“The Animals”: Хата під сонцем на вечірньому прузі

Зізнаюся, не перше десятиліття той шлягер, як за змістом, так і за музичним кліматом нагадує мені тужливий табірний й шансон. Якщо пам’ятаєте:

"По диким степям Забайкалья, / Где золото роют в горах… / Бродяга, судьбу проклиная, / Тащился с сумой на плечах".

Тому, певен, нас так і чіпляє – генетично - “Будинок Висхідного Сонця”. Хоча ми маємо власний вічнозелений стандарт із тюремного середовища, що широко побутував у Сибіру з 1880-х рр., хоча останнім часом його авторство здебільшого приписують московському історику та поету І.К.Кондратьєву (1849-1901)

Не перше десятиліття все як на долоні, вікна та дах “The House Of The Rising Sun” сліпуче заливає Висхідне Сонце, проте одностайності в оцінках музичних оглядачів, як не було, так і нема. Візьму власний ліхтарик та потицяю їм в історичну темряву.

Чуєте, як першим озвався отой колишній красень Eric Burdon, лідер-вокаліст британської групи “The Animals”:

- “The House Of The Rising Sun”? Та цю пісню мені надіслала сама доля. Її було створено для мене, а мене - для неї.

Ну, що тут скажеш? Справжня тварина. Утім, світла його слова не додали, навіть напрям руху не визначили. А справді, що ж бо маємо відтак шукати під вивіскою “The House Of The Rising Sun”: географічний Схід, шотландську буцегарню чи бордель в Новому Орлеані? Гайда за мною, читачу.

***
Свого часу фундатор ритм-енд-блюзового квінтету “The Animals” із провінційного м.Ньюкастл, клавішник Alan Price впевнено стверджував: буцімто, пісня “The House Of The Rising Sun” з’явилася… в XVI столітті в Англії. Щоправда, справжні історики музики відзначають, що наявність у пісні ознак так званих broadside ballads, свідчить: балада написана в традиціях кінця XVIII ст.

Дехто із музикознавців зазначає, що за океан її вивезли англійські іммігранти. 

Саме з їхньої легкої горлянки там і зарясніли рядки про… Новий Орлеан.

- There is a house in New Orleans, / They call the Rising Sun / And it’s been the ruin of many a poor boy / And God, I know, I’m one.

- У Новому Орлеані є будинок, / Його називають Висхідне Сонце / Він знівечив долі багатьох бідолах, / То, Боже, я - один з-поміж них.

Є чимало місць у Новому Орлеані, які по-ударному борються за надання їм статусу, видатна архітектурна пам’ятка людської розпуки XVIII-XIX ст. 

Перша версія веде нас до гіпотези, що “The House Of The Rising Sun” - це сумна сповідь дочки, котра на смерть замордувала батька, п’яницю та гультяя; бо ж той, напідпитку повертаючись додому, лупцював дружину. Згідно трактуванні Будинок Висхідного Сонця перетворюється на в’язницю.

Найпоширеніші версії виконання того шлягера від імені жінки належать Joan Baez (1960), Miriam Makeba (1960), Nina Simone (1962) Jody Miller (1973) та Shawn Mullins (2006).

- My mother was a tailor / She sewed my new blue jeans / My father was a gambling man / Down in New Orleans.

- Моя мати була кравчинею, / Вона пошила мені нові блакитні джинси, / А мій батько був гультяєм / У Новому Орлеані.

Оскільки Хату під Сонцем на Вечірньому Прузі частенько виконували жінки, побутувала версія, мовляв, йдеться про закритий медичний заклад, де повії лікувалися від пранців (сифіліс). Бліду трепонему тоді виводили ртуттю (Меркурій), що не мало належного ефекту, і хворі вмирали частіше, ніж поверталися в бордель. Природно, що путани раділи другому варіанту.

- And the only things a gambler needs / Is a suitcase and a trunk / And the only time he’s satisfied / Is when he’s all a-drunk.

- І все, що потрібно гравцеві, / То напівпорожня валіза / Лише тоді він зазнавав втіхи, / Коли був п’яний мов чіп.

З-поміж архітектурних споруд, які могли отримати офіційне визнання House Of The Rising Sun, у Новому Орлеані називають манюнький готель, що на початку XIX століття стояв на Conti Street та на попіл згорів 1822 р. Археологічні розкопки на згарищі та деякі історичні документи свідчать, той Будинок Висхідного Сонця був не лікувальним закладом, а справжнім борделем. Під шаром попелу археологи знайшли банки… рум’ян та численні залишки косметики.

- So mothers, tell your children / Not to do what I have done / Spend your life in sin and misery / In the house of the Rising Sun.

- Скажу матерям, скажу дітям / Не повторювати моїх помилок, / Аби не довелося скніти в гріху та злиднях / В Будинку Висхідного Сонця

Інший публічний будинок, свого часу знаний у Новому Орлеані, блимав червоними ліхтарями на Esplanade Avenue у 1862-1874 рр. Їм керувала маман Marianne Le Soleil Levant (au soleil levant, на сході сонця, удосвіта), чиє ім’я перекладається з французької, як “The Rising Sun”.

Нарешті й така, жіноча, версія про походження “The House Of The Rising Sun” має право на існування. Знаний у США фолк-співак Dave van Ronk (1936-2002) уповів у автобіографії, що колись він зустрічав зображення старої колонії для жінок в Новому Орлеані. Так ось вхід до буцегарні прикрашав символ, логотип - Висхідне Сонце:

"Як і більшість, раніше я вважав, що під “Будинком” мався на увазі бордель. Та, коли я приїхав на джазовий фестиваль до Нового Орлеану, якось ми з дружиною Андреєю випивали в пабі. Несподівано з’явився хлопець із стосом старих фоток початку століття. Там, поряд з Французьким ринком, “Mahogany Hall”, митницею тощо, зринула картка брами з грубого каменю, з вирізьбленим у центрі зображенням сонця. Заінтригований, я запитав, що це за будівля. Виявилося, то Ново-Орлеанська жіноча в’язниця часів французького колоніалізму".

***
Інший бік медалі, чоловічий, у Хати під Сонцем на Вечірньому Прузі, - казенній будинок, міська буцегарня, що стояла в Новому Орлеані над річкою в районі Carrollton. Муніципальна в’язниця належала співтовариству “Social Aid & Pleasure” і виправляла мораль городян, щоправда, у XIX столітті. Окрім пенітенціарного закладу в будівлі діяв: міський клуб, що надавав широкий спектр розваг.

- I’ve got one foot on the platform / The other foot on the train / I’m going back to New Orleans / To wear the ball and chain.

- Однією ногою я ступив на платформу, / Хоч інша – ще на підніжці вагона / Я повертаюся до Нового Орлеану, / Аби озути ядро на ланцюгу

Третя версія щодо соціального призначення “The House Of The Rising Sun” проста гідна окремого розділу в педагогіці Йоганна Генріха Песталоцці або ж Антона Семеновича Макаренка! Це був освітній заклад, щось на кшталт Інституту шляхетних дівчат, але - для юнаків. Під час пізнавальних екскурсій Новим Орлеаном гіди турфірми “French Quarter” переказують, що свого часу в місті діяв не бордель, а така собі школа еротики для джентльменів, куди заможні батьки тулили недоростків до весілля, аби малюки до ладу розумілися, що у людей – куди, та - звідки у дітей ноги ростуть.

Схоже на те, що і це - правда. У романі “Звіяні Вітром” (англ. Gone with the Wind; 1936) центральна героїня всіх американських господарок Скарлетт О’Хара бідкається про недорікуватість, яку виявив її перший чоловік під час шлюбної ночі та подальший конфуз мудрагеля у її дівочому ліжку.

І останнє. Є такий варіант, що “The House Of The Rising Sun” - це метафора, що використалася, аби позначити кордони в панському маєтку, де жили раби на плантації. Або: сама будівля, де мешкав рабовласник. Або: лани неокраї. Як відомо, плантації були предметами не одного десятка блюзових пісень.

Як би там не було, але про Хату під Сонцем на Вечірньому Прузі у виконанні Roy Acuff (1938), Woody Guthrie (1941), Leadbelly (1948), Glenn Yarbrough (1957), Pete Seeger (1958), Bob Dylan (1960), Dave van Ronk (1964), “The Animals” (1964) співається від імені чоловіка, який застерігає слухачів від азартних ігор і пиятики, що руйнують життя.

- There is a house in New Orleans, / They call the Rising Sun / And it’s been the ruin of many a poor boy / And God, I know, I’m one.

- У Новому Орлеані є будинок, / Його називають Висхідне Сонце / Він знівечив долі багатьох бідолах, / Тож, Бож, я - один з-поміж них.

Що хотів із цього приводу, все уповів: Вам вирішувати, яка версія виглядає більш правдивою.

***
На першість авторизованої пісні про Хату під Сонцем на Вечірньому Прузі може, як на мене, претендувати композиція “The Rising Sun”, записана 1928 р. легендою американського блюзу, співаком Texas Alexander. Іноді вона вважається першою версією Будинку Висхідного Сонця на плівці, утім, по факту, то зовсім інша пісня.

Найпершу відому версію саме “The House Of The Rising Sun” записав дует Clarence Ashley (банджо, вокал) і Gwen Foster (вустна гармоніка) в 1933 р. 
Містер Ешлі стверджував, що сумну мелодію він почув від діда Enoch Ashley.

По радіо пісня вперше транслювалася у виконанні дуету “The Callahan Brothers”, правда, під початковою назвою “Rounders Luck (Rising Sun Blues)” в 1934 р. 

Охайні брати з високими фальцетами Walter Callahan та Homer Callahan складали типовий мандрівний дует мандоліна-гітара. Той стиль, “hillbilly” чимось нагадує наші, екс-радянські тюремні та дворові пісні, які ми в бесідках бренькали на шестиструнках.

У 1940-і рр. тюремний хіт “Rounders Luck” під назвою “А House Of The Rising Sun” прикрашав репертуар хіллбіллі-ансамблю “The Weavers”, в якому починав знаменитий герой робітничого класу США, американський комуніст із 1949 р., співак і гітарист Pete Seeger.

Все це б і залишилося на рівні дитячих пустощів, аби до Хати під Сонцем на Вечірньому Прузі не виявили інтерес справжні вчені-етнографи. 

Перебуваючи в експедиції по східній частині штату Кентуккі, у м.Міддлсборо, 15 вересня 1937 р. американський фольклорист Alan Lomax (1915-2002) записав версію пісні під назвою “The Rising Sun Blues” у виконанні Georgia Turner, дочки шахтаря з Міддлсборо. Пізніше в тих краях збирач сільських пісень натрапив на ще кілька варіантів “А House Of The Rising Sun”. Проаналізувавши їх, він прийшов до висновку, що мелодія пісні схожа на… англійську народну баладу “Matty Groves”. Коло замкнулося?

Так завдяки плідній праці по збереженню фольклору пісню не тільки вокально зафіксували, але й зберегли, оскільки Alan Lomax та його батько John Lomax виявилися кураторами Архіву Американської народної пісні Бібліотеки Конгресу США. Твір отримав задокументовану назву… “The Rising Sun Blues”. 

Пізніше Alan Lomax записав ще одну версію - у виконанні госпел-співачки Bert Martin. Проте у своїй книзі “Our Singing Country” (1941) дослідник віддав авторство саме Georgia Turner Turner (1921-1969), а про Берт Мартін - тільки згадав.

***
Вважаючи себе сумлінною ученицею полум’яного співака-трибуна Pete Seeger, 20-річна американська співачка Joan Baez ще 1960 р. взяла у репертуар… “The House Of The Rising Sun”.

Відтоді сільський стиль американських гопників “hillbilly” інтелігентно, по-городськи перейменували на “folk movement”, а в прогресивних колах нью-йоркських інтелектуалів і взагалі перетворили на новітній бунтарський фолк-рок. 

Маячня сивої кобили попід Хатою… під Сонцем на Вечірньому Прузі.

Наприкінці 1961 р. недовчений студент-жебрак Роберт Циммерман прибув до Великого Яблука. Він грав на гітарі і вустній гармоніці. Ймовірно, саме на платівці майбутньої коханки, Joan Baez, він почув пісню “Будинок Висхідного Сонця”. 

Та… взяв шлягер для розширення власної аудиторії. Безсумнівний талант поета, тонке вміння використовувати потрібних людей призвели до того, що 19 березня 1962 р. на лейблі “Columbia Records” дебютант видав перший альбом, включивши до нього і “The House Of The Rising Sun | House Of The Risin’ Sun”. 

Платівка надійшла у продаж під псевдонімом Bob Dylan.

Слід було штампувати гроші, поки піч гаряча. В інтерв’ю для “No Direction Home” уже згадуваний тут фолк-співак із Брукліна Dave van Ronk невдовзі поскаржився, мовляв, саме він мав намір записати “The House Of The Rising Sun” на початку 1962 р., та спритник Bob Dylan не лише поцупив його аранжування, але й поспіхом видав наперед фартову пісню!

***
Тим часом Великобританію накрило стилем big-beat. 
Лондон, Ліверпуль, Манчестер озброювались електрогітарами, переймали модні американські пісні, робили перші спроби власного пера. Після перших, занадто тихих гастролей по Британії, Боб Ділан відвідав Королівство удруге і… незчувся, як тут, у Західній Європі, перетворився на кумира, на справжній символ молодої Америки.

Приблизно в той час із Ньюкастла в Лондон перебрався і квінтет “The Alan Price Combo”. За “дику" манеру виконання шанувальники швидко перейменували його на “The Animals” - “Тварини”. 

В одному з інтерв’ю соліст і співак Eric Burdon зізнався: вперше він почув крадений “The House Of The Rising Sun” в міському клубі Ньюкастла у виконанні… англійського фолк-музиканта Johnny Handle (1935). Тож ласі до хіта “The Animals”, яким набридло працювати буферною групою перед американським гітаристом і співаком Chuck Berry, захотіли мати власний хіт і вирішили зробити своє аранжування Будинку Висхідного Сонця, аби урізноманітнити плейлист.

Факт спростовує версію, за якої “The Animals” взяли за основу свого шлягера, начебто, версію Боба Ділана. Факт залишається фактом: вони утнули з пісні реальний killer! Коли Bob Dylan вперше почув пісню у виконанні британського квінтету, він їхав машино. Грало якесь невідоме радіо, і американець просто сторопів, настільки йому сподобалася Хата під Сонцем на Вечірньому Прузі.

До розпачу янкі, колишні шанувальники стали вважати оригінальну пісню… кавером англійських “The Animals”, звинувачуючи кумира в плагіаті. Більше на концертах “The House Of The Rising Sun” американський співак і гітарист не виконував.

До дня, коли п’ятірка із Ньюкастлу не випустила власний сингл “Будинок Висхідного Сонця”, у них було два серйозних авторитети - “The Beatles” і Боб Ділан. На щастя, всі вони якось стали друзями. Ненадовго.

***
Коротко про “The Animals”, бо ж ви усе знаєте. Новачків відкрив ловець талантів Graham Bond. Він послухав хлопців із провінції (фолк-рок з електрогітарами?) та привід до знаного лондонського імпресаріо Giorgio Gomelsky, у столичному клубі “Crawdaddy Club” якого вони й дебютували.

Незалежний продюсер Mickie Most сприяв тому, аби дилетанти дістали контракт з дочірньою етикеткою “Columbia Іmprint”, що входила до корпорації грамзапису “EMІ”. У лютому 1964 р. квінтет засів у студію, де розпочалося накоплення матеріалу. Їх дебютний сінгл “Baby Let Me Take You Home” дістався до №21 на Островах.

А потім настала зоряна година “Тварин”! 

Записана 18 травні 1964 р. з одного дубля пісня “The House Of The Rising Sun” починалася з потужного електрогітарного арпеджіо в ля мінорі імені молодого Hilton Valentine. 

Сингл-диск, продюсером якого також виступив Mickie Most, видали 19 червня у Великобританії, а у липні – у США. На стороні В “сорокап’ятки” було вміщено кавер “Talkin" Bout You” з репертуару американського співака та піаніста Ray Charles.

Версії, між іншим, докорінним чином відрізнялися від двох ринків: британська мала хронометраж, 4:29, тоді як американська - лише 2:58.

Хата під Сонцем на Вечірньому Прузі стала світовим хітом. Від 19 липня 1964 р. вона очолила хіт-парад британського видання "Music Week", а 5 серпня, - відповідно – була №1, у США, очоливши американський "Billboard" (три тижні).

Бог їх зрозуміє – цих селюків. Кажу вам, тварини.

відео: Joseph Breen