Огляд польських ЗМІ: гопник Путін проти українського народу

Даний огляд польських ЗМІ підготував українсько-польський портал «Простір».

У статті «Żeby się tylko atakujący nie rozochocił zbyt miękką reakcją Zachodu» («Тільки щоб нападник не розійшовся через надто м’яку реакцію Заходу»), яку публікує Gazeta Wyborcza, польський публіцист Яцек Жаковський (Jacek Żakowski) пише про те, як Росія прагне силою приєднати значну частину України, вкотре заявляючи про свої імперські амбіції. Країни Заходу зобов’язані допомогти зберегти Україні її теперішні кордони. На думку автора, мова не «тільки» про Крим та Україну, під сумнів ставиться увесь міжнародний лад, авторитет Заходу, в першу чергу США. Путін роками веде політику «холодної війни», вважає Яцек Жаковський, — щодня за допомогою газу, нафти та економічних воєн, а часом, як востаннє у Грузії у 2008 році, за допомогою прямої військової агресії. Путінська Росія — країна особливих стандартів, але не турботи за справедливість. На думку автора, на Заході звикли не зауважувати цю російську специфіку, бо це могло би їм «дорого» коштувати. «Імперськість» Росії — це більше результат власної волі, аніж потенціалу. Важливо, на думку польського журналіста, аби Росію визнали країною, яка несе загрозу у світі, необхідна спільна позиція світової спільноти проти дій Кремля. Потрібно скоротити економічні взаємини з сьогоденною Росією, не давати їй можливості вести «гонку озброєння». Історія нас вчить: якщо на початку конфлікту реакція є занадто м’якою, то агресор може тільки розійтися у своїх діях. Тоді реалізуються вже найгірші сценарії, стверджує публіцист.

У цьому ж виданні Адам Міхнік пише про «Ганьбу Росії» («Hańba Rosji»). Автор захоплений виваженими діями, збереженням спокою та розумінням відповідальності усього українського народу та влади в напруженій ситуації, яка склалась в Криму. Він підкреслює, що поляків огортає гнів, коли вони спостерігають за імперською агресією «великоросійської» політики щодо України. Польський публіцист наводить слова міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського: «Росія ніколи не нападала на Польщу, вони просто завжди „приходила на допомогу” національним та релігійним меншинам». Таку «братню допомогу» Росія давала ще від часів цариці Катерини і до, особливо, історії сучасності XX століття. «Братня допомога» насправді означає агресію, інтервенцію, поділ земель або ж окупацію. Російські військові дії в Криму — яскраве продовження та підтвердження політики Росії. В 1938 році Гітлер заявляв про «захист та підтримку 10 мільйонів німців», які жили в чеських Судетах, що стало, в результаті, причиною плебісциту та силового приєднання («аншлюсу») цієї території до III Рейху. Рік після цього схожий сценарій був розіграний вже з Польщею. На думку Міхніка, потужна російська ксенофобія, на жаль, бере гору в цій країні над здоровим глуздом та елементарною совістю. Одностайність морально-політичного рішення російської Думи у питанні використання військ в Україні нагадує епоху тріумфальних маніфестацій часів Сталіна. А образ російського посла Чуркіна на зборах Ради Безпеки ООН буде колись демонструватися як приклад з підручників про Путінську школу брехні. На думку Міхніка, Україна може стати початком кінця Путіна.

Завдання Росії не змінюються. Ідея полягає на тому, щоб показати, що Україна: немічна та не в стані зближуватися з ЄС — оскільки є занепалим банкрутом, позбавлена реальних інститутів, з посередніми елітами — пише у часописі Gazeta Wyborcza Мирослав Чех. До того ж — це народ генетично націоналістичний, антисемітський, з потягом до погромів — прагне показати Путін. Якби ще кілька тижнів тому, коли Янукович топив власний народ у крові, українці злякалися б і відійшли перед кулями Беркуту — сьогодні б Україна погрузла в імперській Росії Путіна. Кремль розігрував й далі розігрує сценарій поділу країни. Наразі це йому не вдалося. Багатотисячні маніфестації відбулися під синьо-жовтими стягами в російськомовних Харкові, Одесі, політики з Донецька та Луганська стали нової владою. Навіть в Криму не все пішло за сценарієм Кремля. Адже українці не піддалися на російські провокації, а також під прицілом автоматів не здали позиції, особливо військові, які у ці дні продемонстрували справжню військову міць та мужність. Кримські татари кричать: «Слава Україні!» Відтак, ще трохи схожих дій з боку Москви, й усі мешканці Криму будуть кричати так само. Кримчанам все більше подобається ідея зближення х ЄС, натомість військові з іншої країни ставлять під загрозу туристичний сезон, то ж реакція людей не забариться. Захід не може допустити приєднання Криму силою до Росії, пише Мирослав Чех на шпальтахGazeta Wyborcza.

Польський європарламентарій Павел Залевський (Paweł Zalewski) переконаний: навіть якщо військове вторгнення в Україну Путіна закінчиться вдало, те, що український народ «пробудився» у своїй проєвропейських стремліннях — стане близькою поразкою для агресора. Про це він пише у своїй статті на сторінках видання Rzeczpospolita. Європейські прагнення Києва — це принизливий ляпас Путінові. Україна — це перлина в короні російської концепції євразійського союзу, — пише автор. Прозахідний вибір сусіда — це не тільки втрата впливів для Росії, які вона зберігала б ще довго навіть після підписання Угоди про асоціацію. Це, в першу чергу, доказ провалу авторитарної моделі влади, побудованої Путіном, починаючи ще від кінця 90-их. Для громадян Російської Федерації — це вказівка альтернативного шляху розвитку, оскільки «росіяни та українці — насправді одна нація», як люблять стверджувати самі росіяни. Застосування сили довело, що демократичний вибір моделі при Путіна несе нищівну поразку, а «євразійську» цивілізацію можна впроваджувати тільки на танках. Матеріал «Pyrrusowe zwycięstwo Putina» («Піррова перемога Путіна») Павла Залевського читаємо в щоденному виданні Rzeczpospolita.

Томаш Сакевич (Tomasz Sakiewicz) у виданні Gazeta Polska застерігає, що «Путін не відпустить» так просто українців. Проблему він вбачає у тому, що Україна становить безпосередню частину сфери впливів на мапі Кремля, відтак від долі України залежить уся концепція північно-західного сусіда. Путін не зацікавлений в сильній та незалежній Україні, оскільки це безпосередньо «згубно» впливає на ідею «великої єдиної російської держави». Тому він шукатиме усіх можливих шляхів для впливу на Україну — починаючи від «захисту» росіян на території України, «підтримки» сепаратистських та проросійських рухів, провокаціями та економічними війнами — закінчуючи повномасштабними військовими втручаннями в регіоні.

Якуб Піларек (Jakub Piłarek) на порталі niezalezna.pl називає Путіна найбільшим та найгрізнішим «гопником» на світі («тітушкою», «дресом»), оскільки він своїми діями (зрештою, виглядом та поведінкою) нагадує саме цих представників вуличної «культури», які в першу чергу вдаються до відкритої примітивної сили. На негідництво, з яким діють «гопники» на вулиці, необхідне чітке усвідомлення та реакція, а відтак перехід до різких дій та рукоприкладства задля самозахисту. Сили часто можуть бути нерівними. Тому мусимо ризикувати своїм здоров’ям та життям, аби відповісти або ж чекати на підмогу. На думку поляка, НАТО взагалі не має чим ризикувати, вводячи в Чорне море свій флот, аби підтримати українців та трохи злякати президента «в спортивному костюмі». Останній же не має жодного військового чи економічного відношення до Альянсу. Тому Піларек вважає абсурдним те, що один «хуліган тримає весь клас у страху». Більше — читайте у матеріалі Якуба Піларека «Dresiarz Putin».

«Крим врятує Київ?» — назва статті у двомісячнику Nowa Europa Wschodniaавторства Якуба Корейби (Jakub Korejba). Сучасна російська еліта, так само, як і колись царі чи перші секретарі, надалі живуть міфом «малої переможної війни», вважає автор. У такий спосіб Росія вкотре намагається приховати внутрішні проблеми у країні, і так само як Микола ІІ в Японії чи Брежнєв в Афганістані, Путін імовірно запускає механізм розпаду власної держави. Намагаючись відірвати Крим від України, Путін не тільки консолідує прозахідні сили в Україні чи також наражає себе на різку реакцію самими країнами Заходу, але й може переконати сепаратистів у власних кордонах до переходу до біль активних дій, пише Корейба.

На порталі fronda.pl маємо можливість ознайомитися із думкою Даріуша Лоранти — він стверджує, що російські війська не вийдуть за межі Криму. На його переконання, російська інвазія закінчиться ствердженням російської пропагандистської концепції щодо автономії місцевих російських мешканців, які створять незабаром там свою «квазідержаву», а через деякий час проситимуть Росію приєднати цю територію. На українські події слід дивитися із значно ширшої перспективи, вважає автор, і порівнює схожість ситуації із подіями в Югославії. Там схоже Косово стало незалежним суб’єктом від Сербії. Польський публіцист наголошує, що Росія не розпочинатиме прямі російські дії через низку причин, серед яких — складна економічна ситуація, відсутність явного ворога, значне погіршення російського іміджу на міжнародній арені. Водночас Лоранти пише про те, що Польща зацікавлена у сильній Україні, адже це стримуватиме безпосередню агресію на кордони та безпеку самої Польщі. На його думку, хоча й нові еліти в Україні ненавидять російську владу, на другому місці «ворогів» є саме поляки. Наводить приклад того, як на Майдані показували героїчні фільми про УПА, а також нагадує, що серед нових українських лідерів є багато «глорифікаторів» однієї із «найжахливіших» військових організацій. Отож, про подальшу дестабілізацію в Криму, загрозах Польщі від «нової» України, та як повинна виглядати подальша співпраця наших країн — читайте у матеріалі Даріуша Лоранти.

І насамкінець: навіть ксьондз Тадеуш Ісакович-Залевський, відомий своїми досить різкими коментарями та українофобської позицією, на своїй сторінці в Інтернеті пише, що Україна повинна зберігати свою цілісність, щоб не нести шкоди сусіднім державам. Пише, що «кров в історії України проливалася з обох сторін». Події в Україні йому нагадують стан громадянської війни, він боїться ситуації схожої до Чехословаччини, чи що гірше, югославської. Наполягає на власній польській стратегії щодо України, без підтримки Брюсселю чи Берліну, однак заперечує повернення до «застарілого» міфу Єжи Гедройця про те, що «без вільної України немає вільної Польщі». А бажання того, щоб Україна залишалася єдиною, аргументує не побажанням миру та добра, але через «загрозу» югославського сценарію в Україні. Відтак Польща, на його глибоке переконання, матиме «нещастя» мати кордон з «націоналістичною Галичиною», «бідною», «агресивною», якою одноосібно керуватимуть Олег Тягнибок та «бандерівці» із «Свободи». Ось так от.