Про що розповів Порошенко нардепам у Раді

Дорогі співвітчизники!

Пресвяті отці!

Високоповажні іноземні гості! 

Шановні народні депутати! 

Кожен з нас, хто уособлює сьогодні українську владу, уявляв, на що йде. Та й досі аж здригнешся, як згадаєш, в якому ж стані опинилася наша країна після того, як клептократичний режим Януковича чотири роки свідомо котив її до національної катастрофи, впевнено вів справу до кінця української історії, запланованого поза межами України.

Крім бюджету, бо гроші нікому не довірялися, все було віддано в повне розпорядження сусідньої країни, і вона прискореними темпами здійснювала демонтаж української державності. Крім ліквідації армії та спецслужб, руки дійшли навіть до того, аби в «Нафтогазі» питаннями реверсу опікувався громадянин Росії, який після Майдану втік до Москви разом з усією бандою.

Що спливає в пам'яті? Анексовано Крим. Російські бойовики захопили більшу частину Донбасу. Підбурювані Москвою сепаратисти розпалюють проросійські повстання в Харкові, Одесі, інших містах. Кремль готувався до повної окупації України, або принаймні її розчленування, бо знав, що його п'ята колона остаточно знищила українську армію, обеззброїла її, залишила голою та босою. В березні 2014 року до виконання завдань було готово трохи більше 5000 вояків, та й то, якби знайшли пального доїхати на фронт. Забігаючи наперед скажу, що сьогодні лише в зоні АТО боронять країну понад 50 тисяч героїв, а загальну чисельність армії до кінця року доведемо до 250 тисяч.

Деморалізована Майданом міліція розбіглася. На вулицях міст з'явилися півбіди, що ряжені, а біда, - що озброєні особи. Прикриваючись іменами майданівців та добровольців, вони чинили розбій і рекет.

У старому парламенті засідали «регіонали» і комуністи, які з кожним роком усе вище піднімали голови.

У Державному казначействі панував повний вакуум. Там навіть забули, як пахнуть гроші. І це при тому, що за 2010-14 роки за межами України було позичено більше, ніж з 1991 по 2010.

До чого я це все пригадую. Щоб правильно спрогнозувати, як воно буде, адекватно оцінити, як воно є, варто іноді згадати, - а як же воно було і від краю якої глибокої прірви ми відскочили.

Головне наше досягнення за рік, що минув: всім смертям наперекір ми - а під «ми» маю на увазі всіх нас як велику європейську націю - зберегли Україну. Як тут не згадати слова Василя Симоненка: «Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслить мій народ!»

Шановні народні депутати!

Шість місяців тому ми створили нашу реформаторську команду, збудували справді партнерські стосунки між Президентом, Верховною Радою, Прем'єр-міністром та Урядом.

У мене часто питають, а чи задоволений я роботою Уряду? Звісно, ні. Чи задоволений я роботою Верховної Ради? Та аж ніяк. Скажу більше, я й собою незадоволений. Мені гріх скаржитися на брак критики в пресі, але ніхто не критикує мене більше, ніж я сам, коли наодинці з собою. 

Знаєте, чому? Тому що народ нами не дуже задоволений. Та ми не маємо щонайменшого права нарікати на людей, які довірили нам країну, ми не повинні скаржитися на суворі вимоги і жорсткі критерії. Ви, депутати і міністри, і я - точно не ті, кому зараз найважче.

Наше спільне завдання - подвоїти й потроїти зусилля задля змін в Україні. Час також проаналізувати, наскільки наші дії відповідають обраній стратегії, спланувати найближчі тактичні завдання і кроки.
Із стратегічним курсом український народ визначився під час великої Революції Гідності та своїм голосуванням на позачергових президентських та парламентських виборах. Ці три події у сукупності своїй стали очевидним і беззаперечним європейським вибором українців. 

Кінець сумнозвісної багатовекторності вніс повну ясність у питання не лише зовнішньої орієнтації, але й внутрішньої політики. Це - однозначний та безповоротний курс на вступ до Європейського Союзу і глибинна європеїзація України. Період урочистих помпезних процедур минув. Ми розпочали важку, рутинну й копітку домашню роботу із забезпечення євроінтеграції. 

Тверде рішення українців повернути з історичних манівців на сучасний європейський автобан припав до душі не всім нашим сусідам. Коли в лютому-березні 2014 року ворог починав агресію в Криму і на Донбасі, він планував, що за рік Україна зникне з політичної карти Європи, а ми, українці, згинемо, як ті літописні обри. 

У Кремлі розраховували, що посіяні російськими спецслужбами бацили спровокують епідемію сепаратизму в усіх східних та південних областях. Але ця ідея не знайшла підтримки більшості ніде, включно з Донбасом. І навіть у тимчасово окупованих районах Донеччини та Луганщини сепаратисти утримуються при владі лише завдяки російським багнетам. А над прожектом «Новоросії» його автори та промоутери кілька тижнів тому власноруч поставили велику могильну плиту. 

Лише за рік країна, яка протягом двох десятиліть звикла до безтямної політики абсурдного пацифізму, створила сучасні Збройні Сили, які звільнили від окупантів більшу частину Донбасу. Добровольчі батальйони і волонтери, трудівники ВПК, мільйони і мільйони українців у колосальному патріотичному пориві і, головне, - наші героїчні Збройні Сили - всі разом забезпечили це справжнє диво над Дінцем. На наших східних рубежах ми зупинили найсильнішу армію континенту. Адже там проти нас воюють не «шахтарі» чи «трактористи», а регулярні підрозділи російських збройних сил. 

Попри успіхи у створенні армії, слід чесно визнати: ми на сьогодні забезпечили хоча й якісно інший, ніж рік тому, але все ще мінімально необхідний рівень обороноздатності... Ми навіть не всі діри залатали, часом все ще бракує найнеобхіднішого, тим більше, що чисельність армії постійно збільшується. Якщо дивитися на картину статично, в ній повнісінько огріхів, ще надто багато недоліків, але за динаміку, - так як воно розгорталося протягом року, як було, і як стало, - нема чого соромитися. 

І волонтерський десант в Міноборони став взірцем співпраці громадянського суспільства та влади. Вони повсякденною самовідданою працею трансформують консервативну, громіздку і неповоротку систему управління та забезпечення, закостенілу ще часів Ворошилова та Будьонного. І цей титанічний труд слід продовжити, бо реформа Збройних Сил, успішно розпочавшись, ще дуже і дуже далека від завершення. 

Ми не змогли б зупинити ворога без широкої міжнародної коаліції на підтримку України та без дієвих санкцій щодо агресора, які завдали потужного удару по його економіці, спричинили відчутне падіння ВВП. 

Показово, що завтра-післязавтра перед самітом "Великої сімки" в Німеччині до Києва завітають світові лідери і наші друзі. 5 червня Україну з першим в історії українсько-японських відносин офіційним візитом прибуває Прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе, а 6-го червня -- Прем'єр-міністр Канади Стівен Харпер. Це -- демонстрація твердої і всебічної підтримки України. 

Вражаюча солідарність світу з Україною, хоча глобально і спричинена позитивним враженням від проєвропейської Революції Гідності, не генерується автоматично! Щоб ви знали, вона потребує великих, часом титанічних зусиль української дипломатії, яка в захист Вітчизни робить внесок, порівняний з ратним подвигом Збройних Сил. 

Росія протистоїть нам не лише вздовж державного кордону і по лінії зіткнення, а й у всіх країнах та столицях світу, не шкодуючи своїх необмежених ресурсів. Географія антиукраїнської активності носить глобальний характер. Проте наші друзі в Америці та Європі з нашої подачі міцно тримають єдину, консолідовану позицію, в якій Росія, попри всі зусилля, так і не змогла зробити пролом. І не допустити подібного - це головне завдання, яке я тут і зараз ставлю нашим дипломатам. 

Вчергове потужну єдність ми відчули два тижні тому в Ризі на саміті Східного партнерства. Попри те, що Україна в стані війни, попри те, що частина нашого кордону всупереч нашому бажанню контролюється не нами, попри те, що всередині України тисячі біженців, вигнаних Росією з місць постійного проживання, попри те, що в непублічних розмовах нам про цю головну перешкоду говорили цілком відверто - перспектива безвізового режиму вперше набула фіксованого місця в календарі. Чекати залишилося зовсім недовго, але щоб вдало фінішувати, потрібен відповідний ривок. Всі технічні завдання мають бути виконані до кінця серпня, бо у вересні ми очікуємо оціночну місію ЄС. Я особисто в щоденному режимі контролюватиму цей напружений графік, і Уряд має відчути, наскільки велика на ньому відповідальність. 

До речі, про відповідальність: керівника Державної міграційної служби за моїм наполяганням відправлено у відставку, тому що по лінії саме цього відомства європейські партнери пред'явили найбільшу кількість нарікань.

І, нарешті, з 1 січня 2016 року Угода про асоціацію, підписана рік тому, починає діяти повною мірою, - попри марні старання та безсилу злобу нашого колишнього «стратегічного партнера». Прикро, що в Уряді і досі немає віце-прем'єра, відповідального за євроінтеграцію, за координацію діяльності всіх міністерств і відомств. Сам я не можу здійснити цього призначення, але як свого роду модератор євроінтеграційних та реформаторських процесів, закликаю коаліцію через відповідні парламентські процедури зробити це якнайшвидше. 

Масштабна макрофінансова допомога з боку МВФ та інших міжнародних організацій, держав Євросоюзу, США та інших країн (як найсвіжіший приклад - рішення країн Великої сімки підтримати Україну в питанні реструктуризації її зовнішніх боргів) - все це разом з непростими і не дуже популярними рішеннями та ефективними діями всіх гілок влади дозволило уникнути дефолту, який видавався неминучим, стабілізувати макроекономічну ситуацію та без затримок виплачувати зарплати й пенсії, уповільнити падіння економіки, подолати паніку на валютному ринку. На жаль, в світовій історії нема прикладів, коли б країна, проти якої здійснюється агресія, демонструвала економічний бум і зростання соціальних стандартів. 

Згадаймо апокаліптичні настрої осені минулого року. Припинення постачання газу, величезний дефіцит вугілля, віялові відключення електроенергії - все це дійсно не додавало оптимізму. Снігу й морозів чекали, неначе кінця світу. Але ми не просто перезимували з теплом і світлом, а ще й «зіскочили» з російської «газової голки». Ми забезпечили реверсні постачання блакитного палива та істотно знизили залежність від росіян. 

Нема більше жодних посередників, які десятиліттями паразитували в цій сфері. Монополії та шантажу Газпрому покладено край! І хоча Стокгольмський арбітраж лише в 2016-му винесе рішення за нашим позовом до Газпрому, ми вже значною мірою ліквідували негативні наслідки контракту 2009 року, коли ціна газу для України була в півтора-два рази вищою, ніж для Європи. 

У першому кварталі минулого року наша залежність від Росії по газу перевищувала 90%, а у першому кварталі цього року частка російського газу в експорті становила лише 37%. І вже маємо понад 10 постачальників з Євросоюзу, і це - одна із найсуттєвіших змін стратегічного порядку, одна з найважливіших наших реформ, яку слід безповоротно закріпити в найближчий рік-два. 

Реформи - ключове слово в моєму сьогоднішньому посланні. Щоб створити реальні умови для їхнього початку, я ухвалив політичне рішення розпустити старий парламент і провести дострокові вибори Верховної Ради, які виявилися найбільш чесними і демократичними в історії України. Ми сформували реформаторську більшість, коаліційний Уряд з чіткою програмою змін. І саме з цього моменту й починається відлік періоду реформ. 

Якщо уявити себе шеф-кухарем, можна сказати, що чимало блюд вже в печі. Для якихось підходить тісто, для інших - зібрані всі необхідні інгредієнти. Є й такі страви, що ми поки що не знаємо навіть їх рецепту. Все це називається «поточним статусом реформ» - у словнику Національної ради реформ, створеної мною із представників усіх гілок влади та експертів для координації всіх реформаторських проектів. 

П`ять-шість місяців - це занадто малий термін, щоб відчути результати. Але й чаша терпіння у людей переповнена, а іншого варіанту, як прискорюватися, - не існує. 

Реформи ще не на фініші, але вже й не на старті. Зміни й напрацювання відчутні здебільшого для експертів та учасників самого процесу. До кінця року перші зміни мають стати помітними і для суспільства. 

Ми лише на стадії зведення фундаменту. Але я так само як і всі невдоволений темпами, і прискорюю процеси, як тільки може Президент в умовах парламентсько-президентської республіки. 

Що мене особисто турбує найбільше і що найбільше дратує суспільство - корупція і боротьба з нею. 
Що ж у нас в активі, крім твердої політичної волі? Активно створюємо законодавчу базу і будуємо інфраструктуру боротьби з корупцією. Ключове - безпрецедентно відкриті підбір і призначення Директора Національного антикорупційного бюро. Незалежна комісія із громадських авторитетів обирала серед приблизно 170 кандидатур. Тепер до бюро так само на конкурсній основі шукають детективів, і така прискіплива селекція потребує деякого часу. Тим не менше, перші детективи з'являться вже в червні, а в жовтні бюро почне повноцінні розслідування. 

Ухвалено європейський закон про прокуратуру, та й новий Генеральний прокурор виявися активнішим та ефективнішим за попередників. І, між іншим, на прокуратуру чекають скорочення, чистки і конкурсний набір нових місцевих прокурорів та їхніх заступників. 

У Києві нова патрульна служба, створенням якої опікується Ека Згуладзе, вже за кілька тижнів має покласти край легендарним поборам на дорогах. Розпочато ухвалення законів, які регламентують реформу МВС, відокремлюють силові функції від політичних, створюють муніципальну варту та нову поліцію. До речі, її майбутнім очільником я бачу людину, подібну саме пані Згуладзе.

В Антикорупційному бюро, ГПУ та МВС в рамках моєї стратегії на залучення іноземних фахівців призначено на ключові посади чимало спеціалістів із успішним досвідом ефективної боротьби з корупцією в Грузії. І це не єдина перевага іноземців, бо відсутність зв'язків в українській політичній та діловій еліті гарантує, що працюватимуть вони не зважаючи на персоналії. 

Ескалатори, які протягом кількох десятків років транспортували вантажі з грошима нагору, зупинено і демонтовано. 

Гучні корупційні скандали, як це не парадоксально звучить, стали позитивним явищем. Це катарсис, свідчення того, що на корупцію перестали сором'язливо заплющувати очі, що з нею почалася реальна боротьба, що преса і суспільство стали до неї нетерпимими. 

Відставки внаслідок таких скандалів - крок вперед, якщо порівнювати з попередніми часами, але вже явно недостатній для часів теперішніх. Ми навчилися виявляти корупціонерів та направляти на них прожектори, але кримінальне покарання ще не стало невідворотним. Справи або валяться в судах, або розсипаються ще по дорозі до них. 

Судова реформа просувається з найбільшим скрипом. Та, згідно закону «Про забезпечення права на справедливий суд», сформовано, нарешті, Вищу раду юстиції. І вона цього місяця, сподіваюся, подасть на звільнення як мінімум 300 суддів, із них - кілька десятків за корупцію та за неправосудні рішення. І це лише початок. 

Ще одна проблема полягає в тому, що певні позитивні зрушення локалізовані поки що у верхах, а чимдалі донизу, - тим менше змін. Велика частина хабарів осідає на середній ланці, суми їх навіть зросли (враховують націнку за небезпеку). Те, що корупція стала розглядатися як високоризикована операція - це добре, але бізнесу від цього не легше. Люди в масі своїй не контактують особисто з Президентом, Прем'єр-міністром, міністрами чи навіть депутатами. Образ держави в очах пересічного громадянина формують податківець і митник, інспектор соцзахисту, місцевий суддя і даішник, і навіть районна поліклініка. І поки вони беруть - народ не повірить у щирість наших антикорупційних намірів.

Окремо хотів би продемонструвати перші промені світла в темному царстві державних закупівель. Все ще крадуть, але вже значно менше. Відкати знизилися, багато схем закрилося, прозорості стало більше, а громадський контроль - щільніший. Коли кожна тендерна процедура (а їх щороку - 25 тисяч з півтора мільйонами договорів) матеріалізується в сотні аркушів різноманітних документів, - там не те що громадськість не розбереться, там чорт ногу зламає! Процедури в паперовій формі є головним джерелом системної корупції. 

А от, що доведено першим досвідом допорогових електронних закупівель, економія при їх впровадженні становить до 20%. Найбільш активно допорогові електронні закупівлі здійснюють, до речі, Міністерством оборони та Укроборонпромом. Концерн, зокрема, вже заощадив на цьому 130 мільйонів, обзавівся сотнями нових постачальників, що пожвавило конкуренцію між ними. 

Електронні закупівлі є одним з головних орієнтирів у реформуванні сектору державних закупівель - як допорогових, так і надпорогових. Це - надзавдання 2015-2016 років. 

На жаль, корупція - це проблема не лише державного апарату... Опитування, проведене минулого року фондом «Демократичні ініціативи» імені Кучеріва стосовно надання адміністративних послуг, показало, що хабарі в більшості випадків ініціюються не чиновниками, а прохачами. 29% сказали, що «дають», бо «так простіше і легше вирішити проблеми», а кожен п'ятий взагалі вважає це нормою життя. 

І стосується ця норма не лише взаємин з державою, але й процесів всередині бізнес-середовища. 24% працівників великих компаній, опитаних міжнародною консалтинговою компанією Ernst & Young, вважають, що неухильне дотримання антикорупційної політики знизить конкурентоздатність їхнього бізнесу. А 20% зізналися, що вони вважають виправданим навмисне викривлення фінансових результатів, якщо це є необхідним для виживання підприємств. 

Рік тому, промовляючи саме в цій залі, я озвучив антикорупційний пакт між суспільством та владою: чиновники не беруть, а люди не дають. Жодна зі сторін цього пакту поки що не дотримується. Розуміючи, що на владі лежить значно більша відповідальність, прошу допомоги суспільства в боротьбі з цим злом. 

Щоб отримати належний відгук, нам слід якнайшвидше ухвалити закон, який посилює захист свідків, запровадити так звані угоди зі слідством, коли хабарник нижчого рівня має можливість пом'якшити покарання, якщо допоможе викрити більш високопоставлених корупціонерів. І дедалі частіше я замислююся-таки про необхідність запровадження такої процесуальної дії як «провокація хабара». Це коли спеціально підготовлені та вмотивовані люди під виглядом прохачів перевіряють чиновника на схильність брати. Інструмент багато ким вважається суперечливим, але він однозначно посилить тиск на корупціонерів: сам факт того, що люди знають, що хабар може бути спровокованим, зменшує бажання ризикувати.

Втім, репресії - лише один із способів боротьби з корупцією. І не головний. Значно ефективнішим є економічний метод, який означає ліквідацію приводів для корупційних дій. Корупція вже зменшилася там, де проведено дерегуляцію і запроваджено безконтактне спілкування людини з державою. Де скасовано сертифікати, дозволи, узгодження та висновки, - словом, там, де нема за що вимагати гроші. 

Найсвіжіший приклад правильного рішення: днями Мінекономіки виключило із списку обов'язкових до сертифікації на території України цілу низку імпортних товарів - від автомобілів і тракторів до дитячих візків і порцелянового посуду. По правді кажучи, сертифікації не було й раніше, просто брали хабарі. А тепер - не будуть: і хотіли б, та нема за що. 

Уряд затвердив План дій щодо дерегуляції господарської діяльності та спрощення регуляторної бази, який включає в себе перелік зі 176 конкретних заходів та механізмів їх реалізації. Цю стратегію я повністю схвалюю, а от повільні темпи руху мене, чесно кажучи, не задовольняють. Істотного полегшення ніхто поки що не відчув. А нам як кисень потрібні швидкі результати, - те що в бізнесі зветься quick wins. 

«Будь-яке правило має свою вартість», - писала Маргарет Тетчер у книзі «Мистецтво управління державою». Чим менше правил - тим менше хабарів. У цьому й полягає економічний та глибинно-філософський сенс дерегуляції. 

Одним із основних джерел корупції наразі є державні підприємства. Рухаємося шляхом конкурсного підбору їхніх керівників: цього року за такою процедурою буде призначено щонайменше 20 директорів із списку 50-ти найбільших підприємств. 

Однак заборона на приватизацію створює імунітет для авторів корупційних схем в неефективному держсекторі. Нічого, крім збитків, ці фабрики й заводи, за дуже й дуже рідкісними винятками, бюджету не приносять. Їхній менеджмент, як правило, приватизований разом із фінансовими потоками. Це і є те, що називається тіньовою приватизацією. Між політичними силами час від часу не на життя а на смерть точиться боротьба за посади директорів фабрик і заводів. Одного напувай «Укрспиртом», іншого - нагодуй «Укрм'ясом», тому - помаж губи «Укрсалом». Цілком природно, що в такого порядку речей уже багато прихильників, бо смачно, вигідно й дешево, і головне - чужим коштом.

Зрозуміло, що історію української приватизації, як сказав би Винниченко, неможливо читати без брому. Але у нас є два екстраординарні випадки з різницею в десять років, які можуть стати прикладом чесної, конкурентної й прозорої приватизації: продаж «Криворіжсталі» в 2005-му та аукціон по ліцензіях на 3G-зв'язок цього року. До речі, за кілька років більше половини абонентів будуть підключені до 3G, а 2017-го року відбудеться конкурс з видачі 4G ліцензій. 

Я - безумовно за щільний контроль Парламенту за приватизацією, рівно як і за те, що саме ви, шановні народні депутати, встановите правила її проведення і перелік об'єктів для реалізації. У нас залишилося близько 1 800 підприємств. Життєво необхідними для держави є не більше двохсот. Звичайно, ми не будемо продавати «Укрзалізницю» чи «Укроборонпром», але хто мені може пояснити, для чого державі аж 14 кінних заводів? 
Лєшек Бальцерович, виступаючи минулого тижня в Києві, назвав приватизацію однією з умов ефективних економічних реформ, рівно як і підвищення тарифів. Хіба не з того, за що нас зараз найбільше критикують, Польща й починала свій шлях до успіху? 

Врешті-решт, більша частина підприємств, внесених у список заборонених до приватизації, за два десятки років не отримали й ламаного гроша в основний капітал. Обладнання та технології - на рівні тридцятих років минулого століття. Вони помруть, якщо не отримають ефективного власника і рятівних інвестицій з боку вітчизняних і західних інвесторів. А російські компанії давайте всі разом попросимо не турбуватися! 

Разом з дерегуляцією і приватизацією, ще одним елементом нашої антикорупційної стратегії є деолігархізація. Але вона не зводиться лише до цього. Митрополит і видатний громадський діяч Андрей Шептицький, 150-річчя від дня народження якого ми будемо відзначати наприкінці наступного місяця, в своїй книзі-настанові «Як будувати рідну хату» писав: «Тиранія більш небезпечна, ніж зіпсута аристократія або олігархія, а ця знову гірша і небезпечніша від демократії». 

Будь-який вчений, який досліджує типологію політичних режимів, скаже, що так звана конкурентна олігархія дійсно краща за авторитаризм і є перехідним етапом до ліберальної демократії. Деякі країни на подібний транзит витратили десятки, а то й сотні років. У нас нема стільки часу! Діяти треба негайно. І це не війна з окремими особистостями, це - боротьба з системою. 

Що ж робить держава? Знакові наші дії: закон про 50+1 акція, закон про ринок газу і рішення РНБОУ по ринку електроенергетики та вугілля. Із непрозорого газового чаду більше не запалюватимуться зірки рейтингу «Форбс». І вугільними дотаціями з бюджету ми більше не будемо годувати вугільно-металургійних баронів. І там, де у держави контрольний пакет, він буде контрольним в реальності, а не лише на папері. 

Що я отримую у відповідь на таку політику? Брязкіт зброї приватних армій. Замаскованих під шахтарів «тітушок». Провокування віялових відключень, закриття заводів, чорний піар. 

Кожен, хто підлягає деолігархізації, озброєний великим загальнонаціональним каналом і, обороняючись, гатить по мені з усіх інформаційних «градів». Чи не у кожного з них є ручний, залежний та лояльний політичний проектик, з якого вони мріють виростити альтернативу.

Чи зупинить мене такий спротив? Ні! Курс на деолігархізацію буде продовжено, з позицій моєї самодостатності і незалежності, чого б це мені не вартувало. 

Приватний бізнес повинен управляти лише своїми власними підприємствами, а не пастися в державних компаніях чи живитися бюджетними потоками. Влада має вести діалог з крупними підприємцями, бо вони створюють робочі місця. Але бізнес не має права говорити з державою мовою ультиматумів.
До речі, одним із важливих рішень у рамках деолігархізації і пов'язаної з цим демократизації має стати перехід до бюджетного фінансування політичних партій. 

Минулого року я особисто профінансував свою президентську кампанію і витрати моєї політичної сили на парламентських виборах. Коли ти нікому не зобов'язаний грошима, маєш таку самостійність в ухваленні рішень, якою інші похвалитися не можуть. Партії й фракції мають бути залежними лише від виборців, і бюджетне фінансування - крок до такої мети. 

Невід'ємна частина деолігархізації - демонополізація, бо саме монополії, що паразитують на державних ресурсах, є економічною основою олігархії. Втрати від картельних змов оцінюються в межах від 10 до 22% ВВП. До 40% товарів і послуг реалізуються на монополізованих ринках. Це вбиває стимули до ефективності, до зниження цін, до модернізації, до підвищення якості.

Почати мусили з чистки самого Антимонопольного комітету, який донедавна, вибачте за масло масляне, був монополізований монополістами. 80% теплової генерації - в одних руках, а комітетчики, хоч би оком хто кліпнув, кажуть, що монополії нема. 

Вчора на Нацраді реформ дав настанову новому голові АМКУ застосувати найкращі світові антимонопольні практики. Я ж буду діяти з такою рішучістю, з якою сто років тому Теодор Рузвельт на основі антитрестівського законодавства припинив зловживання олігархів, повернув економічну конкуренцію. 

Треба прийняти політичне рішення про обмеження максимальної частки на певних ринках рівнем в 50%, а в енергетиці - й тридцятьма відсотками. І за цими новими правилами роздробити монополістів. Вибір їм залишити таким: або коритися жорсткому регулюванню, або продавати частину своєї присутності. 

Саме вільне конкурентне підприємництво має стати основою нашої економічної моделі. Хотілося б, щоб такому баченню відповідала і податкова реформа. Традиційно уряди розглядають податки лише з точки зору фіскальної функції. Давайте цього разу задіємо стимулюючу складову.

Я ніби не повинен втручатися в економічні процеси, бо в нашій парламентсько-президентській моделі це прерогатива Кабміну. Однак освіта й досвід диктують фаховий погляд на логіку господарчих процесів. Щоб достатньою мірою примножити національне багатство та забезпечити високі темпи економічного зростання нам потрібні, насамперед, економічна свобода і вивільнена, нічим не стримувана енергія українського підприємництва. Ділити нема чого, примножувати - треба. Поки що не до соціал-демократії, сьогодні нам більше в нагоді - ази тетчеризму та рейганоміки.

Є підстави обережно сподіватися, що в економіці ми пережили найважче. І якщо нам тільки вдасться уникнути повномасштабного вторгнення і утриматися в рамках мирного процесу, з наступного року почнеться період повоєнної відбудови країни, відновиться економічне зростання. Відповідно, з'являться ресурси для того, аби знімати найгостріші соціальні проблеми, приділяти належну вагу освіті, науці, культурі, охороні здоров'я. 

Ми вже отримали невеликі додаткові надходження до бюджету - частково інфляційного походження, частково завдяки детінізації. Прошу Уряд прискорити хоча б на кілька місяців індексацію зарплат та пенсій. Робити це слід акуратно, так, щоб не спровокувати, як це вже колись траплялося, гіперінфляцію. І брати до уваги те, що частину додаткових доходів ми змушені будемо відправити на потреби української армії, щоб не годувати потім російську.

По-перше, слід обміркувати та прорахувати можливість підвищення порогу пенсій, з якого розпочинається її оподаткування. По-друге, виконати всі вимоги закону про припинення нарахування будь-яких спецпенсій з 1 червня поточного року для депутатів, міністрів, суддів, прокурорів, митників та інших чиновників. По-третє, якнайшвидше ухвалити закон про єдині принципи нарахування пенсій, і, по-четверте, дати людям можливість скористатися, крім солідарної, накопичувальною системою, та за їх бажанням - послугами недержавних пенсійних фондів. 

І, до речі, нагадаю, що у важкому діалозі з МВФ мені вдалося зняти їхню вимогу щодо підвищення пенсійного віку, попри те, що це - загальносвітова тенденція. 

Говорячи про найгостріші соціальні проблеми, не можу обійти мовчанням тему тарифів. Це - одна з найважчих і найболючіших реформ, важчої за яку, напевно, вже і не буде. Ми прийняли надзвичайно складні й стратегічно правильні рішення, і нема вороття назад до безпрецедентної корупції в газовій сфері, до дефіциту «Нафтогазу», який перевищував 120 мільярдів і гасився з кишень платників податків. Вже сьогодні дефіцит зменшено менше , ніж удвічі. 

Варто пам'ятати, що із всіх варіантів вирішення застарілої тарифної системи, які обговорювалися з МВФ, вдалося відстояти найменш жорсткий. Він би був ще м'якшим, якби попередні уряди не зволікали із вирішенням цієї проблем і не дурили Міжнародний валютний фонд обіцянками, яких і не думали виконувати. А відповідати за це випало нам. 

Головне, що ми маємо зробити зараз і до початку опалювального сезону - забезпечити адресний захист незаможних через механізм субсидій. Для тих, у кого мало грошей і низьке споживання, зростання тарифів повинно залишитися мінімально відчутним. Після докорінного реформування системи субсидій, право на таку допомогу від держави ми не обмежуємо нічим. Місцеві органи влади мають забезпечити оформлення субсидій всім українським родинам, які їх потребують, скільки б їх не звернулося з відповідними заявами. 

Для того, щоб удосконалити систему субсидій, привести її у повну відповідність з кращими світовими стандартами, ми залучимо одну з найвідоміших світових консалтингових компаній. Систему утворення тарифів перевіримо силами кількох найавторитетніших міжнародних аудиторів. 

Хочу запропонувати ще кілька кроків, які дозволять краще захистити незаможних. ???Вважаю за доцільне дещо збільшити соціальну норму для споживання газу в сільських будинках під час опалювального сезону???. Але ми більше ніколи не будемо дотувати заміські палаци такими ж цінами на газ чи електрику, як і сільські мазанки! Внесу проект закону про повне розкриття інформації по формуванню тарифів. Вимагаю до початку опалювального сезону зробити актуалізацію норм споживання тепла для будинків без приладів обліку теплової енергії. Для таких будинків слід зробити перерахунок, виходячи з фактичної тривалості та температури попереднього опалювального сезону. Це дозволить перенести від 10 до 15% вже сплачених коштів за тепло на минулу зиму як аванс на наступний сезон. 

Це - реальний план захисту людей в умовах важкої, обумовленої, в тому числі і меморандумом з МВФ, тарифної реформи. 

З мого боку було б украй безвідповідальним вдаватися на різноманітні радикально-популістські кроки, які зазвичай традиційно пояснюються любов'ю до Батьківщини та народу, але в результаті кінцевими наслідками найсильніше б'ють по простих людях.

Декомунізація, коли вже на те пішло - це не лише пам'ятники зносити. Комунізм треба, насамперед, вивітрювати з голови. А я, на жаль, і в цій залі бачу чимало охочих перехопити у покійної КПУ лівацькі гасла.

Щодо політичних пріоритетів - ключовими є демократизація та децентралізація. Ми не просто зберегли Україну, ми зберегли її демократичною, хоча на обмеження прав і свобод мали повне моральне і, до речі, юридичне право у вигляді закону про воєнний стан. Але я, попри політичний тиск з усіх боків, попри те, що правовий режим воєнного стану надавав значно більше влади особисто мені, не міг на це піти, розуміючи, яким шоком і випробуванням його запровадження стане для моїх співвітчизників. Лише уявіть, що цей стан допускає і цензуру, і заборону діяльності партій, і обмеження на пересування по країні, і комендантську годину, і загальну мобілізацію, і конфіскацію майна та грошей на потреби оборони.

Ми плекаємо демократію тому, що ми в неї віримо, тому що вона є нашою цінністю. Україна може існувати лише як демократія, інакше нас не буде, бо авторитарна Україна залишиться без підтримки світу, втратить одну з ключових відмінностей від Росії і стане, врешті-решт, її здобиччю. 

Тому я й залишаюся на платформі парламентсько-президентської республіки, і стану першим Президентом, який не збирає повноваження під себе, а ділиться ними з громадами в рамках стратегічного курсу на децентралізацію.

Вже з початку 2015 року ми зміцнили фінансову базу місцевого самоврядування. Бюджети міст зросли в середньому на 30%, і ці гроші у вільному доступі, а не так як колись, коли їх треба було зубами вигризати з Держказначейства. 

Сподіваюся, що Конституційна комісія от-от завершить проект змін до Основного закону в частині децентралізації, а ви, шановні народні депутати, вже на поточній сесії направите їх до КС, щоб восени вже ухвалити остаточно. Таким я бачу календар цієї реформи. 

Принципової ваги зауваження. Децентралізація нічого спільного не має з федералізацією. Україна була, є і буде унітарною державою! І є коло питань, яких децентралізація не торкнеться жодним чином, де навпаки - роль центру збільшиться. Це стосується оборони, національної безпеки, зовнішньої політики та боротьби з корупцією, дотримання законності, прав та свобод громадян, територіальної цілісності. 

Відтак, децентралізація може стати реальністю вже після осінніх виборів органів місцевої влади та місцевого самоврядування. Дивно, що й досі є люди, які вважають припустимим відтермінування виборів. В нашій історії таке траплялося, але більше не повториться. Раніше - будь-ласка, пізніше - то де ви таке в Європі бачили? Дата голосування визначена чинною Конституцією, тут все гранично ясно. Єдине, чого я чекаю від Верховної Ради, так це нового закону про місцеві вибори з відкритими списками. 

Звичайно, я свідомий всіх тих ризиків, які несуть місцеві вибори. Москва планує в одних регіонах штучно запліднювати проросійські проекти, в інших - навпаки, крайні праві українські, щоб в Європі сахалися від нібито нацизму в Україні. Плани - неоригінальні. Рік тому вони б спрацювали, тепер же, коли ми відродили українські спецслужби, ці задуми приречені . Будемо рішуче класти край спробам втручання у виборчий процес з боку зовнішніх сил. Час, коли відбуватимуться вибори - це золота українська осінь, а не кривава «русская весна».

В новій Стратегії національної безпеки головною загрозою нацбезпеці названо агресію Росії в усіх її формах, спрямовану на виснаження української економіки, підрив суспільно-політичної стабільності «з метою знищення держави Україна і захоплення її території». Ця загроза - як той гострий дамоклів меч, що звисає над головою на кінській волосині... В таких умовах, це очевидно, житиме ще не одне покоління українців. 

Не спромігшись взяти приступом зовні, ворог підточуватиме нас зсередини. Всі якось підзабули, що хрестовий похід проти України починався з економічної агресії: газового шантажу та тотального витіснення українських товарів з російського ринку. В річному вимірі торгівля впала втричі. Російська агресія, виснажуючи українську економіку, б'є по рівню життя українців. А ворог не приховує своїх планів конвертувати незадоволення втомлених та виснажених українців в дестабілізацію ситуації в нашій країні. Хіба не показово, що про «третій київський Майдан» найчастіше говорять у Москві?!

У той же час зберігається і колосальна загроза поновлення широкомасштабних бойових дій з боку російських терористичних угруповань. На території України знаходяться 14 російських бойових тактичних груп чисельністю понад 9 тис. військовослужбовців. Концентрація російських військових поблизу державного кордону - в півтора рази більша, ніж рік тому. Так званий «Росвоєнторг» продовжує регулярно поставляти не лише боєприпаси, продукти харчування, речове майно і паливо, але й найновітніші озброєння і найсучаснішу військову техніку. Рік тому в Москві обіцяли «захистити» російськомовний Донбас, а насправді перетворили його на випробувальний військовий полігон для потреб російської армії. 

Рушниця, яка висить на стіні, рано чи пізно вистрілює. Це правило стосується не лише звичайного театру, але й театру воєнних дій. А з урахуванням добре відомого топографічного кретинізму російських військових «заблукати» вони можуть в будь-який момент. Так як це сталося буквально вчора біля Мар'їнки. Що показово, вони напали о четвертій годині ранку - от яка історична паралель! Ми дали адекватну відповідь: попередивши міжнародних партнерів, повернули артилерію з тилу, де вона знаходиться згідно Мінських угод, і відбили атаку російської солдатні. У відповідь нас почали шантажувати позачерговим засіданням Ради Федерації. 
У зв'язку із перманентною загрозою розгортання Росією повномасштабної війни проти України, забезпечення обороноздатності держави надовго залишиться нашим ключовим пріоритетом. Як би не було важко, в бюджеті на 2016 рік ми знову підемо на збільшення витрат на оборону і безпеку. 

Розпочали і продовжимо процес оновлення вищого командного складу Збройних Сил, підвищуючи в званнях і просуваючи на вищі посади тих командирів нижчої і середньої ланки, здібності яких яскраво проявилися під час війни.

Від латання дір та ремонтування старої техніки ми поступово переходимо до модернізації, розробки, удосконалення та випуску нових видів зброї та військової техніки. Розвиток ВПК, в свою чергу, має дати технологічний поштовх для всієї економіки. 

Різниця з супротивником у ресурсах та потенціалі не повинна зменшувати нашу віру в перемогу. Не забуваймо: Давид здолав набагато дужчого Голіафа.

Війна - це не наш вибір. Мій мирний план, озвучений рік тому в цій залі, ліг в основу Мінських угод, котрі за безальтернативну основу для врегулювання прийняті й схвалені всім світом, в тому числі й Росією.
План цей дуже добре відомий, не бачу підстав зайвий раз його переказувати. Хотів би ще раз наголосити на трьох ключових речах: виведенні російських військ, зброї і техніки з території України, встановленні українського контролю над кордоном і проведенні виборів згідно європейських стандартів та українського законодавства. 

Вибори відкриють політичний діалог із законно обраними представниками українського Донбасу, дозволять зупинити спричинену винятково російською окупацією гуманітарну катастрофу, розпочати повоєнну реконструкцію зруйнованої бойовиками економіки. Громадян України, які є на тимчасово окупованих територіях, я розглядаю як українських полонених, захоплених загарбниками.

В цьому Донбасу, як невід'ємній частині України, готові допомагати не лише ми, а й наші закордонні друзі. Але вкладати гроші у відновлення інфраструктури вони стануть лише тоді, коли переконаються, що все відбудоване сьогодні не буде зруйноване повномасштабним російським вторгненням завтра. 
Донбас вже забув би про війну як про страшний сон, якби в Москві миру хотіли б так само, як ми, в Києві! 
Ми прагнемо й готові хоч сьогодні відновити всі економічні зв'язки з тимчасово окупованими районами Донеччини та Луганщини, зняти всі внутрішні бар'єри і обмеження на шляху людей і товарів. Але за умови, що ми відновлюємо контроль над зовнішнім кордоном, як це і передбачено Мінськими угодами. А якщо ні, то нема чого нарікати на лінію внутрішнього контролю. 

Наразі ж українські гуманітарні вантажі та пенсії, які отримують ті, хто зареєструвався на вільній від терористів території - максимум, на що ми можемо погодитися. Утримувати й дотувати вбивць-бойовиків, допомагати триматися на плаву бандитам Київ не буде. 

Безвідповідально і перед усієї Україною, і перед мешканцями окупованих територій власними ж силами пролонгувати владу кримінально-терористичного режиму. До відчутного прогресу у виконаннях Мінських угод рівень економічних зв'язків залишиться на поточному рівні.

Дорогі співвітчизники!

Говорячи про війну і мир, не можу не поділитися, що для мене особисто було найважчим в першому році мого президентства. Біль, пережити який не побажав би навіть найлютішому своєму ворогові. Понад 1700 воїнів-героїв і більше 6 400 мирних громадян... У військовій статистиці це називається «безповоротними втратами», а в серці - це тисячі рубців. Іноді мені здається, неначе кожна душа на шляху у небесний вирій пролетіла через мій кабінет, і з кожною я поговорив. 

Війна приходить лише у супроводі смерті. Там де смерть, не всюди від війни, а от де війна - смерть з нею в парі, в тандемі, є таке модне слово в Росії.

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять всіх і кожного, хто загинув внаслідок російської агресії проти України. Ніколи не забуду і ніколи не прощу!

Було б дивним, якби, говорячи про загрози безпеці Україні, я обійшов би питання про НАТО. Російська агресія завдала дошкульного удару по міфам радянської пропаганди. І сьогодні, згідно опитувань громадської думки, кількість прихильників вступу до НАТО вперше в історії перевищує кількість противників. 

У загальнонаціональному масштабі ми б легко виграли референдум про вступ, та тут після коми об'єктивно виникає кілька «але». Внутрішнє: це чи не єдине питання, в якому все ще залишаються суттєві розбіжності між регіонами. І зовнішнє: багато хто з наших друзів і партнерів на Заході не дуже вітає такі швидкі і фундаментальні зміни в громадській думці і не схильні прямо зараз відкривати нам двері до НАТО - реальні, а не ті що на папері. Це правда, яку я маю, нарешті, без дипломатичних вивертів прямим текстом сказати країні.

Ми з вами, шановні народні депутати, в цьому питанні не збираємося озиратися на Москву, але й ігнорувати думку наших західних партнерів ми не маємо можливості. 

Тим не менше ми будемо жорстко відстоювати наші інтереси. Минулого року із закону про засади зовнішньої і внутрішньої політики ми прибрали пункт про позаблоковий статус України. Минулого місяця, як я вже казав, ухвалено Стратегію національної безпеки України. Вона ставить за мету членство в НАТО, а орієнтація на стандарти Альянсу проходить червоною ниткою через увесь документ. Все, що ми збираємося робити в сфері безпеки, буде уніфіковане під натівські стандарти. 

Наше завдання - повне досягнення всіх необхідних для вступу критеріїв, і вони, до речі, значною мірою співпадають з критеріями членства в ЄС. 

Право ж приймати остаточне рішення у цій чутливій і надзвичайно важливій сфері належить винятково українському народові. На референдумі. Але не дозволю цим питанням розхитувати країну, бо єдність для нас - понад усе. І трохи якось ніяково, коли одні й ті ж люди третьому президентові вставляли палки в колеса навіть в отриманні ПДЧ, зате п'ятому «ничтоже сумняшеся» дорікають, що Україна й досі не є членом НАТО.

Дорогі співвітчизники і шановні народні депутати! 

Наприкінці - стисле резюме наших найголовніших завдань на рік. Продовжити деолігархізацію, дерегуляцію і децентралізацію. Розпочати демонополізацію. Завершити створення інфраструктури для боротьби з корупцією і перейти в тотальний наступ на неї. Почати очищення суддівської касти та прокуратури. 

Забезпечити з початку 2016 року відновлення економічного зростання, для чого завершити санацію банківської системи та податкову реформу. Зберегти, до речі, єдиний податок для малого та середнього бізнесу. 
Особливу увагу приділити аграрній галузі як такій, що є однією з основ конкурентоспроможності на світових ринках. 

Вже в цьому році - розпочати індексацію зарплат і пенсій. Відшліфувати до досконалості систему адресних субсидій для тих громадян, яким не по кишені нові тарифи. 

Запустити, нарешті, реформу системи охорони здоров'я; досить тут ховати голову в пісок і дурити людей байками про безоплатну медицину. 

І далі нарощувати витрати на зміцнення обороноздатності. Військовим - бути готовим як до відновлення наступу ворога на Донбасі, так і до повномасштабного вторгнення по всьому периметру кордону з РФ. Дипломатам - унеможливити обидва цих сценарії, зміцнювати міжнародну коаліцію на підтримку України. До врегулювання ситуації на Донбасі та повернення Криму не допустити зняття санкцій проти агресора. 
У 2016 році - отримати безвізовий режим з ЄС.

Це, шановні народні депутати, наша з вами спільна відповідальність! 

Маю намір підтримати програму Go Global, яка визначає вивчення англійської мови одним з пріоритетів стратегії розвитку. Україна сьогодні у глобальному рейтингу залишається серед країн з найнижчим рівнем володіння англійською, що є природним бар'єром для українців для переорієнтації на західні цінності та стандарти. Це обмежує наш доступ до наукових досліджень, які на 80% публікуються in English. 55% web-сторінок теж написані англійською. Програма стосується не лише молоді. Володіння англійською стане критерієм при прийомі на державну службу. 2016 рік буде оголошено роком англійської мови. 

Закликаю, - ні, наполягаю на ухваленні остаточного рішення про скасування депутатської недоторканності та обмеження недоторканності суддівської. Вчорашні голосування - правильний крок, але недостатній, каста недоторканих має бути ліквідована!

Проміжні результати наступного етапу спільної роботи будемо підводити восени. Під мікроскопом буде розглянуто діяльність кожного міністра. Здійснювати переформатування Кабінету Міністрів - не мої повноваження. Я не знімаю і не призначаю урядовців та міністрів. Але якщо цього не зробить сама коаліція, кадрових змін від неї зажадає суспільство. Моя принципова позиція: зміни в Уряді мають відбуватися лише за умови збереження чинної коаліції, а єдність коаліції, в свою чергу, не повинна вироджуватися в кругову поруку. 

Насамкінець дозвольте звернути увагу на маленьку, але показову деталь. Аналітичні матеріали від Національного інституту стратегічних досліджень вперше роздані вам не у вигляді паперових гросбухів, а на компактних флешках. Це не лише свідчить про стурбованість екологічними проблемами, але й символізує перехід до електронного урядування. 

Цю програму я визначив як одну із найголовніших на наступні роки. Електронний документообіг, електронні сервіси та адміністративні послуги, електронні тендерні закупівлі, електронні звернення і петиції, цифрові підписи, максимально широкий доступ громадян до баз даних і державних реєстрів - це неначе ключ, який дає нові можливості в боротьбі з бюрократією та корупцією. Тому й спротив цій реформі, який чиниться консервативно-ретроградними силами, - колосальний. Але - марний. 

Всі, хто протидіє реформам і перешкоджає Україні стати успішною, а саме: олігархія, корумпована бюрократія, країна-агресор та її нечисленна п'ята колона - програють. 

За останній рік я ще раз переконався: ми, українці, - унікальний героїчний народ, зі звитягою і силою духу якого мало хто може зрівнятися. 

Я схиляюсь перед моїм рідним українським народом. Перед тою силою, витримкою і мудрістю, яку продемонстрували й демонструють українці. 

Наша країна заслуговує на успіх. І так буде!
Слава Україні!