Чому Добкіну так багато дозволяють

Тільки наївний може вважати, що Янукович благословив губернатора Харковщини писати всі ті дурниці, які він пише у себе в Твітері чи Фейсбуці. Можна також не сумніватися, що прямої вказівки з Києва підпалювати машини євромайданівців (на сьогодні спалено вісім машин) чи нападати на активістів Майдану ніхто нікому не давав. Так, в Києві дивляться на все це прикривши очі. Поки – це влаштовує київське керівництво, яке ніби ні до чого непричетне. При цьому,  можна не сумніватися, якщо це і експеримент влади, то експеримент спонтанний. І задум цього експерименту виник не в Києві, а на місцях. Ми вже писали про те, що тітушки все більше перетворюються на такі собі загони чорносотенців чи хунвейбінів.

Тепер можна сказати, що Харківщина самостійно обрала себе в якості форпосту по створенню подібного руху.

Чому Харківщина, а не Донецьк, Луганськ, Одеса чи Крим? В Донецьку практично завжди старалися публічно не перегинати палку. В Луганську, головного проросійського крикуна Голенка пару років тому доволі жорстко осікли однопартійці і він не готовий починати нову війну, тим більше, що в нього нема важелів впливу. В Криму Могильов не хоче гратися в ці ігри поки не отримає прямої вказівки. А в Одесі зараз просто нікому починати політичні війни після зачистки регіону, яка відбулася наприкінці минулого року. На Півдні та Сході є лише один регіон, де губернатор має великі політичні амбіції. Більше того, цей губернатор готовий до будь-яких дій, які б, на його думку, допомогли домогтися цих цілей.

Які цілі ставить перед собою Михайло Добкін? Перш за все він все більше вважає, що йому затісно в межах Харківської області. Єдина ніша,  в якій він себе бачить – лідер проросійської партії (в межах чи за межами Партії регіонів). Він вважає, що тут йому конкурентів немає, адже такими він не вважає ні Колесніченка, ні Табачника. Щодо головного переговорника з Росією Юрія Бойка, то зараз все частіше говорять, що росіяни почали розчаровуватися в українській групі газовиків, а значить, гадає Добкін, саме він  має шанси поборотися за місце під сонцем. Правда, в нього є один глобальний мінус – в нього немає прямих виходів ні на кого (!) з впливових росіян. Всі його контакти – виключно через посередників.

Тепер ми підходимо до головного питання, чому Добкіну так багато дозволяється, чи якщо точніше – не забороняється? Перш за все тому, що поки це не заважає ні Януковичу, ні будь-кому з його найближчого оточення. Добкін тримається в межах допустимої поведінки для керівника області і показує хороші електоральні результати. Як тільки експеримент по створенню штучного “беспредела” в межах цієї області вирішать припинити – рівно через добу все буде тихо й мирно. Приклад Маркова показав, що при потребі посадити можна кого завгодно.

Щодо політичних амбіцій Добкіна, то в Києві його поки ніхто не чекає. Зрештою і росіянам поки більш вигідно мати антиукраїнський острівець на Харківщині ніж ще одного міністра в уряді.  Про створення проросійської партії наразі не йдеться і єдине чим займається проросійське лоббі – так це створює всередині ПР великий проросійський блок, який буде орієнтуватися перш за все на росіян, а не на лідерів груп впливу в Україні. Поки Добкін числиться, як відносно незалежна фігура в ПР, яка має найтісніші стосунки з Андрієм Портновим (раніше вважався людиною близькою до Медведчука). Іншими словами, поки що Добкін – це такий собі комсомолець, який всіми способами прагне прорватися в вищу партійну лігу. Головна проблема – це те, що в Добкіна немає жодного табу, через яке він не переступить. Утім, Добкін все більше скочується в розряд політичних клоунів, які мислять в парадигмі: “Люди мене любитимуть, якщо я розповідатиму один анекдот в день. Навіть якщо цей анекдот буде не смішний”. Так от, головний плюс для нормальних людей полягає в тому, що клоуни, ніколи не виходять на перші ролі. Навіть у цирку.