Реквієм за коаліцією

За регламентом коаліції "Європейська Україна" вони мають перейти Юлії Тимошенко. З огляду на ситуативне зближення колишніх соратників по БЮТ, з якого Олег Валерійович вирушив на багатші політичні села в прямому сенсі слова (електоральні поля Ляшка та Тимошенко перетинаються, а популізм є основою публічної діяльності обох політиків), не виключаю, що лідер Радикальної партії підіграв вождю "Батьківщини".

Проте уявити собі Тимошенко на чолі нинішньої коаліції надзвичайно складно – надто непростими є її сьогоднішні відносини з Арсенієм Яценюком, надто драматичною виглядає історія відносин з Петром Порошенком. Демарш Ляшка на тлі анонсу Юрія Луценка про внесення Генеральним прокурором подання на позбавлення недоторканості семи парламентаріїв виглядає вироком для коаліції. Причому далеко не факт, що слуги народу підтримають Віктора Шокіна – Верховна Рада не дуже любить видавати своїх Феміді, проте якість роботи парламентської більшості викликає постійну критику. Справа в іншому – в якості парламентської роботи.

Народні депутати ухвалюють рішення поспіхом, з порушенням процедури, дозволяють собі кнопкодавити та працювати без огляду на той факт, що зараз саме парламент повинен бути центром політичного життя. Поки ми бачимо, що сесійний зал коливається між ініціативами президента та уряду, більше нагадуючи флюгер.

Падіння авторитету Верховної Ради відбувається разом зі скороченням рейтингових показників політичних сил, в ній представлених. З цієї ситуації є два виходи. Перший – більш консервативний. Проведення загальних зборів коаліції з складанням її поіменних списків, обрання координатора з реальними повноваженнями, спроможного впливати на роботу більшості, очищення коаліції від тимчасових попутників.

Очевидно, що добровільно виходити з лав «Європейської України» занепокоєні передчуттям майбутніх виборів, тому добровільно статус «розкольників» приймати не хочуть. Тому варто визначити ключові голосування, показові для всіх. Є і більш рішучий, більш чесний сценарій. Оголосити про розпуск коаліції (достроково обрана Рада може працювати рік, незалежно від наявності коаліції), заявити про готовність провести парламентські вибори у грудні 2015 року та зосередитися на ухваленні законів про вибори до місцевих органів влади та парламенту. Відверто продемонструвати неспроможність нинішнього скликання відповідати викликам, що стоять перед державою. Це хоча продемонструє, що парламентарії усвідомлюють, що нинішня якість їхньої роботи не відповідає критиці. На жаль, нині обидва сценарії виглядають фантастичними.

Виникає враження, що слуги народу навмисне розхитують авторитет парламенту, щоб щось створити на його уламках. Хоча насправді пояснення набагато більш прозаїчне – багато парламентаріїв вирвалися на хвилі політичної кон’юнктури, їх рівень відповідальності за свої дії не корелює з суспільно-політичною ситуацією в країні. Вони воліють не помічати, що Україна зіткнулася з реальною загрозою власному існуванню як суверенної держави, та віддають перевагу захисту власних інтересів.