Тлумачі для Ромпея

Тому необережні фрази Федеріки Могеріні чи Германа ван Ромпея потребують відтак особливого тлумачення для не надто терплячої української публіки. У ролі перекладачів доводиться виступати не тільки експертам чи політологам, але й найвищим посадовцям на кшталт Клімкіна.

Гадаю, європейцям слід особливо пояснити природу наших реакцій на мовні конструкції, що містять слово «федералізм». Відтак історичний екскурс - аж до Сєвєродонецька - їм не завадить. Ба більше, їм знадобиться і короткий курс «федералізації аля Росія», з прикладами Чечні (якщо, звісно, вони слабують на коротку пам’ять), і не тільки. Бо пострадянський простір – це, далебі, не Німеччина, і навіть не Бельгія, а конгломерат ситих по горло радянськими зразками схожих альянсів.

Європейці мусять врешті-решт зрозуміти приховані підтексти путінських промов, звикнути до кремлівської практики вжитку евфемізмів, симулякрів. Відмова України підтримати «антинацистську резолюцію» Москви в ООН – один із таких уроків, бо інша поведінка виглядала б направду цинічною. Не може ініціювати схожий документ країна, що у держаній політиці практикує фашизм.

Путін хотів би федералізованої України, України, роздертої на клаптики «народних республік» (учорашні повідомлення СБУ – лише зайве підтвердження таких планів), бо такий сусід втратив би будь-які перспективи, не кажучи вже про євроатлантичні. Українську федерацію легко було б проковтнути шматочками, не завдаючи зайвої шкоди ненаситному імперському шлунку. Нею було б легко маніпулювати, легко визискувати. Особливо зважаючи на ментальність місцевих псевдо-еліт, -продажних, захланних, корумпованих. Хіба не так відбувається зараз в Південній Осетії, Абхазії або ж у тій же Чечні?

Федералізація по-європейськи – це, перш за все, самодостатність регіонів, які усвідомлено складаються, мов пазли, в загальну картину державності. Не волає ж Баварія, що вона «годує» Нижню Саксонію або навпаки. Хоча у тій же Бельгії маємо вельми цікаві ексцеси між північчю та півднем, фламандцями і валлонами. Зрештою, в Італії (не федерації) є суперечки між індустріальною північчю та аграрним півднем. Але ці тертя ніколи не зазіхають на цілісність і суверенітет, тим паче що Бельгію, що Італію Бог милував сусідами...

Я розумію, що єврочиновникам різного штибу ліньки вилізти із мушлі власних уявлень про світ, із зони комфорту, де їм все звично і зрозуміло. Але усвідомлення українських реалій у будь-якому випадку корисне, та навіть необхідне саме заради оборони цієї зони. Бо філологічні перверзії можуть зіграти із «старою та кволою Європою» (такою вона видається Папі Франциску, а погляд людини із латиноамериканським досвідом більш ніж корисний) злий жарт. Не варто провокувати розмаїтих «йоббіків» та «лепенівців» на специфічне трактування федералізації. Бо нинішній позірний монументалізм Євросоюзу може якоїсь миті дати тріщину.

Ігор Гулик