Рецепт успіху популістів

Враховуючи, що в четвер мають голосуватися зміни до Конституції, які закріплять в Основному законі країни курс на НАТО та ЄС - мова іде не просто про популізм, а й про нехтування стратегічно важливими для виживання країни речами на догоду власному піару. Блокування роботи парламенту не завадило пану радикалу прозвітувати про інше своє "досягнення". "Адмінсуд за нашим позовом заборонив Уляні Супрун виконувати обов‘язки голови МОЗ. Життя і здоров’я українців - найвища цінність. За це і боремся!" - написав він у своєму Facebook. Жодних пропозицій "як" або "що натомість". Ніяких обґрунтованих програм реформ в сфері ціноутворення тарифів та реформування галузі охорони здоров‘я.

Можна скільки завгодно розмірковувати про те, чому збіднілий народ приводить до влади популістів. От тільки правда полягає в тому, що псевдоборців за щастя народу завжди обирають псевдобідні. Саме до них апелюють нео-народники в дорогих краватках. За кожним Голобородьком ховається Голохвастов, який навчився по-модному прибіднятися. Це додає йому більшої політичної привабливості в очах колективної Проні Прокопівни, за яку він сприймає Україну. Виборець, який і сам заради отримання пільг та субсидій на папері належить до одного класу, а в реальності до іншого, завжди підтримає популіста.

Показово, що жоден утримувач закордонних офшорів, жоден здобувач шалених виграшів в рулетку, або дитя тяжко грошовитих батьків-пенсіонерів - яких в українському політикумі повно - так і не поплатився за те, що його образ "людини з народу" не відповідає способу життя. Український виборець хоче чути, але не хоче бачити.

В романі Пателеймона Куліша "Чорна Рада" чудово описано, як під гаслами справедливого розподілення "общєго" добра, до влади рвуться руйнівники. Як, наслухавшись промовок, міщани та заможні городяни, замість того, щоб підтримати ідею єднання України, солідаризуються з п’яницями та голотою. Поки блазень, що розраховує на гетьманську булаву, баламутить, підкуповує та споює запорожців, країною курсують "шептуни", які закликають люд скинути владу "нової шляхти". Якщо вчитатися уважно в промови Брюховецького - ініціатора скликання Ради - у всі його: "я свій, братчики", "скоро босоніж піду заради своїх дітей-запорожців", "все буде общім і не буде більше влади кармазинів" - то залишається тільки дивуватися, чому середній грошовитий українець не здогадався, що грабувати будуть саме його? Заможні городяни дорого заплатили за нехтування тільки-но здобутою українською державою. Вони забули, що князів завжди грабують князі. А їхні садиби, "Ланоси" та гаманці завжди дістаються "ополченцям" подрібніше. Армія там теж була. Російська. Прибула до Ніжина спостерігати за тим, як заради того, щоб булава дісталася "свому народному", люди вчинять акт колективного самогубства.

Чорна Рада - це не подія. Це явище, через яке українці раз за разом опиняються винищеними як народ. Вона ближче, ніж може здаватися. Ми бачили її в Криму та на Донбасі в перші дні "народних повстань". Саме там заможні люди несподівано вирішили солідаризувалися з маргіналами. Місцеві підприємці відвідували мітинги, на яких регіональні барони кричали в натовп про "наших реб’ят" та злочинну владу, яка обирає простих людей. В той момент ніхто не хотів чути, що грандіалізована соціальна проблема, для вирішення якої пропонується відняти та поділити - країну, чуже майно, бюджет та інші блага - це бомба під власним стільцем. Що якщо вона оволодіє масами, її неможливо буде контролювати.

Заклики до людей єднатися заради розподілення благ зміщують поняття та призводять до загального краху. Технологія до болі відома. Голоту спокушають: "хто був ніким, той стане всім", а заможних працьовитих добродіїв привчають вважати себе бідними та такими, з ким обійшлися несправедливо. Є ще одна причина, яка утримує українців у стані самонавіюваної бідності. Мова про колективізацію та Голодомор. Бути заможним в ті часи означало бути знищеним. Потрібен час, щоб свідомість перейшла від ідеї захиту бідності до цінностей вільного класу. Щоб свобода сприймалася людьми як особиста відповідальність за своє життя, а не як хаотизація та безкарність. І тут ми мусимо зазначити, що для популістів національні травми українців є знаряддям, завдяки якому вони утримують народ в покорі. Фактично це паразитування на страхах та болю. Тож допоки люди не змінять ставлення до самих себе, вони не матимуть багатої країни та відповідальних керманичів. Захиститися від популістичної навали нескладно. Потрібно спитати себе: "А скільки мені коштуватиме увесь цей бенкет перемоги ідеї загального блага над реальністю?". Тобто зробити те, що диктують здоровий глузд та історична пам‘ять.