Глибоке занепокоєння. Як ООН перетворилась на порожнє місце

Вчора чимала частина країни ввечері черговий раз припала до телевізорів для перегляду Ради Безпеки ООН. В черговий раз українці почули безмежно цинічний та огидний словесний енурез від кремлівського представника Чуркіна. Почули ми й чергове «deeply concerned» (глибоке занепокоєння) від європейців. І, слава Богу, традиційну підтримку від англосаксів.

Але в сухому залишку ми маємо ситуацію повної імпотентності Організації Об’єднаних Націй. Час нам зрозуміти, що ні ООН, ні будь-яка інша організація в світі не допоможуть нам. Час зрозуміти, що цінність цієї організації для нас – досить обмежена. Час навчитися користуватися тим, чим можна, й ігнорувати те, що непотрібно у міжнародній царині.

Отже, вчорашнє засідання Радбезу очікувано не закінчилося нічим. Чуркін знову з обличчям робота Вертера повидавав всі перли російської пропаганди, хтось пообурювався, хтось промовчав, хтось ритуально закликав «всі сторони конфлікту» до миру. Та й не може при нинішньому порядку речей статися щось інше.

Допоки агресор – РФ, яка входить до складу Радбезу і, що найголовніше, має право вето, цей орган приречений. Сенс цих збіговиськ – абсолютно номінальний.

Адже всі розуміють, що нинішня ООН остаточно перетворилася на царство струсу повітря без будь-яких перспектив рішень та наслідків. В 1990-ті, після розвалу СРСР, з’явилася ілюзія того, що нарешті ця організація починає хоч щось могти.

Хоча були й величезні провали – та ж Руанда. Та все ж жевріла надія, що людство таки навчилося використовувати наднаціональний майданчик для діалогу, комунікації та знаходження компромісів.

Останні 10 років остаточно зламали цю ілюзію. Знов як ніколи актуальним став анекдот ще 1960-х років, часів "холодної війни", про ООН: 

- Що таке два нуля і "М"?

- Чоловічий туалет!

- Що таке два нуля і "Ж"?

- Жіночий туалет!

- А що таке два нуля і "Н"?

- ООН!

На жаль, так воно й є. Система міжнародних стосунків після початку російської агресії щодо України остаточно зруйнувалася. Якщо в часи Радянського Союзу хоча б існувала певна єдність умовно західного блоку країн хоча б щодо протидії «імперії зла», то тепер немає й близько навіть цього.

Більшість країн просто зневірилися в тому, що ООН здатна на хоч якесь вирішення проблем, окрім безкінечної говорильні. Та й знову ж таки, як не крути, серйозні питання вирішуються все так само у клубі великих держав. Куди так само продовжує входити країна, яка за останні роки вчинила найбільшу кількість порушень міжнародного права – Росія. Й не існує жодних механізмів, як цю країну можна не те що прибрати звідти – просто хоч якось приборкати.

Фактично, світ вперся в ту саму стіну, в яку він вперся в 1930-ті. Коли попередниця ООН – так звана Ліга Націй – так і не змогла знайти управу на агресорів того часу – Італію, Японію та Німеччину. Зрештою, ті просто повиходили з організації.

Ну, а закінчилося все відомо як – Другою Світовою війною. Дуже б не хотілося такого розкладу зараз, але найголовніше протиріччя в діяльності Ліги Націй та ООН так і не вирішене. Це – що робити з країною-членом організації, якщо вона не хоче слухатися її?

Якщо мова йде про якусь африканську країну, то ту проблем менше. Домовилися з сусідами й ті швиденько під мандатом ООН щось вирішили. Як –от нещодавно було в ситуації з Гамбією та Сенегалом, де в першій президент після програних виборів не хотів віддавати владу, й тоді другий ввів свої війська й змусив його до покори. Під протекторатом ООН. Але це маленькі країни з третього світу.

Але хто змусить вивести війська РФ з України? Особливо якщо РФ цього не визнає? І як змусити агресора до діалогу, якщо цей агресор – один з фундаторів організації? Виключити? Ну, це ні до чого не призведе. Проголосувати зміни до статуту? Так РФ та її сателіти на це не підуть. Розпустити ООН? Теж якось не тойво. От і залишається всім говорити, говорити й ще раз говорити до повної безтями. Без сенсу, результату та компромісів.

Який же висновок у всьому цьому є для України? Та дуже простий. Звичайно, якщо вже є такий майданчик, хай і для розмов – його треба неодмінно використовувати. Там, де з’являється РФ, маємо з’являтися й ми. Зі своєю позицією й дезавуюванням російської брехні. Проте, не варто очікувати нічого конструктивного та вікопомного від цього майданчику. Ми просто говоримо.

Тут варто поводитися як Ізраїль, який давно навчився користуватися всіма міжнародними органами для своєї користі. А також, ігнорувати, коли цієї користі нема. От як наприклад у нещодавній ситуації з сумно відомою резолюцією щодо незаконності єврейських поселень у Східному Єрусалимі. За яку, на жаль, проголосувала й Україна. Офіційний Тель-Авів одразу заявив, що просто не буде виконувати її, та й все. Й ніхто не зможе змусити сильну, незалежну та передову державу до виконання будь-чого.

Як це банально не прозвучить, але це – єдиний реальний рецепт й для нас. Не плакання по всіх усюдах з проханнями по допомогу, а різка, жорстка, чітка позиція й робота над посиленням власної безпеки. Бо ООН приходять й зникають, а Україна – це назавжди.