Еспресо.TV пропонує згадати, що пропонували представники влади у 2000 році, чому ці пропозиції не вдалося втілити у життя і як це схоже на сьогоднішній варіант реформи роботи Верховної Ради.
Реформа Зеленського-Разумкова
4 лютого Верховна Рада попередньо схвалила проєкт закону про внесення змін до статей 76 та 77 Конституції (щодо зменшення конституційного складу Верховної Ради та закріплення пропорційної виборчої системи).
Зазначимо, що в грудні минулого року Конституційний суд оприлюднив висновок про визнання конституційним скорочення кількості депутатів Верховної Ради з 450 до 300. Це рішення викликало суперечливу реакцію у фахівців.
Зокрема, колишній заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера заявив в ефірі Еспресо, що зменшення кількості членів Верховної Ради до 300 разом з зняттям недоторканності - це наміри ліквідувати автономність парламенту і помножити його на нуль.
Для того, щоб ці зміни стали частиною Конституції, Рада повинна їх остаточно затвердити на своїй наступній сесії.
Українські експерти одразу згадали, що така політична реформа не є новацією, а вже пропонувалася у 2000 році.
Представники правлячої верхівки самі визнають, що зацікавлені в реалізації рішень референдуму 2000 року. Ще у червні минулого року тодішній представник Зеленського у ВР Руслан Стефанчук заявляв, що не можна ігнорувати те, який відсоток громадян у 2000 році проголосував за введення двопалатного парламенту.
Що хотів Кучма
Отже, 6 квітня 2000 року в Україні відбувся референдум щодо реформи державного управління. Влада тоді намагалася створити ілюзію, що референдум було проведено за народною ініціативою.
7 грудня 1999 року у Житомирі відбулися так звані збори громадян‚ які створили ініціативну групу з проведення референдуму. ЦВК 14 грудня відмовила в реєстрації цій групі, але 21 грудня Печерський райсуд Києва визнав постанову ЦВК неправомірною.
Таким чином були зняті перешкоди для підготовки до референдуму. 23 грудня було ухвалено нову постанову ЦВК, в якій комісія зареєструвала цю ініціативну групу.
Згідно з указом Кучми на референдум було винесено чотири питання.
За право президента достроково припинити повноваження Ради, якщо вона протягом місяця не може сформувати парламентську більшість або протягом 3 місяців не затвердить Держбюджет, висловилися 85.9% громадян. За популярне у широких народних масах питання скасування депутатської недоторканності проголосували 90.2 %.
Зменшення кількості нардепів з 450 до 300 осіб схвалив 91,1 % громадян. Формування двопалатного парламенту, одна з палат якого представляла б інтереси реґіонів‚ підтримали 82,9 % учасників голосування. Явка на референдумі, за даними ЦВК, склала 81%.
Цікаво, що Кучма хотів винести на всенародне опитування ще два питання: про прийняття нової конституції на референдумі та про можливість розпуску ВР на основі рішення референдуму. Однак КС визнав, що такі питання суперечать Основному закону країни.
Судді також вирішили, що навіть схвалені на референдумі 2000 року рішення потребують подальшого затвердження двома третинами від складу ВР.
План Медведчука провалився
Експерти вважали, що референдум 2000 року був спрямований на збільшення влади президента Кучми і здійснювався авторитарними методами.
Хоча за Конституцією 1996 року вже діяла модель сильного президента, винесені на референдум питання були націлені на ще більше посилення владних повноважень Кучми.
Традиційно строкатий склад Верховної Ради не дозволив Кучмі та Медведчуку реалізувати ухвалені на референдумі рішення. Якщо просту більшість голосів ще можна було зібрати, то з конституційною більшістю у влади завжди були проблеми. Не став винятком і випадок з реалізацією рішень референдуму 2000 року.
Нардепи не хотіли посилювати повноваження Кучми на самому початку його другого президентського терміну. А восени 2000 року почався так званий касетний скандал, який повністю змінив порядок денний української політики.
Двопалатна федералізація
Як бачимо, з ідей референдуму 2000 року "слуги народу" ще не взялися за двопалатний парламент. Але Стефанчук казав, що ці міркування є, отже можна очікувати і появи такої пропозиції.
Питання лише в тому, що за Конституцією Україна є унітарною державою. А як показує світовий досвід, двопалатні парламенти непогано працюють у країнах з федеративним устроєм. В такому випадку одна з палат парламенту забезпечує представництво різних регіонів країни.
Для чого Україні може бути потрібен такий двопалатний парламент? Можливо, що відповідь на це питання стане зрозумілою, коли влада почне боротися за впровадження на постійній основі «особливого статусу» Донбасу. Тоді і реформа Верховної Ради, її перетворення на двопалатний парламент буде пояснюватися необхідністю забезпечити права регіонів з так званим особливим статусом.
І за цими законодавчими конвульсіями буде знову ховатися тінь Віктора Медведчука, який хотів впровадити ці зміни ще у далекому 2000 році.