Одноокий Медведчук

Український сегмент інтернету рясніє здогадками та припущеннями про роль кума ВВХ у переговорах з терористами. Останні воліють ліпити з нього повноважного представника Порошенка, а вже наші доморощені адепти розмаїтих теорій змов на підставі голослів’я Захарченка та його ідеологічних бійців роздмухують історію про тотальну продажність чинної влади.

Я думаю, все значно простіше. У китайців є чудова приказка про те, що «у намальованої риби завжди одне око». Після того як одіозний і надмір демонізований антикучмовою опозицією Віктор Медведчук назавжди покинув коридори похмурого будинку на вулиці Банковій, він направду перетворився на отаку собі «намальовану рибу», одне око якої постійно зирить у бік Кремля. Можливо, це трапилося значно раніше, ще у часи сумнозвісної адвокатської практики Віктора Володимировича, але принаймні тоді, - ймовірно, з міркувань подальшого кар’єрного росту і надійної версії «прикриття», його невидимі і всесильні патрони змушували молодого й недосвідченого «глядєть в оба».

Під ударами першого Майдану бурхлива юність найголовнішого кавалера «червоної троянди» зазнала нищівного фіаско разом із українським варіантом псевдосоціал-демократії. Не врятувала його і біло-блакитна реконкіста, - боягузливий і параноїдальний Янукович мав, мабуть, підстави уважати, що Медведчук – небезепечніший навіть за ненависного Ющенка чи Тимошенко. Отже, потреба у глибокій конспірації відпала доконечно, і Віктор Володимирович знаний зараз вже не як помітний політичний діяч (навіть не другої ліги), а просто як кум Путіна. До слова, Янукович таки мав добру чуйку з приводу підлої душі Медведчука – так філігранно тицьнути главу держави, як це зробив маргінальний «лідер» ще маргнінальнішого «Українського вибору» під час помпезних святкувань 1025-ліття хрещення України-Руси міг тільки витончений цинік і, - у певному сенсі, - моральний садист. Нагадаю, Путін 2013-го проміняв зустріч з Янеком на якийсь заштатний круглий стіл «УВ».

Та годі історії, хоча, у принципі, вона опосередковано дає відповідь на далеко не риторичне запитання – кого репрезентує Медведчук на зустрічах з Ігорєм Плотніцкім, Алєксандром Захарчєнком і «плотвичкою» дрібнішого калібру – Дєнісом Пушиліним та Владіславом Дейнего? Кум Путіна представляє... Путіна, тобто виконує за "царя" брудну роботу. Не гоже ж бо «государю», який міряє себе одним аршином з обамами та різними фрау, розмінюватися на патякання з дрібними гопниками з Донбасу. Себе не поважати...

А передати інструкції цим марінеткам, які ще мріють про якусь зустріч у «мінському форматі» - треба. І крім Медведчука зробити це нікому. Бо виконавці з мандатами народних депутатів від «Опозиційного блоку» більше переймаються тим, аби двірники під Верховною Радою прибрали подалі сміттєві контейнери у пленарні дні. Віктор же Володимирович у Києві буває рідко, живе, вважай, у ерефії (анексованому Криму), і дістаючись Донбасу в об’їзд через Росію, вже точно не чекає у черзі на Керченський пором.

Словом, Медведчук – «одноока риба» з намальованим у Москві мандатом путінського кур’єра, який доставляє пошту з Кремля «лідерам» вже майже офіційно терористичних ДНР/ЛНР. Коли Європа і США, услід за Україною і на її цілком аргументовані вимоги, прибере зі статусу донбаських бантустанів це недоречне «майже», Медведчук, мабуть, гірко пошкодує, що дивився на світ не «в оба». Адже хто захоче спілкуватися з лицедієм, який, - з власної волі чи на прохання кума, - подавав руку вбивцям? Тим паче, що серед цивілізованого люду кумівство – не в тренді.

Та й інструкції, мабуть, не знадобляться «представникам» лугандонії. З тієї ж причини – з терористами ніхто не говоритиме. Якщо, звісно, українські політики мають надію на продовження кар’єр.