Навіщо їм берег турецький?

Причому необхідно розуміти, що поява російських літаків в небі над Туреччиною - це лише привід для такого погіршення. Причина куди більш серйозна.

Президент Реджеп Тайіп Ердоган сприймає себе в якості лідера сунітського світу і хоче звільнити сунітську більшість Туреччини від правління секти алавітів, представником якої є Башар Асад. Але оскільки Ердоган є главою світської держави, він змушений говорити про боротьбу з диктатурою, необхідність встановлення демократії і російську допомогу Асаду. Насправді кожен турок прекрасно розуміє про що саме він говорить.

У сунітської Туреччини свій рахунок до алавітів. Протягом століть ця секта була гнаною меншістю, готовою боротися з владою. Кожен, хто прилітав в Стамбул, знає, що в цьому місті два аеропорти. Один названий на честь засновника республіки Мустафи Кемаля Ататюрка, другий - на честь знаменитої льотчиці Сабіхи Гехчен. Ці люди пов'язані між собою участю у придушенні повстання алавітів провінції Дерсу проти їхнього отуречення. Ататюрк командував операцією. Сабіха бомбила повстанців з повітря. Це взагалі була її перша і єдина бойова операція. Всього в ході придушення повстання в 1937 році загинуло 10 000 алавітів, було вигнано з рідних місць ще 50000 і серед них, між іншим, батько нинішнього лідера турецької опозиції Кемаля Киличдароглу. Так, голова Народно-республіканської партії Туреччини, головний опонент Ердогана - теж алавіт. Так що все набагато складніше, ніж здається.

Збереження режиму Асада в Сирії Ердоган буде сприймати як свою особисту поразку, як перемогу шиїтського світу над сунітським. Саме тому він сприймає допомогу Путіна Асаду як розрив відносин Росії та Туреччини. У своїх виступах президент Туреччини став говорити і про можливу відмову від російського газу, і про зміну будівельника АЕС «Аккую». І це - тільки початок розриву. Якщо Путін в найближчі дні не припинить операцію в Сирії, в Анкарі зроблять все можливе, щоб мінімізувати зв'язки з Росією. Так, будуть діяти «по-українськи» - відмовитися від російського газу в один день Туреччина не зможе. Але курс на розрив буде окреслений і може обернутися для Москви наслідками, про які Путін ще навіть і не підозрює.

Серед цих наслідків може бути і куди більш очевидне взаєморозуміння Туреччини та України щодо витіснення окупанта з Криму. Сьогодні в тому, щоб Крим перестав контролюватися Москвою, однаково зацікавлені і Київ, і Анкара.