Віталій Портников: Перемир'я - теж зброя дестабілізації

Глава “ДНР” Денис Пушилін попереджає про запланований  обстріл українських позицій. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба хоче терміново розмовляти зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим.

Все це - ознаки того, що безстрокове перемир'я може завершитися у будь-який момент. І стає очевидним, що це перемир'я теж було частиною стратегії Кремля по дестабілізації ситуації в Україні.

Уже не раз доводилося відзначати, що Володимир Путін не збирається ні про що домовлятися з Володимиром Зеленським. Навпаки, головна мета російського лідера - використовувати некомпетентність українського президента для дестабілізації ситуації в нашій країні, полегшити Росії можливості нових територіальних захоплень. Саме тому перемир'я оголошується зовсім не для того, щоб припинити війну, а для того, щоб поглибити прірву між владою та патріотичною частиною суспільства. Щоб змусити Зеленського мовчати, коли гинуть українські солдати - в надії, що “це не Путін” і перемир'я збережеться. Щоб змусити Зеленського не реагувати, коли зі своїми ультиматумами виступає якийсь там Пушилін - в надії, що “це не Путін” і перемир'я збережеться. Щоб замість жорсткої реакції намагатися “достукатис" до Лаврова, щоб той розповів Путіну, які нехороші люди заважають перемир'ю.

А тільки це все - Путін. Це його спецоперація. І він не просто топить Зеленського - він його притоплює, топить потроху, обережно. Російський президент робить це для того, щоб остаточно позбавити свою жертву орієнтації в тому, що відбувається навколо. І при цьому його влаштовує будь-яка реакція з Києва. Змовчать - прекрасно. Почнуть діяти - можна буде звинуватити в неконструктивності і відмовитися від участі у “нормандському саміті2. Яка різниця!

Ще однією дуже важливою причиною байдужості Кремля до підтримки перемир'я є і те, що на момент його укладення у Москві могли розраховувати на хоча б часткове відновлення довіри з Заходом. Але потім трапилися президентські вибори в Білорусі і отруєння Олексія Навального. І стало ясно, що обережність в Україні нічого вже не змінить - так навіщо ж тоді панькатися?

Втім, і такий розвиток подій - якщо врахувати те, як розвиваються відносини Росії з цивілізованим світом у останні роки - не так вже й важко було передбачити.