Прощавай, АТО. Як зміниться війна на Донбасі

Заява секретаря РНБО Олександра Турчинова про те, що АТО себе вичерпало і незабаром буде скасовано із внесенням альтернативи, наробило багато галасу. Хтось заговорив про введення воєнного стану, хтось про створення принципово нового закону спеціально для гібридної війни. 

У Москві насторожено принишкли - вони звикають, що стадію «підготовчих ласк» із противником Турчинов проскакує дуже швидко, а потім закриваються сайти або відбувається ще щось неприємне.

З набагато м'якшою позицією на наступний день виступив президент Порошенко. Він попередив, що мова йде не про введення воєнного стану, а прийняття нового закону щодо реінтеграції Донбасу. Дуже тонкі нюанси, особливо якщо враховувати той факт, що мова йде про одні й ті самі документі, народжені в РНБО.

Відчуваєте різницю між болючим введенням воєнного стану і ніжною реінтеграцією? Це вам не жорстокий удар колодою по сові, а зовсім навпаки - совою по колоді.

Звичайно, красива упаковка і назва означають в наш час дуже багато для сприйняття світом нашої позиції. Особливо в контексті майбутньої зустрічі Трампа і Порошенка (не на полях саміту "двадцятки", а повноцінний робочий візит).

І якщо Кремль збирається заважати реінтеграції, хай нарікає на себе. Але при всіх реальних вигодах, які нам дають жорсткі рішення Турчинова і дипломатичні слова Порошенка, вибір інструментів і кінцевого формату цієї самої реінтеграції не такий уже й великий.

Давайте розглянемо варіанти.

Перше, що слід враховувати, - в позиціях сторін на глобальному рівні нічого не змінилося. Головною метою Москви залишається демонтаж української незалежності і повернення нашої країни під протекторат Кремля.

Підкупом чи шантажем політичних еліт, поверненням Донбасу як «троянського коня» на умовах Мінських угод московської інтерпретації або федералізація України - метод не є принциповим. Незалежна сильна і успішна Україна на кордоні з Росією - вирок імперії, і в Москві це прекрасно розуміють.

У свою чергу, позиція України - відстояти свою незалежність. І якщо за великим рахунком вибір стоятиме між збереженням України як держави і швидкою реінтеграцією окупованих територій на умовах Кремля з непередбачуваними наслідками - вибір очевидний.

Нав'язати Києву такі ризики практично неможливо - це спровокує масштабні протести патріотичних сил, а ті політики, яких називають «Партією війни», ніколи не підтримають такий курс у Верховній Раді. А якраз цю групу пов'язують з лідером «Народного фронту» Яценюком і тим же Турчиновим.

Тобто політично для Порошенка, можливо, було б вигідно піти на поступки і якраз до виборів 2019 року формально оголосити про вирішення проблеми на Сході. Але для цього доведеться піти на відкритий союз з проросійськими силами, що теж ризиковано.

Єдиним способом змусити Росію першою піти на серйозні поступки може стати сумнозвісний варіант неформального обміну Донбасу на Крим. Партнери з переговорів у США і Євросоюзі готові обговорювати такий сценарій, про що неофіційно вже дали зрозуміти. Але поки що такий сценарій не зустрічає великої підтримки в Україні, та й Путіна остаточна відмова від використання уповільненого конфлікту на Донбасі на умовах України не влаштовує.

Він хоче зберегти за собою інструмент для тиску на українську владу, на наш зовнішньополітичний курс і економічні процеси. Можливий варіант взаємних поступок. Для Порошенка це однозначний плюс до рейтингу і заявка на другий термін. І якщо розрізнені регіонали з тепер уже різних партій будуть готові до компромісів, можна і на парламентські йти впевнено. А вони готові.

Другий варіант вирішення проблеми - це заморожування конфлікту на п'ять-десять років. Якщо не виходить знайти рішення в форматі компромісу, то партію можна вважати відкладеною. У цьому випадку законопроект про реінтеграцію матиме не стільки політичний, скільки цілком практичний характер.

Встановлення якогось правового статусу для окупованих територій і для решти людей, якихось визнаних світом, хай і неофіційно, правил гри. Політичних бонусів для Порошенка тут менше, але все одно вони є, та й для економіки України заморожений конфлікт краще, ніж тліючий. Такий собі варіант другого Придністров'я. Мова йде про зниження градуса військового протистояння при відмові ОРДЛО визнавати українські закони або визнавати їх частково.

Захід цей сценарій влаштовує набагато менше, тому що це свідчить про його нездатність впоратися з проблемою, та й загроза відновлення бойових дій збережеться. Звичайно, ліквідувати конфлікт за український рахунок легше, але, як говорилося вище, Україна чинитиме опір.

Третій варіант - жорсткий силовий сценарій. Так, за три роки Україна фактично з нуля створила нову і цілком боєздатну армію. Фінансування ЗСУ збільшено до 5% від бюджету, допомога західних партнерів і подвиг волонтерів дозволили нам пройти цей шлях за рекордні терміни. Але ціна питання може виявитися занадто високою.

Йдеться про жертви серед військових і мирного населення. Звичайно, так звані «армії республік» не зможуть чинити серйозного опору, але на Донбасі вистачає кадрових російських військ. Так що варіант наступу ЗСУ має сенс розглядати тільки в контексті виведення російської армії з ОРДЛО, тобто дивись варіант перший.

В який бік хитнеться маятник зараз передбачити неможливо - обидва основні сценарії мають шанси. Третій варіант - просто модифікація першого. Варто подивитися на остаточну версію закону та результати переговорів Трампа і Порошенка. І не тільки на них, до речі.

Так чи інакше, попередні контури сценарію вирішення на сьогоднішній день обмежені цими двома лініями розвитку подій. Остаточний варіант ми побачимо ближче до осені.