Раціональний вибір

Деякі кандидати взагалі не вели передвиборчої кампанії, але ж якось наскирдували собі голосів. І не тільки за рахунок тещі та сусідського бульдога. Були і такі, хто примудрився отримати у першому турі пристойні відсотки, знявшись з перегонів напередодні. Найбільшою сенсацією називають перемогу кандидата, який так і не спромігся розвіртуалітися. "Як вони всі голосують за голограму?", - питають один у одного дописувачі у Facebook. Серцем, панове. Серцем. А як же ще?

Маса не має розуму. Вона реагує інстинктивно. Це можна порівняти з поведінкою стада та антилопи, яка раптом починає бігти. Інші не з‘ясовують її мотивів, не перевіряють, чи правда, що в кущах ховається небезпека. Вони знають, що теж антилопи. І вони біжать. Інстинкт виживання примушує нас боятися за компанію. Настільки, що іноді це призводить до потрапляння в небезпеку. Візьмемо, наприклад, вовків. Їх страх перед вогнем сигналізує, що червоні прапорці - то загроза. Він змушує тварин шукати порятунку в протилежному від уявної загрози напрямку. Звісно, у вовків добре розвинений нюх, зір та слух. Звісно, червоні ганчірки ніяких фізичних ознак вогню не мають. Але хто там думає, коли розум опанував страх. Вовки довіряють не власним перцептивним відчуттям, а природньому страху перед вогнем, не розуміючи, що саме в цьому випадку він є абстрактним, зімітованим. Вони кидаються на кулі, замість того, щоб стрибати за червоні прапорці. Інстинкт вищий за розум. Якщо маніпулятор знайде ключик до інстинктів - він завоює натовп.

За будь-яким ірраціональним вибором стоять глибинні мотиви. Страх, хтивість, бажання відключають здатність думати, а стадні рефлекси довершують справу. Ірраціональність вибору полягає в тому, що попри неможливість пояснити його логічно, на рівні несвідомого він цілком обґрунтований. А це означає, що якщо натиснути на потрібні кнопки, вибором цілком можливо маніпулювати. Для того, щоб зрозуміти сутність ірраціонального вибору, подивимося на результати соцопитувань. В опублікованому нещодавно соціологічному досліджені "Левада центру", 54 % росіян вважають, що конфлікт Росії з Заходом через анексію Криму "буде спущений на гальмах". При цьому російські громадяни підтверджують зниження рівня життя, визнають, що причиною санкцій стало захоплення Криму. Але спробуйте провести серед них референдум про повернення півострову Україні. Результат буде - "Краще голодувати, ніж повертати". Іншими словами, російський люд все більше усвідомлює, що щось пішло не так. Але тим інтенсивніше вірить, що все буде добре. Потім. Колись. 

В даному випадку віра в поступове залагодження конфлікту - не важлива. Не вона лежить в основі ірраціонального вибору триматися за Крим. Причина в іншому. Довгі роки російському громадянину згодовували міф про те, що розвал СРСР призвів до хаосу 90-х. І байдуже, що території, які відокремлювалися, були до цього захоплені силою, що черги та дефіцит почалися задовго до Перебудови та розпаду Радянського Союзу. Причини та наслідки навмисно переплутані місцями. Росіяни бояться повернення Криму Україні, тому що не хочуть повторення розпаду СРСР. При цьому думка, що Крим захоплений, а на законні російські території ніхто не претендує, виноситься за дужки свідомості. Штучно створений пропагандистський конструкт, в якому факти, причини, наслідки викривлені та переплутані місцями - породжує страх. Далі - справа техніки сформувати у людини рішення доєднатися до загальноприйнятого "Кримнаша".

Якщо ви думаєте, що алогізми притаманні виключно російському суспільству, то це не так. В нещодавно спільному соціологічному опитуванні українського КМІС та російського "Левада-Центру" "Ставлення населення України до Росії та населення Росії до України, лютий 2019 року" чітко прослідковується небезпечне протиріччя. Українці повністю усвідомлюють факт російської агресії. Але приходять до геть ірраціональних висновків. В той час, як російське суспільство відчуває все більше ненависті до українців, серед наших співвітчизників спостерігається зворотня тенденція. Так у лютому 2019 року добре або дуже добре ставилося до Росії 57% українців; до росіян (громадян Росії) - 77%; до керівництва Росії – 13% (переважно за рахунок Сходу і Донбасу). В Росії ж добре або дуже добре ставилося до України 34% населення, погано або дуже погано - 55%. Тобто станом на тепер українці набагато краще ставляться до Росії, ніж росіяни до України. Але і це ще не все. Об’єднатися в одну з Росією країну бажають 4%опитаних українців (у лютому 2018 року таких було 3%). У Росії за рік кількість бажаючих об’єднатися в одну країну збільшилася з  10% до17%). Іншими словами, поки в Росії росте запит на окупацію України, українці перебувають в цивілізаційній прострації і вірять у "відновлення рівноправних стосунків". Хоча насправді ніякого рівноправ‘я ніколи не було. На думку соціологів КМІС, істотне покращення ставлення українців до Росії і росіян може бути пов‘язане з передвиборчою кампанією та активізацією роботи проросійських політичних сил і телевізійних каналів. Маніпуляція тезами про зубожіння, геноцид, війну вигідну олігархам, якою грішили майже всі українські політики, знизила не тільки рейтинги діючої влади, а й поступово пригнічувало відчуття небезпеки, яка насувається ззовні. 

Якщо найбільша загроза - на Банковій і прибрати її може український народ, то що може бути простіше? В даному випадку застосована технологія "наші хлопчики загинули дарма", з якою стикнулися італійці після Першої світової війни. Прикметно, що у частини українців страх, що всі жертви останніх років можуть бути марними, спрямований в напрямку геть протилежному від агресора. 

Все, що ми зараз спостерігаємо, схоже на війну всіх проти всіх. Але це тільки так видається, тому що наявною є боротьба модерного світу і постмодернізму. Маса, більшість, народ - все це абстрактна одиниця, яка реагує емоційно. Вдала масова комунікація полягає в тому, щоб донести до цільової аудиторії максимально емоційно заряджений посил. Стимул - реакція. Ніякого думання. Має місце технологія, яка апелює одночасно до страхів, хтивості та бажань людей, які в свою чергу хочуть і можуть впливати, але не усвідомлюють відповідальність за власне рішення. Відповідальність - це картина майбутнього, яку кандидати мають представити на розсуд суспільства. А потім довести реалістичність її виконання. Поки що ми бачимо виключно обмін "люб‘язностями" та намагання показати, хто тут головний. Накачаному емоціями суспільству потрібно зупинитися та почати аналізувати факти, програми, стратегії розвитку. Потрібно припинити реагувати на червоні прапорці, виставлені нагоничами. Людина або думає, або відчуває. Тому так необхідно до другого туру президентських виборів отримати відповіді на всі запитання. Обирати потрібно розумом. Тільки в такому випадку вибір буде раціональним.