Путін мусить вторгнутися в Україну, - Глен Грант

Ця стаття була написана британським полковником у відставці, військовим експертом УІМ Гленом Грантом, колишнім радником міністра оброни України. Він працює в Україні з 2010 року, а на постійній основі в якості радника — з 2014. Основні тези цього листа були написані два роки тому і нещодавно були передані вищому військовому керівництву України.

Ця стаття була написана, оскільки нещодавна згода Сполучених Штатів щодо постачання оборонних озброєнь створює в країні атмосферу злочинної безкарності серед військового керівництва держави. У цьому Грант і деякі інші радники бачить стратегічну небезпеку.

Прекрасно, що в Україні буде більше сучасної зброї. Але головне не це, а стратегічна і оперативна можливість експлуатації даних засобів.

Нещодавні успіхи збройних сил на Донбасі тільки додали відчуття беспечності до навколишньої атмосфери. Адже багато людей завдяки їм помилково повірили, що українська армія реформована і розвинена в достатній мірі, щоб протистояти російській агресії.

Таке переконання далеке від реального стану справ.

Завдання цієї статті не перераховувати всі можливі проблеми, а вказати на проблеми оперативного і стратегічного характеру, щоб, якщо Україні доведеться відбивати російську агресію, вона могла це зробити найбільш ефективно. Мої погляди, як і погляди багатьох інших професійних офіцерів і військових радників, з якими я консультувався під час написання, з того часу не змінились.

Цей документ не має на меті дати повний перелік проблем, а скоріше, підкреслити стратегічні та оперативні потреби армії задля перемоги у разі майбутнього зіткнення з російською армією.

Головною проблемою нинішніх Збройних сил України є те, що вони все ще фундаментально розбудовуються та підтримуються за принципами радянської армії. Це неправильно, тому що такий підхід руйнує і вбиває дух вільної людини в оновленій Україні, що буде вирішальним фактором виграшу в будь-якому конфлікті. Зміна цієї застарілої філософії має вирішальне значення для нації, оскільки «невелика радянська армія не може виграти війну проти великої радянської армії». Щоб перемагати, Збройні Сили України повинні перетворитися на мобільні та гнучки, бути сильними там, де Росія слабка.

Це означає, що Збройні сили України повинні зосередитись на молодших командирах та розвивати спроможності з точки зору доктрини, навичок, методів, обладнання та підготовки задля швидкого пересування до будь-якого місця призначення і здатності нанести сильний удар. Цей документ визначає ключові сфери, які цьому заважають та вказує основні напрямки розвитку.

Путін мусить знищити таку Україну, яка існує зараз. Залишити її — означає знищення його і його амбіцій. Він мусить виграти війну також через свої військові злочини: масові поховання, тортури на Донбасі і в Криму та збиття літака рейсу МН-17. Все це є для нього вірним шляхом до Гааги як військового злочинця. Він мусить виграти, тому що українська нація розквітає. На цьому тлі він виглядає невдахою. Він мусить здобути перемогу, тому що правда знищить його і Росію.

Путін мусить вторгнутися в Україну. Він ще не готовий. Але є чіткі свідчення про його підготовку. Він продовжує воювати і вбивати людей на Донбасі; продовжує війну і випробовування нової зброї, людей і методів в Сирії; посилює угруповання військ і сил в Криму; посилює Калінінград для блокування західного підкріплення; залишає військове обладнання в Білорусі; продовжує переоснащувати армію, особливо танками та сучасними технологічними системами.

Все це виходить далеко за межі будь-яких потреб мирного часу. Він витрачає обмежені національні ресурси на військових, замість того, щоб задоволольнити інші потреби своєї країни; продовжує готуватись до війни на заході. А це означає, що Україна не зможе уникнути нападу і стане його головною метою. Російське Міністерство Оборони у ЗМІ відкрито говорить, що вони потребують ще три роки для переозброєння армії на заході, зокрема танками, та завершення навчання. Україна має не втрачати цей час..

Що зараз Путін стратегічно робить щодо України? По-перше, він зв’язав Збройні Сили України в одному місці, через що вони повільно втрачають бойовий дух і боєприпаси. Він хоче посіяти почуття безпорадності; грає в політичні ігри з Заходом навколо Мінська та миротворців, що відволікає інші країни від його справжньої гри. Інші країни, напевно, це розуміють, але надто перелякані політичними та фінансовими наслідками переозброєння своїх країн. Лише США, Польща і країни Балтії серйозно ставляться до цієї загрози. Інші чекають і сподіваються, що все вирішиться само собою. Навіть НАТО працює лише впівсили, що вказує на його нездатність вирішити проблеми  військової слабкості таких країн як Болгарія.

На жаль, сподівання не є дієвою військовою доктриною. Путін також намагається розділити Захід як політичну групу, зменшуючи шанси політичної підтримки та підкріплення, коли він вирішить діяти. І в цьому він досяг успіхів.

На сьогодні думка, котру словом і ділом демонструє керівництво держави про те, що «війна йде на Донбасі, і вона йтиме лише на Донбасі», є найнебезпечнішою політичною та військовою проблемою для України. Путін хоче і потребує, щоб це було так. Європа та США хочуть і потребують цього ж. Путін не без задоволення витрачає український людський капітал на Донбасі з обох сторін, поки він готує свою армію для великої гри. Нещодавні російські навчання, під час яких літаки ВКС РФ сідали просто на міські дороги, свідчать про серйозність намірів РФ, з якими можуть зрівнятися лише серйозність деяких країн НАТО.

Сепаратисти — це просто гарматне м’ясо. Їхнє завдання — відтягувати час, поки Росія готується. Вони також є частиною російської стратагії. Високопосадовці Збройних Сил України вважають, що вони перемагають, бо сконцентровані на дуже обмежених успіхах тактичної війни. Вони і Міністерство Оборони України втрачають шанси, тому що не готуються достатньо швидко до стратегічної та оперативної війни, яка, швидше за все, розгорнеться не на Донбасі і не дозволити задіяти готові сили. Внаслідок цього Україна втрачає позиції у більшій грі. І поки що вона стає сильнішою тактично у статичній війні, але загалом Росія рухається швидше і набуває стратегічних переваг.

Фіксація військ в одній оборонній позиції, як вимагають Мінські домовленості, є невірною, тому що це надає супротивнику стратегічну перевагу. Росія щодня користується цим фактом. Втрата стратегічної переваги — це найбільша поразка будь-якого національного чи військового керівництва (можна читати будь-яких військових стратегів, всі вони говорять про те ж саме, що фіксована оборона суперечить військовим правилам).

Росія може визначити, де війська є слабкими і пройти наскрізь або обійти навколо. Військові позиції України на Донбасі перебувають під критичним ризиком оточення, що є типовим стратегічним маневром Росії. Російські війська практикують цю тактику регулярно під час вправ. Окопна війна також породжує окопний менталітет серед солдатів і штабів, який суперечить всім правилам війни, якщо Україна справді хоче перемогти. У політичному плані не може бути альтернативи Мінську, але він повинен бути прийнятий як те, чим насправді є — стратагією, спрямованою на фіксації Збройних Сил України на одному місці. Тут Росії все вдалося дуже добре.

Українська армія покращується, але в цілому вона не є однією з найкращих у Європі, оскільки має деякі критичні организационі недоліки. Поставка Україні Джавелін цього не виправить, а може зробити лише гірше.

Дуже часто дивовижну хоробрість і незначні тактичні успіхи приймають за оперативні та стратегічні спроможності.

Оперативна спроможність — це здатність проектувати силу в будь-яке місце і виграти битву. Украина на разі не може цього робити. Стратегічні спроможності мають чітку національну мету, яка, в свою чергу, створює засоби для проведення операцій там, де вони потрібні для досягнення цієї мети.

Українский уряд поки що не має такого мислення, як на національному рівні, так і в рамках Міністерства Оборони України та серед військового персоналу. Військові не можуть робити активних дій на оперативному рівні, оскільки для цього вони не структуровані, і, звичайно, не практикують це. Однак сьогодні Росія практикує операції мобільних батальйонних груп. Та поточна військова позиція, в якій Збройні Сили України наразі залишаються, гарантовано призведе до поразки, якщо війна стане мобільною, якою вона, вочевидь, і стане. Армія повинна набути стратегічних, оперативних та структурних змін.

Що це означає? Збройні Сили України дуже добре справляються із сьогоднішніми завданнями, але вони не мають можливості перейти на інший стиль війни, оскільки відсутні доктрини, оснащення та підготовка до цього. Бачення мобільної армії відсутнє на всіх рівнях керівництва Збройних Сил України. Армія є слабкою з точки зору якості старших командирів та штабів, а також критично слабкою в галузі зв’язку, логістики та медичних послуг. Також між військами та командувачами спостерігається низький рівень довіри. Ще менша довіра — до роботи штабів. Їх зневажають активні військові. І часто з поважних причин. Є ще кілька підрозділів, які до сих пір не отримують запчастин і таких простих речей, як батареї для ліхтарів, навіть після чотирьох років війни. Це злочин. Логістична система працює, але не має стійкості та запасу міцності для забезпечення підтримки рухомих військ. Вона буде повністю перевантажена, якщо виникне потреба підтримки двох або більше фронтів.

Прикладом може служити забезпечення продовольством, яке постачається на лінію фронту на контрактній основі. Тоді ця система не зможе витримати таку операцію як Іловайськ або Дебальцеве, якщо вона триватиме два-три тижні. Війська будуть голодувати. Штаби секторів  слабкі  по кожному з аспектів. Будучи статичними, вони розвинули менталітет «чекати, спостерігати і нічого не робити» або «спостерігати, доповідати, без наказу вогонь не відкривати» .

Така ідеологія взагалі не пристосована до будь-якої майбутньої війни.

Штаби повинні бути активними і готовими контролювати оперативну битву у будь-який момент. Штаб АТО такий саме недолугий і, таким чином, ще більш небезпечний для країни. Сподіваюся, що новий командувач перетрусить це все.

Що робити?

По-перше, необхідно дати наказ військам проявляти більшу активність, тому що пасивність знищує бойовий дух. Необхідно створити новий пакет стратегічних наказів, який спонукатиме  підрозділи до цілодобового домінування над простором перед ними. Заохочуйте їх знищувати будь-яке заборонене Мінськом озброєння, яке знаходиться в зонах безпеки, і знищувати будь-які російські підрозділи, які нападуть на них у межах зони їх відповідальності. Домінуйте вночі. Реорганізуйте системи управління, зв’язку та артилерію, щоб стати супершвидкими, миттєво реагуючи, коли ворог атакує. Самооборона — найвище юридичне право, доступне будь-якій країні. Тому активна оборона є юридичним правом кожного солдата. Дайте загальні накази про те, що після кожного російського нападу має бути сильна контратака у місці нападу чи в іншому місці на фронті. Ворог скрізь один і той самий, тому захист не може бути обмежений географічно. Захоплюйте нові території і створюйте нові передові позиції.Переконайтеся, що військові інженери готові до таких дій. Просувайтесь невеликими кроками і давайте відсіч будь-яким  проявам російської агресії. Наразі від поточної ситуації вигоду отримує лише Росія.

Надайте наказ на підготовку ВМС України до потоплення всього Чорноморського флоту в Севастополі, знищення російських танкерів в українських водах та знищення Керченського мосту будь-якими комбінованими засобами. До виконання може ніколи не дійти, але підготовка та навчання необхідні для підтримання бойового духу.Підготуйте морську піхоту, щоб захистити від вторгнення з моря міста Одесу та Маріуполь. Їм потрібні чіткі військові задачі з підготовки, щоб підтримати їх бойовий дух до того часу, поки буде вирішене питання з їх розквартируванням.

ВПС повинні регулярно тренуватися разом із сухопутними бригадами. Кожна бригада повинна мати засоби зв’язку з літаками ВПС та персонал для співпраці з ВПС.

Переконайтесь, що всі бригади готують плани оборони у разі відступу та ведення бою в інших районах бойових дій. Бригади повинні навчитися робити це як єдиний підрозділ, не потребуючи детальних наказів з Генерального штабу. Повинні бути розроблені нові райони бойових дій та плани, а бригади мають регулярно тренуватися за ними, включаючи командирів військових з»єднань, підрозділів та штабів. Всі командири повинні знати, що робити у надзвичайних ситуаціях під час  наступу, відступу або повної передислокації за надзвичайних обставин. Повинні бути підготовлені логістичні плани, щоб підтримувати динамічний бій, а не просто стабільний стан траншейної війни.

Генштаб є небезпечно слабким і має обмежене військове мислення, розуміння та уяву. Вони абсолютно застрягли в радянському минулому, зокрема у питаннях того, як командувати та організовувати оперативні структури та проводити навчання (я бачив це на кожному засіданні Офісу Реформ); не розуміють сучасні технології і те, що можуть зробити для війська. Навіть цивільні волонтери більше розуміють сучасне поле бою, ніж вони. У ГШ майже немає справжніх військових експертів.

Структурні зміни

Мобільне поле бою потребує мобільних штабів. Сектори та штаби АТО статичні і, отже, є високо пріорітетними цілями для російського удару. Штаби повинні перетворитися із статичних на мобільні штаби на колесах. Вони повинні змінювати позиції кожного тижня. Начальниками штабів повинні бути лише ті офіцери, які успішно командували бригадою. Їх слід залишити в якості командирів підрозділів до перемоги або поки вони не будуть підвищені по службі. Персонал військових штабів повинен бути замінений на молодих офіцерів (капітанів і майорів) та командирів з батальйонного рівня з досвідом бойових дій. Реорганізуйте штаби як дивізії.

Штаб АТО також повинен стати повністю мобільним і повинен переміщуватись кожні 2-3 тижні на нове місце. Командиром АТО повинен завжди бути той, хто успішно командував бригадою та штабом. Його слід залишити командувати до тих пір, поки він не досягне успіху або не виявиться непридатним. Командири будь-якого рівня не повинні призначатися, якщо вони не командували військами в бою. Персонал штабу АТО повинен бути змінений на молодих активних офіцерів (майорів та підполковників) з бойовим досвідом та найкращих офіцерів, які зараз перебувають у штаті тилових штабів або навіть тих, хто звільнився раніше. Зробіть штаб АТО дійсно об’єднаним штабом Сухопутних військ, Військово-повітряних сил, флоту, СБУ та Національної Гвардії. Штаб АТО слід назвати штабом Корпусу.

Поточна практика комплектування штабу АТО з тилових штабів є недосконалою, оскільки створює дві армії: бойову армію східного фронту та штабну армію Муженка. Вони не мають однакових етичних або ціннісних засад. Я чую це від військових кожен день. Це небезпечно для країни, оскільки цю ситуацію експлуатує Путін, тому її потрібно терміново змінювати.

Поточна система бойової логістики не була належним чином реформована. Існуюча система територіальної оборони у такому стані, що велика частина бригадної підтримки вже знята та ще не  була замінена на щось інше. Особливо це стосується таких речей, як продовольча система, паливо,  боєприпаси та медичне обслуговування на передовій. Поточна система не може підтримувати мобільну битву у будь-якому вигляді. Неможливо належним чином матеріально підтримувати бій зі штабу, який знаходиться за 400 км від місця ведення бойових дій. Це так не працює. Оперативне, матеріально-технічне забезпечення та планування повинні бути близькими до поля бою та підпорядковані командиру, який відповідає за ведення бойових дій. Це загальний військовий принцип. Повинна бути відповідна посада заступника командувача АТО з логістики, з належним логістичним штабом і персоналом, створеним у Дніпрі для підтримки зони бойових дій.

Командир, що відповідає за матеріально-технічне забезпечення повинен мати контроль за усіма боєприпасами, логістичним транспортом та запасними частинами, медичними, ремонтними підрозділами та підрозділами військової поліції Корпусу та усіх запасів в зоні бойових дій або поблизу неї. Він повинен мати чіткі розпорядження та повноваження постачати і підтримувати військові сили та мати право вимагати негайної закупівлі та постачання критичних запасів, не звертаючись по дозвіл до ГШ та МОУ. Кожен сектор повинен мати належну логістичну організацію для підтримки бригад. Слід звернутись до США із проханням створити курси з військової логістики для українських офіцера та забезпечити, щоб усі батальйони та бригади мали когось, хто їх пройшов.

Об’єднаний штаб в Міністерстві Оборони повинен бути якнайшвидше реорганізований до належного формату бойового штабу з найкращим Стратегічним командуючим. Президент повинен надати йому  повну свободу дій на ведення війни. Ця людина повинна підпорядковуватись не Генеральному штабу, а лише керівництву держави. Він повинен вести війну постійно, а не коли має час як зараз НГШ. НГШ, у свою чергу, повинен консультувати та забезпечувати загальний нагляд, а не воювати. Об’єднаний штаб повинен стати центром планування та ведення бойових дій 24/7, і ця роль повинна бути повністю забрана у ГШ. Об’єднаний штаб повинен бути укомплектований зрілими офіцерами та людьми, які воювали в зоні АТО, а також тими, що отримав поранення або вийшли на пенсію, і які мають великий досвід ведення війни. Цей штаб має бути належним чином об’єднаний з офіцерами ВПС, ССО, Національною Гвардією, СБУ та офіцерами ВМС, а не тільки Сухопутними військами. Він  повинен бути координаційним центром усіх розвідувальних даних, що надходять до та з району бойових дій.

Залучення Генштабу до операцій на Донбасі не залишає йому часу для виконання його належної ролі формування військ та розвитку їх можливостей. Інакше кажучи, вони нехтують завтрашнім днем для отримання короткострокової вигоди сьогодні. Генеральний Штаб повинен зосередитись на плануванні майбутнього розвитку війська та довгострокової стратегії на майбутнє. Їх слід змусити правильно використовувати бюджет та оптимізувати витрати, особливо на непотрібний персонал. Вони повинні мати суворі бюджетні обмеження, і їхні плани мають розглядатися щороку Президентом і обговорюватися в Парламенті. Інакше кажучи, їхнє завдання повинно бути у вдосконаленні військової системи для наступної битви, а не втручання в нинішню.

Необхідно створити та навчити мобільний резерв командувача корпусу щонайменше у розмірі бригади та розмістити його у Дніпрі.

Слід розглянути можливість створення аеромобільного піхотного батальйону швидкого реагування з протитанковим резервом на основі наявних гелікоптерів як національного стратегічного резерву. Це потрібно для того, щоб у разі раптової атаки або несподіваного прориву виграти час.

Добробати повинні бути відповідно обладнані та навчені як національні військові підрозділи, а не на основі самозабезпечення, як це є сьогодні. Цей метод індивідуального самозабезпечення був дискредитований багато років тому на підставі військового досвіду багатьох країн світу. Індивідуальні резерви рідко можуть вписуватися у діючі бойові підрозділи, якщо вони не служили в цьому підрозділі протягом останніх 1-2 місяців. Додані до нових підрозділів, вони потребують 3-4 місяці тренування, щоб бути повною мірою боєздатними. Резервісти, які у великій кількості приєднуються до підрозділу, послаблюють його, а не посилюють, оскільки їм потрібен додатковий час тренування, щоб засвоїти особливості методів управління та традиції підрозділу. Грузинська армія намагалась це зробити і програла. Бо, як говорять англійці, те, чого ти не навчаєшся у часи миру, не спрацює в часи війни.

Підрозділи в районі бойових дій повинні бути реорганізовані таким чином, щоб всі бригади були пов»язані із різними військовими підрозділами: власним штабом, запасним штабом, підрозділом зв’язку (включно зв’язок з ВПС), 3 — 4 бойовими батальйони з 350-550 людей, інженерною службою, артилерією (включно БПЛА), ППО, власною логістичною підтримкою та військовою поліцією. Переконайтеся, що бригади є повністю укомплектованими на передовій та залишаються такими, а потім тільки здійснюйте ротацію цілої бригади в зону бойових дій та з неї.

Необхідно розмістити національний резерв у розмірі двох бригад біля Києва.

Усі частини в Збройних Силах України, які сьогодні не використовуються на передовій, повинні бути перетворені на бойові підрозділи або підрозділи бойової підтримки. Всі підрозділи, які не є життєво важливими, мають бути переформатовані переважно за рахунок резервів та строковиків, а контрактники перепідготовлені для служби в бойових підрозділах.

Всі батальйонні та бригадні підрозділи повинні мати підготовлений штат розвідки та відповідну командну організацію J2 (служба розвідки), від штабів підрозділів до Міністерства оброни включно. Проходження розвідувальних даних має бути двостороннім процесом, а не одностороннім, як це є зараз.

Системні зміни

Система підтримки Збройних Сил України, яка забезпечує персонал та навчання, не змінилася настільки, наскільки це необхідно. Питання «Чому це так» є політичним питанням і темою іншого документу. Але поки мислення в штабах залишається радянським, необхідні  фундаментальні  зміни ніколи не розпочнуться.

Основна необхідна зміна системи — це зміна лідерства. Радянський менталітет вимагає контролю та покарання винних. Це потрібно замінити делегуванням, мотивацією та винагородою. Система, що базується на застосуванні влади, є застарілим похміллям радянської епохи і не підходить для нової сучасної України. Це вбиває Збройні Сили України. Офіцери, які покладаються на застосування влади і контроль, повинні бути відсторонені, тому що вони ніколи не матимуть інтелектуальної спритності або мудрості, щоб навчати війська та воювати у динамічній війні. У військових навчальних закладах досі викладаються радянські бойові практики.

Після трирічної американської та британської підтримки розвитку боєздатності України, досі залишається серйозна проблема стандартизації процедур, тренувань і тактики персоналу. Це особливо важливо для будь-яких майбутніх мобільних боїв, тому що всі батальйонні та командири менших підрозділів повинні мати спільну теоретичну і практичну базу для успішних операцій. Цієї системи ще немає, і, мабуть, було небагато спроб її створити. Іноземних радників просто не просили допомогти створити її.

Наразі в армії існує великий некомплект офіцерів. Молоді люди без досвіду і з сумнівною освітою беруть на себе командування ротами, а іноді навіть вище (заступник командира батальйону, командир батальйону тощо). Система набору, просування та навчання не змінилася, щоб задовольнити реальну потребу у лідерах. У той же час якісні офіцери звільняються, оскільки їх не заохочують залишитись служити в Збройних Силах. Один радник навіть згадав приклад, коли офіцер став командиром батальйону на другий рік після закінчення навчання, без бойового досвіду. Це злочин, і хтось за це повинен сісти у в’язницю. Всі курси професійних військових офіцерів повинні бути скорочені до 8 місяців бойової підготовки на місцях, щоб як можна швидше набрати молодих офіцерів в бойові підрозділи, використовуючи модель JROTC / ROTC (підготовчий корпус офіцерів молодшого резерву). Слід закрити академії, а кошти перенаправити. Навчальні команди США та Великобританії повинні бути використані для підготовки всіх молодих офіцерів та командирів рот. Деякі найкращі офіцери повинні бути повернуті з фронту на короткі періоди, щоб очолити  тренувальних груп, а також для проведення лекцій для курсантів.

Мобілізація має бути переосмислена. Вона має стати набагато більш узгодженим процесом. Поточна радянська система не працює. Набір повинен проводитись до окремих бригад та батальйонів, а не лише для Збройних Сил в цілому. Керівництво бригад повинно залишатися незмінним, але кожна ротація має супроводжуватись появою нових молодих солдат та молодших офіцерів. Бригади повинні здійснювати ротацію всередині Корпусу та національного резерву, щоб вони могли тренуватися для мобільних операцій та відповідно до сучасних стандартів. Бригади повинні зберігатися як цілісні бойові одиниці.

З точки зору підготовки та бойових стандартів не повинно бути різниці між військовими підрозділами Збройних Сил, добровольців, поліції та Національної Гвардії. Потрібна гнучкість у використанні  персоналу. Поки Україна не виграла війну, усі повинні просто мати один стандарт. Командири з різних сил оборони час від часу повинні бути відкомандировані до інших підрозділів для набуття більшого досвіду. Більшу частину Національної Гвардії слід віднести до бойових підрозділів. (Більшість їх військових не роблячи нічого корисного, втрачаючи бойовий дух).

Слід обрати кращих командирів, щоб очолити підрозділи, незалежно від того, хто вони. Приберіть командирів бригад та батальйонів, які позбавлені бойового духу або були помічені у неетичній або злочинній поведінці.

Проведіть аудит сил і зніміть або різко зменшіте штаби, підрозділи та військовослужбовців, які не беруть участі у бою. Незадіяний персонал з’їдає кошти. Використайте гроші для інший більш потрібних речей, адже Вам потрібна кожна копійка. Будьте безжалісними у скороченні витрат.

Переконайтеся, що увесь обсяг справ контролюється безпосередньо командуючими, а не штабами. Змініть номенклатуру відповідно до західних стандартів. Називайте когось не «начальником ВМС», а «Командуючим флотом» і дайте йому/їй бюджет та повноваження діяти. Командири не повинні покладатися на вказівки Генерального штабу. Така сама логіка стосується і Командуючого Збройних Сил, який повинен мати повноваження та завдання вести армію у бій. Якщо він не в змозі це робити, замініть його. Дайте їм бюджет та відповідальність за залучення, підготовку і підтримку військ на місцях. Генеральний штаб вбиває Збройні Сили та ваше національне майбутнє. Вони не змінилися та радикально не покращилися, як повинні були це зробити з початку війни, тому замініть їх на молодших офіцерів та більш активних молодих цивільних службовців. Вони мали шанс та не використали його. Будьте безжальними у цих речах — безпосередньо від цього залежить збереження вашого суверенітету.

Розділіть обов’язки начальника штабу Муженка на три окремі посади: Начальника сил оборони, начальник Генерального штабу та Начальника операцій (в об’єднаному штабі). Жодна людина не може одночасно виконувати всі три завдання належним чином. І Муженко не має бути змушений це робити. Це надто забагато для однієї людини і стратегічно небезпечно для країни.

Висновки

Глен Грант вважає, что це прості зміни, але вони потрібують термінових політичних рішень правительства, оскільки їх імплементація займе достатньо багато часу. Час витрачається даремно, а це — найважливіший національний ресурс у війні. Причина відсутності змін у тому, що Генеральний Штаб контролює все, але має обмежений військовий досвід та небагато навичок, як втілювати та проводити зміни. Дії, які повинні тривати від трьох до чотирьох днів, займають місяцями. Якщо взагалі відбуваються. Більше того, уряд України у своєму нестриманому бажанні отримати додаткові політичні бонуси за рахунок маленьких перемог у реформуванні сфери  міноборони наразі відволікає увагу громадськості від необхідності проведення величезних і життєво необхідних для армії і держави кроків.

За матеріалами "Хвиля".