Тарас Возняк: стародруки викрадають на замовлення колекціонерів-мільярдерів

Те, що з музею Музеї мистецтва давньої української книги, котрий входить до складу  Львівської галереї мистецтв,  зникло 95 унікальних стародруків та 2 манускрипти, не є ординарною крадіжкою – це найбільша крадіжка стародруків з музеїв України. Водночас це свідчення системних порушень і організованого злочину.

Це є свідченням того, що в Україні діє злагоджена група, котра сполучає злодіїв з кінцевими набувачами, корумпованими чиновниками найвищого рангу. Вони «підносили» стародруки для вирішення кадрових, майнових, кар’єрних питань. Це малоосвічені напівкримінальники, що уявили себе колекціонерами і потайки хизуються один перед одним вкраденими скарбами. Це ми бачили і в помістях Януковича, і в хатинках його сатрапів. Стародруки не крадуть, аби продати на букіністичному «кічку» -  їх викрадають на конкретне замовлення. Дозволити собі колекціонувати  подібні артефакти можуть лише дуже заможні (читай впливові) люди. Ну хто просто так купить книгу, яка коштує десятки чи сотні тисяч доларів?

У Музеї мистецтва давньоукраїнської книги у відповідності з наказом міністра культури триває звірка. Вона ще незавершена, на даний момент перевірено тільки фонд стародруків друкованих кириличним шрифтом. А є ще стародруки, друковані латиницею, зокрема і перші книги Петрарки. З огляду виявлені крадіжки є побоювання, що перевірка виявить ще більші недостачі. Звірка кириличних стародруків завершилася 3 січня ввечері – мені як директору, члени комісії, що проводила звірку, принесли два протоколи. Попри те, що це ще не завершення звірки саме в цьому музеї, бо паралельно йде звірка і у інших музеях, що входять у Львівську національну галерею мистецтв ім. Б.Г. Возницького, -  результатами проведеної перевірки ми були шоковані.

Тож з огляду на безпрецедентну відсутність  95 стародруків і двох рукописів у відповідності із чинним законодавством ми на другий день подали заяви про виявлені факти до Національної поліції, Служби безпеки та Прокуратури, поінформували Міністерство культури України. Крім зафіксованої простої відсутності стародруків, комісія виявила ще й факти підміни стародруків, наприклад, коли один стародрук підміняється іншим, а номери підтираються. На жаль, масштаб катастрофи є безпрецедентно великим.

І скажу вам, що комісії було нелегко – її робота наштовхувалась на величезний опір, зокрема були спроби розпочати звірку не з найцінніших одиниць зберігання, були намагання відповідальних осіб прикритись лікарняними, а робота по звірці гальмувалася.

4 січня, на ранок, з огляду на відсутність експонатів я негайно зобов’язав заввідділом Музею мистецтва давньоукраїнської книги пані Ларису Спаську дати письмові пояснення про відсутність експонатів з фонду рукописів та стародруків. Їх не було надано. Пані Спаська спочатку спробувала піти на лікарняний, потім почала брати відпустку за свій рахунок.

Разом з тим, з огляду на безпеку фондів ми обмежили доступ до фондосховища Музею, щоб нейтралізувати спроби знищення результатів перевірки й розпочати проведення звірки у всіх групах збереження, наразі йдеться про латинські стародруки і книжки.

Мною ще до завершення роботи комісії було виставлено у Музеї додатковий пост державної служби охорони.

Разом з тим того ж 4 січня ми вилучили інвентарні книги. І жах продовжився – багато з них пошкоджено, розшито,  у вилучених інвентарних книгах виявлено розриви, з задньої сторони вирвані печатки.  А вони мають бути певним чином прошиті і опечатані. Багатьох книг у наявності не було. Технологія викрадення проста – нема в інвентарній книзі, тож  хто доведе, що експонат був?! 

Певний контроль був, щоправда, на засадах музею при радянському сільському клубі. Наведу приклад, - інвентарні книги, як на мене, не можуть знаходитися у людини, яка є матеріально відповідальною за збереження музейних одиниць. Так би мало бути за логікою. Ну не може завідувач складу сам себе облікувати і перевіряти. Але на практиці було навпаки.

Колишній директор заявила, що заява про крадіжку стародруків є інсинуацією, адже, мовляв, влітку 2016 року силами співробітників музею було проведено інвентаризацію, яка жодної пропажі не виявила. Але мушу сказати наступне: формально влітку проводилась звірка, але слід розуміти, що є звірка, і є «звірка» -  у  лапках. Річ у тому, що колишній директор галереї пані Лариса Разінкова чомусь свого часу не поставила підпису на акті цієї «звірки», хоча стверджує, що вона була, і все було на місці. То хай надасть акт звірки нею ж підписаний і з печаткою галереї.

Не зробив цього і головний хранитель галереї Ігор Хомин та голова комісії, тодішній заступник пані Разінкової, Володимир Пшик, вповноважені провести цю звірку...  Підписалися лишень три працівниці музею на чолі з завідувачкою музею пані Ларисою Спаською. Чому? Можливо, пані директор та інші посадові особи здогадувались чи знали про масові крадіжки? Не нам судити – для цього є відповідні слідчі органи. Завдання комісії, яка і далі проводитиме звірку, і мене як того, хто має забезпечити роботу цієї комісії, зафіксувати реальний стан однієї з найбільших книгозбірень стародруків і сприяти поверненню викраденого до Музею. Ну і не допустити повторення цієї без перебільшення національної ганьби.

Наголошу, як генеральний директор, я не беру жодної участі у роботі комісії, яка проводить звірку наявності – роботу здійснює виключно вповноважена до того комісія, яка складається з працівників різних підрозділів галереї, завідувача музею, який перевіряється, щоб все було відкрито, та запрошеного експерта, бо ж не кожен в змозі відрізнити одне видання від іншого. Мені ця комісія тільки подає акти звірки, на основі яких я маю вчиняти ті чи інші адміністративні дії. Або ж залучати інші державні органи – в тому числі правоохоронні. Що і роблю.

На даному етапі проведення звірки ми не можемо дати зам’яти справу. Не можна допустити того, щоб її каналізовували у хибному напрямку, блокували чи пускали на хибні тори. Такі розпачливі спроби вже робилися попередньою директором пані Разінковою на прес-конференції, на якій ми інформували громадськість про результати роботи комісії з проведення звірки наявності. Але залишається просте запитання – де поділись стародруки!?

Не сумніваюся, що будуть спроби спустити справу «на гальмах», адже за часів Януковича артефакти такого рівня скирдували на своїх межигір’ях відомі поціновувачі українського слова Пшонка та Табачник.

Однак нам своє робить. А заодно осмислювати, як все наше суспільство докотилося до такого стану наших культурних установ. Бо це непоодинокий випадок – то у Національній бібліотеці ім. В.І. Вернадського викрадуть "Апостол" Івана Федоровича, то у Львівському національному музеї ім. Митрополита Шептицького зникне 40 стародруків.