Росія поступово втрачає монополію на темп війни

Частина цих оцінок має підстави. Але стратегічно важливо не впадати ані в ейфорію, ані в самозаспокоєння.

Реальна картина складніша.

Україна справді нарощує технологічну ініціативу. У травні Міністерство оборони допустило до експлуатації 175 нових зразків озброєння і військової техніки, майже 93% з яких є українськими розробками. Це означає, що український оборонно-промисловий комплекс поступово переходить від режиму виживання до режиму масштабування.

Ключовий напрям — безпілотні системи. Йдеться вже не лише про FPV на передньому краї. Україна активно розвиває середньодальню і далекобійну ударну компоненту, яка дозволяє бити по логістиці, складах, командних пунктах, системах ППО, нафтопереробних заводах і військовій інфраструктурі РФ у глибині.

Це принципово змінює характер війни. Якщо раніше Росія могла відносно безпечно накопичувати ресурси в тилу, підтягувати резерви й забезпечувати фронт через довгі логістичні маршрути, то зараз ця глибина стає дедалі менш безпечною.

Удари по російських НПЗ — це не просто символічна відповідь. Це тиск на паливний баланс, ремонтні можливості, логістику, бюджет і здатність РФ підтримувати інтенсивну війну. Саме тому Росія змушена одночасно прикривати фронт, Крим, прикордонні області, Москву, об’єкти ПЕК і власну військову промисловість. Жодна система ППО не є безмежною.

Читайте також: "Перемога" - це слово час уже повернути у наш лексикон

Окрема ознака зміни ситуації — посилення контролю України над оперативною глибиною противника. Якщо українські дрони системно уражають цілі на відстані десятків і сотень кілометрів від лінії фронту, це означає, що ворог змушений відводити склади, техніку, штаби й пункти управління далі. А це подовжує плечі логістики, знижує темп наступу і збільшує вартість кожної російської атаки.

Проте це ще не означає, що Росія втратила здатність вести війну.

РФ і надалі має значний людський ресурс, великі запаси боєприпасів, ракетний потенціал, авіацію, КАБи, дрони-камікадзе й репресивну систему мобілізації. На окремих напрямках, зокрема в Донецькій області, ситуація залишається складною. Росія використовує тактику малих штурмових груп, постійного тиску, руйнування міст авіабомбами й артилерією та інформаційного завищення власних "успіхів".

Тому правильний висновок не в тому, що Україна вже перемогла. Правильний висновок у тому, що Росія поступово втрачає монополію на темп війни.

Україна дедалі частіше змушує Москву реагувати, розтягувати ресурси, перекидати ППО, захищати тил, латати логістику й пояснювати власному населенню, чому війна приходить на російську територію.

Читайте також: Кримський тупик: Як вогневий контроль України ламає плани окупантів на півдні

Важливим елементом цієї нової фази є авіаційна складова. Очікувана передача Україні шведських Gripen C/D і перспектива закупівлі новіших Gripen E не створять миттєвого перелому. Але в поєднанні з ракетами Meteor ці літаки можуть посилити здатність України відтискати російську авіацію від кордонів і зменшувати ефективність застосування КАБів. Саме КАБи сьогодні залишаються одним із найболючіших інструментів російського тиску по фронту й прифронтових містах.

Паралельно Україна отримує додаткові засоби ППО, зокрема IRIS-T від Німеччини. Але цього недостатньо. Масовані російські удари по Києву, Дніпру та інших містах показують: потреба в Patriot, антибалістичних засобах, ракетах до ППО і багаторівневому прикритті залишається критичною.

Є ще один важливий міжнародний сигнал. Затримання Францією російського танкера Tagor в Атлантиці демонструє, що боротьба з російським "тіньовим флотом" поступово переходить від декларацій до практичних дій. Якщо цей підхід стане системним, це може вдарити по одному з ключових джерел фінансування війни — російському експорту енергоносіїв в обхід санкцій.

Отже, стратегічна картина така.

Україна поступово формує нову модель війни: технологічну, асиметричну, глибоку, спрямовану не лише проти російських підрозділів на фронті, а проти всієї системи забезпечення війни.

Росія зберігає здатність атакувати, руйнувати, виснажувати й тероризувати цивільне населення. Але вона дедалі частіше змушена платити за війну не тільки людьми на фронті, а й економікою, логістикою, ППО, нафтопереробкою, морськими перевезеннями та внутрішньою стабільністю.

Головний ризик для України — переоцінити власну перевагу. Головний ризик для Росії — недооцінити швидкість української адаптації.

Найближчі місяці будуть критичними не тому, що війна обов’язково швидко завершиться. А тому, що саме зараз визначається, чи зможе Україна перетворити технологічну ініціативу на стратегічну перевагу.

Для цього потрібні три речі: масштабування українського ОПК, стабільна підтримка партнерів і внутрішня стійкість держави.

Бо у війні на виснаження перемагає не той, хто голосніше заявляє про перемогу. Перемагає той, хто швидше вчиться, швидше виробляє, точніше б’є і довше зберігає волю до спротиву.

Джерело

Про автора. Віктор Ягун, директор Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор запасу СБУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.