Віталій Портников: У НАТО не найкращі часи

Вперше за багато десятиліть існують сумніви в тому, що союз світових демократій здатний впоратися з головним своїм завданням - бути гарантом безпеки в Європі і Атлантиці.

Те, що президент Франції Еммануель Макрон називає "смертю мозку НАТО", почалося аж ніяк не сьогодні, а із закінченням "холодної війни". Огидна "імперія зла" - Радянський Союз - назавжди зникла з політичної карти світу, розпався Варшавський Договір, країни центральної і східної Європи стали демократичними, про демократію заговорили і в Росії. Навіщо тоді потрібно НАТО? Навіть розширення альянсу, до якого вступали країни центральної і південної Європи, сприймалося швидше як інерція, а бажання приєднатися з боку України і Грузії було сприйнято як примха.

Так НАТО і проспав відродження - вже в новому, путінському вигляді - агресивного, небезпечного для стабільності і світу авторитарного режиму в Кремлі. Проспав до такої міри, що дотепер не може прокинутися. Той самий Макрон, який першим заговорив про «смерть мозку НАТО», одночасно намагається довести, що Росія - не ворог альянсу. Хоча в Кремлі практично і не приховують своєї ворожості. Так що запевнення Макрона - найкраща ілюстрація хвороби, у якій президент Франції підозрює своїх партнерів.

Але неадекватність Макрона - зовсім не доказ адекватності інших лідерів країн альянсу. Головна загроза дієздатності НАТО - не Макрон, а Трамп. Те, що Сполучені Штати в період його авантюрного президентства перестали відігравати роль лідера західного світу, вдарило і по репутації альянсу, і по його можливостям, і по його перспективам. Ще одна проблема - фактичний розкол між країнами, які усвідомлюють небезпеку з боку Москви і тими, хто з погано зрозумілих причин воліє підтримувати дружні відносини з Путіним. І це – один з важливих наслідків розширення альянсу. Виявилося, що перемога над комунізмом зовсім не щеплення від авторитаризму і нестримного популізму. Хвороба, від якої зараз страждає Україна і яка може стати фатальною для її майбутнього, не оминула багато країн центральної та південної Європи і зробила їх справжніми «російськими кіньми» у системі безпеки альянсу.

Втім, побоюватися за майбутнє альянсу я б не поспішав. Чим важче "прокидатися" будуть в НАТО, тим більш агресивну роль буде грати Росія. І рано чи пізно вона поставить альянс перед справжнім викликом. Зрозуміло, за це доведеться дорого заплатити - але євроатлантичну солідарність буде відновлено.

Для нас питання полягає тільки в тому, де під час цього вирішального конфлікту буде Україна - поруч з демократичним світом або в союзі з державою-агресором.