардонний тиск на фокусну державу, і робиться заява типу - ви повинні обирати: або назад у темне минуле, або з нами у світле майбутнє". І далі: "ніхто ніколи з Євросоюзу не вимовив тієї фрази, з якої ми починаємо виклад своєї позиції щодо "Східного партнерства:Це суверенний вибір кожної конкретної держави. Жоден чиновник такої фрази не вимовив. Вони кажуть: ви повинні зробити вибір, але вибір на користь Євросоюзу, інакше буде погано".
Не знаю, як Фройд, а Гебельс би плакав. Від заздрощів. Бо брехня такого масштабу не може не викликати довіри. 
Чи тисне ЄС на країни Східного партнерства? Безперечно - бо це саме вони заявляли і продовжують заявляти про чільність саме європейського вектора своєї політики. Бо це саме вони висловили аспірації до тіснішої взаємодії з європейськими інституціями. Між іншим, росіяни чудово знають, що це має означати: "В чужой монастырь со своим уставом не суйся" - це їхнє прислів'я. Звідси вимога відповідності. Якщо, приміром, Азербайджан не висловлює жодного бажання укласти угоду про асоціацію з ЄС, то його ніхто й не тиранить - попри регулярні рапорти правозахисних організацій про порушення прав людини й диктатуру. Це - по-перше. По-друге, саме Росія першою заговорила про вибір. Формулу "3+1" пам'ятаєте? Улюблене українське "і, і" (ідеал модної нині win-win strategy) налетіло на нездоланне "або-або". Те, що цю "чесну й товариську позицію" посилила торгова війна та купа подібних "дружніх" кроків, нагадувати не треба - ця гра триває й досі. З останнього: масове зсаджування з міжнародних потягів і лютий шмон українських пасажирів на кордоні.
По-третє, слова про "суверенний вибір кожної конкретної держави" звучать мало не плагіатом виступу Ангели Меркель перед Бундестагом в понеділок - саме того, в якому канцлер пообіцяла Україні захист від надмірного тиску з боку Росії.
Що маємо в сухому підсумку? Демарш Лаврова - зовсім не виступ дипломата. Він має зовсім іншу аудиторію та зовсім іншу мету. Його слухач - громадянин Росії. Пересічний споживач новин "Первого канала", "НТН" та "РТР", настрашений західним дрейфом Києва. Його завдання - з одного боку підготувати цього слухача до "несподіванки", пояснивши йому, як так сталося, що угоду про асоціацію з ЄС Україна таки підписала. З іншого - якщо несподіванки таки не трапиться - пояснити цьому пересічному росіянину, що українці просто були примушені до таких вибриків. І тут ідеться зовсім не про запобігання ксенофобії, а про вшанування рятівної місії Москви. Що цілком вписується в схему новітнього російського державотворення, в основі якої лежить неінституалізований (поки що) націоналізм титутльної нації.