Сочі - прокляте місце для українських президентів

В серпні 2009 року, відпочиваючи в Сочі, тоді ще президент Медведєв з балкона чорноморської резиденції в різких тонах звинуватив тоді ще президента Ющенка у «антиросійській політиці» і викреслив його зі списку чинних президентів, з якими Кремль готовий спілкуватися. А на пропозицію Ющенка продовжити дискусію заявив: «Все, що я хотів передати, я передав, нехай ще раз прочитають. І залишусь при своїй думці, що б мені потім відповідали». Сказав – ніби в „рідкому граніті відлив”. Був такий улюблений матеріал в тоді ще президента Медведєва.

З 2010 до 2013 року тоді ще прем’єр Азаров не раз літав до Сочі на „розрулювання” газових питань. Привозив він відтіля... багато чого привозив. То план святкування 1025-річя хрещення Русі. То „предельно откровенное” пояснення вже не президента Медведєва переваг Митного союзу над Європейським. З наступним майже сімейно-скандальним пасажем російського прем’єра про те „що може бути далі і чого не може бути далі в наших з вами стосунках”. А також відомості про „конструктивну розмову” щодо газу.

В кінці жовтня 2013 року Володимир Путін у Сочі довго і старанно ламав Януковича на відмову від євроінтеграції. Тут уже без зайвих цитаток. Ламав так, що подробиці зустрічі сором’язливо оголосили „конфіденційними”, а в реальності – охороняли як державну таємницю. Результати успішної „ломки” ліг на кар’єру українського президента широкою траурною стрічкою – темнішою, ніж на вінку невідомого солдата.

6 грудня Віктор Федорович знову їздив до Сочі. Вже за газово-сировинними пряниками. Ціну за які вся країна платить до цих пір, і кінця-краю тому не видно.

І от, Віктор Федорович знову їде до Сочі. Насолоджуватись Олімпіадою і, треба думати, дружньою бесідою.                   

А може, краще прихворіти? Якось так звіддалік, як Микола Янович, побажавши українським спортсменам чисельних перемог?