Тріумф популізму

«Ряжені воїни АТО», «проплачені люстратори» біля смітників, сміливі фейсбучні викривачі стають героями телевізійної картинки. Для аферистів та авантюристів зараз золоті часи. Востаннє у нас таке було, мабуть, після жовтневого перевороту 1917 року, коли у кожного містечкового Пупкіна, незалежно від кваліфікації, був шанс стати міністром. Ця профанація тим більше шкідлива, що компрометує справжніх бойових командирів добровольчих загонів, дисидентів, які життя присвятили ідеям люстрації для суспільних змін, а не для проходження в парламент, і людям із справжнім баченням майбутнього країни. 

Один мій знайомий досвідчений політик радив колись: «Не можна виступати проти тренду, проти хвилі, проти тенденції. Якщо ти йдеш на ток-шоу, говори те, що подобається людям, навіть, якщо це невірно. Інакше втратиш популярність». Але людям якраз і подобається те, що їм показують та втовкмачують із телевізора, який зрозуміло кому належить. 

Але є ті, для кого чесність з собою і з майбутнім важливіша. Євген Захаров надрукував сьогодні текст про необхідність застосування вето щодо закону про очищення влади. Я голосував за цей закон, бо вважаю, що цим голосуванням ми проявили політичну волю до змін і згодом зможемо внести до нього правки. І саме тому вважаю необхідним дослухатися до аргументів співголови Харківської правової групи, людини глибокої, сміливої і чесної. 

На думку Захарова, було порушено процедуру розгляду законопроекту. Додам від себе, що ми голосували за назву, не бачачи тексту, який з’явився лише через багато днів. Закон торкається надзвичайно широкого кола осіб, стверджує Захаров. А для мене незрозуміло ще й, як ці особи обиралися. Мені неясно, чому заступник голови Держказначейства, вини якого ніхто не довів, повинен бути позбавлений права працювати у державних органах, а члени Нацради з питань телебачення і радіомовлення, які безпосередньо вводили цензуру в країні, люстрації не підлягають. Є ще багато інших причин, через які Захаров жорстко критикує закон. Давайте дослухаємося до мудрої і чесної думки. Свого часу і Гавел, і Валенса були категоричними противниками люстрації у Чехії та Польщі. Але парламентам цих країн вдалося перемогти думку президентів. Хоча навіть польська та чеська люстрації стосувалися лише тих, хто конкретно за висновком суду приносив шкоду демократії. Гавел і Валенса не хотіли зведення рахунків з минулим. Вони будували майбутнє. Але у всіх східноєвропейських країнах основою люстрації стали відкриття справ з органів безпеки. Вони були відкритими, і суспільство робило висновки у своєму ставленні до публічних осіб. У нас відкривати нічого. Всі справи знищені або перевезені у Москву. Отже, ми обмежуємо людину в правах лише за те, що вона займала ту чи іншу посаду навіть без доведення провини такої людини. 

Тим більше дикою виглядає радість відкидання людей у сміттєві баки, яку Захаров прямо називає фашистською дією. Для будь-якої нормальної людини дивитися на приниження іншого, а тим більше брати в цьому участь, теж є принизливим. Коли 30 чоловік, що перелякано ховають свої обличчя за масками, знущаються з одного, навіть якщо він негідник – вони стають такими ж негідниками. І нічим не відрізняються від тих гидот, які знущалися з українських патріотів у приміщенні Харківської міськради, чи у підвалах Луганська. І тільки якщо наше суспільство це усвідомить, ми побудуємо тут частину Європи, за яку гинули українці під час Революції гідності. 

Ще одна думка, яку поширюють зараз активно, полягає у тому, що політичні партії не повинні рекламуватися по телебаченню, а повинні направити ці кошти на купівлю бронежилетів. Але партії фінансують рекламу з виборчих фондів, у які складають пожертви громадяни, які їх підтримують. І це вибір кожного жертводавця – на що виділяти кошти. Без партій не існує нормальної демократії. Якщо заборонити партіям рекламуватися, то перевагу матимуть лише партії близькі до влади, оскільки їхніх керівників все одно показують на телеканалах через їхню професійну діяльність. Пряма політична реклама – єдиний політичний прояв, який завжди в Україні дозволяв з’явитися на екрані і владі, і опозиції. Гроші від політичної реклами приходять на українські телеканали. А українські телеканали, які з останніх сил ведуть інформаційну війну з російською пропагандою, теж потребують підтримки. І деколи це не менш важливо, аніж заради показухи купити черговий бронежилет, і теж деколи за ці кошти будуть куплені бронежилети, які врятують життя українським журналістам. А їхнє слово в Україні та світі врятує сотню українських військових. 

Будувати країну складно. Через прості відповіді та звинувачення її не збудуєш. А дієві рецепти та чесний підхід до реформ, які сьогодні популярними не є, все одно залишаються для нас єдиним способом у побудові гідного життя.