Віталій Портников: Це кадровий реванш з минулого

Від нового президента, цього нового обличчя в українській політиці, очікують нових кадрів. А до влади часто-густо повертаються люди, які перебували на відповідальних посадах до Майдану 2013-2014 років - від голови президентської адміністрації до керівників областей. Як так може бути?

А дуже просто. Нові обличчя - це мантра для неосвіченого наївного виборця, який просто не здатний зрозуміти, що державою набагато важче керувати, ніж старим автомобілем. Новим обличчям може бути сам президент. Певну кількість нових облич можна завести до парламенту - щоб вони натискали там на кнопки і робили натхненні обличчя під час телевізійних ефірів. Але для реального керівництва державними структурами необхідно мати управлінські навички. Кухарка не може керувати державою, вона може бути лише ширмою для тих, хто ухвалює реальні рішення.

Природним чином склалося так, що у нашій країні є дві управлінських еліти, які сформовані в епоху Леоніда Кучми - умовна "помаранчева" і умовна "біло-блакитна", еліта Ющенка і еліта Януковича, еліта проукраїнська і еліта малоросійська. Зрозуміло, що між ними є величезна кількість попутників і перебіжчиків, зрозуміло, що є ті, хто виступає в амплуа ідеологічних політиків, а є ті, хто виступає в амплуа технократів, але в цілому кордони таборів давно окреслені не лише ідеологією, а й багаторічними особистими зв'язками.

Поразка Петра Порошенка (і, до речі, не тільки одного його, а й Юлії Тимошенко, і інших політиків націонал-демократичного табору) на президентських виборах означає просту річ, яку виборець може не розуміти і не помічати, але яка від цього нікуди не подінеться - зміну керівників одного табору управлінцями іншого, повернення до влади еліти Януковича.

Просто не першого її ешелону - перший ешелон або в Москві, або в "Опозиційній платформі", або в "Опозиційному блоці". Але це - публічні політики. А ми говоримо про управлінців.

Просто спробуйте поставити себе на місце Зеленського. Кадри "Кварталу" давно закінчилися, а йому потрібно ще заміщати десятки, сотні посад. При цьому керівники, які знаходяться поруч з ним, раніше теж були частиною "регіональної" управлінської еліти, нікого іншого вони просто не знають. Сам Зеленський через специфіку своєї професії і роботу на олігархічних телеканалах теж знайомий виключно з представниками "біло-блакитних". Якщо він колись стикався з представниками табору їхніх конкурентів, так навряд чи міг з ними зблизитися з огляду на абсолютно незбагненну для нього систему цінностей. Цих людей він звик висміювати, а не призначати.

Тому так, перемога Зеленського - це управлінський реванш другого ешелону колишньої "регіональної" еліти, реванш пристосуванців, кар'єрі більшості яких завадив Майдан. І їхня кількість у владі буде збільшуватися з кожним днем, а після перемоги партії президента на парламентських виборах перейде у стійку монополію.