Як Путін обідрав український спорт

Справа не тільки в економічній кризі, яка принесла скорочення фінансування спортивної галузі. Втрати вимірюються не тільки матеріальними благами, а й людським ресурсом.

Еспресо.TV уже неодноразово писало про те, скільки кримських та донецьких атлетів пристали на пропозицію наших сусідів і стали росіянами. Це ціла низка легкоатлетів, важкоатлети, представники п'ятиборства, вітрильного спорту, синхронного плавання, кульової стрільби тощо.

Серед них варто відзначити найтитулованіших – чемпіонка Європи -2012 з метання списа Віра Ребрик, чемпіонка світу і віце-чемпіонка з сучасного п'ятиборства Ганна Буряк, яхтсменка Ольга Маслівець, яка була четвертою на Олімпіаді-2012, віце-чемпіон світу важкоатлет Артем Іванов, олімпійський чемпіон Артур Айвазян.

Бійцівські риси виявила Федерація легкої атлетики України – вона виставила Росії рахунок за "анексію" спортсменів, і через рік таки отримала $170 тис. як компенсацію за підготовку атлетів. До останнього опираються і вітрильники, вимагаючи за Маслівець 100 тис. євро. Всі інші пішли під триколор "на шару".

Проте не всі зможуть виступити на Олімпіаді за свою нову Батьківщину – для цього треба отримати дозвіл Національного олімпійського комітету України. Щоправда, Буряк уже такий дозвіл має. Наразі тривають переговори щодо Ребрик. Нічого не вирішено і щодо Маслівець.

Відчутною втратою стали і території, де колись тренувалися українці. Зокрема, відтепер легкоатлети вже не проводять збори і змагання в Ялті. Борці і гімнастки-художниці теж полюбляли побережжя Криму для тренувань. А ті спортсмени, які не захотіли відмовлятися від України, змушені були покинути півострів чи Донбас, шукаючи пристанище переважно в столиці, де доводиться витрачатися на оренду житла.

Мабуть, найбільше в цьому плані дісталося паралімпійцям. У Євпаторії вони мали унікальний Національний центр паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів. Там були облаштовані зали з універсальним покриттям, стадіони зі штучним та трав’яним покриттям, легкоатлетичний стадіон, поле для штовхання ядра і метання диска, стадіон для стрільби з лука, майданчики для пляжного волейболу, футболу, зал для настільного тенісу, басейн на вісім доріжок, зал для пауерліфтингу тощо.

Війна, розв'язана Росією, закрила Україні двері бути господаркою великих міжнародних змагань. Найбільшою втратою, безперечно, є Євробаскет-2015. Війна потягла за собою не лише фінансову скруту, а й питання безпеки.

Минулого року ми втратили цілу низку змагань різного рівня - Кубок Європи зі спортивної ходьби, який мав відбутися в Івано-Франківську 17 травня 2015 року, Кубок Європи з багатоборства з Донецька перенесли в Португалію, Європейська асоціація тенісу скасувала в Україні всі юніорські змагання.

Баскетбольна Україна вже другий рік поспіль не представлена на європейському рівні. Чемпіон країни южненський "Хімік" відмовився від участі в другому за значимістю баскетбольному турнірі континенту Єврокубку. Від команди вимагали проводити домашні матчі за межами країни. "Хімік" відмовився.

Наступили тут на власні граблі і самі росіяни. Матчі відбіркового турніру чемпіонату Європи-2016 з гандболу між чоловічими збірними України та Росії відбувалися на нейтральній території - в Мінську. Хоча наші сусіди і вимагали свій домашній поєдинок провести в Росії. На поступки їм не пішли.

Наші футбольні клуби минулого року могли грати лише у Львові та Києві (тобто практично не вдома, крім "Динамо"). Цьогоріч УЄФА таки дозволив "Дніпру" та "Ворсклі" виступати на рідних стадіонах. Ну а донбаські команди, як і спортсмени, й досі поневіряються...