Кохати Венсана Касселя. За що Еммануель Берко отримала золото Канн

У новому фільмі французької режисерки Майвен небагато персонажів. А головних - лише двоє. Іноді на екрані з'являється улюбленець покоління хіпстерів Луї Гаррель, проте всю увагу забирають набагато досвідченіші, а тому прекрасні Венсан Кассель і Еммануель Берко. Їх герої десь кимось працюють, проте це все неважливо. Те, що Тоні адвокат, а Джорджіо - ресторатор, це лише дрібні деталі їх портретів.

Інфантильний "король негідників" Кассель, примхи якого може витримати лише дуже сильна жінка, постійно підвищує градус мелодрами, якій вдається залишитись немильною та непередбачуваною.

Герой Касселя дарує героїні Берко надії, а потім дуже швидко забирає. Режисерка дає нам зрозуміти, що стосунки - це не чиїсь нав’язані правила, а компроміс двох унікальних людей. І у цьому безперервному конфлікті вона не пристає на чиюсь сторону. Їй важливіше показати те, на що вони здатні разом.

Фільм побудований нелінійно: все, що ми бачимо у ньому, подано як ретроспектива стосунків, переосмислення яких настає, лише коли головна героїня отримує травму на гірськолижному курорті.

Подібного з нею досі не відбувалося. Раніше їй вдавалося зализувати рани від невзаємності і брехні. Допомагали вагітність і антидепресанти.

Фізична травма, до якої герой Касселя формально не має стосунку, змінить все. Вона допоможе головній героїні зупинитися, обернутися і подивитись на своє життя. Разом з нею, не кваплячись, адже фільм йде дві години, подивимось на її життя і ми.

Іноді треба впасти, аби усвідомити, що тебе ніхто не підстрахує, ні в стосунках, ні поза ними. Це й відбувається із героїнею Берко, яка у реабілітаційному центрі змінюється не лише внутрішньо, але й зовнішньо. Важко навіть сказати, що французька актриса "грає". Її героїня живе на екрані і разом з нею оживає і згасає віра у майбутнє цієї пари. Чи то мовчання героїні, чи істерики - майстерність Берко не має меж.

Не дивно, що Каннське журі нагородило її призом за найкращу жіночу роль у 2015 році, коли фільм боровся за "Золоту пальмову гілку".

Головний приз тоді пішов - "Діпану" Жака Одіара, кримінальній драмі про біженців. Політична ж складова у "Моєму королі”" майже відсутня. Декілька жартів про французького президента і арабів - ось і все, що дає розуміння того, в якій країні відбувається дія фільму.

Геополітичні проблеми занадто неважливі, коли мова йде про двох людей, які створюють своє королівство, де кохають одне одного, а отже живуть.