Про заїк і логопедів

Ще раз кажу, - заява Лаврова не вартувала б і виїденого яйця, якби кілька днями по тому в інтернеті не вигулькнув дивно-макабричний документ, підписаний десятками буцімто авторитетних закордонних «учених» із закликом до Порошенка ветувати закон, яким нарешті визнається ОУН-УПА. Петиція є направду дивною, навіть з огляду стилістики і граматики (тут, звісно, зацікавлені можуть перевести стрілки на несумлінних перекладачів). Панове підписанти, однак, не є оригінальними у сенсових мотиваціях. Вони апелюють до сумнівної «світової практики», «загальнолюдських цінностей», натякають на певні проблеми, якщо президент не дослухається до їхнього «голосу здорового глузду». Мовляв, не можна ось так, назагал, глорифікувати «цинічних бандерівців», мовляв, за це на Україну образяться справжні демократи, ліберали, не кажучи вже і про… поляків. Останні, до слова, спростували схожу перспективу, зокрема президент РП заявив, що діалог ускладнився, та справа ходить про дні минулі. Зрештою, вчора Гжегож Схетина, керівник МЗС Польщі розставив всі крапки над «і»: «Заявляю категорично, що ми не вважаємо загрозою недавне ухвалення українським парламентом чотирьох законів про історичну політику».

Та повернімося до логопедичних ініціатив Лаврова. Його захцянка припинити «українізацію» стала, мабуть, своєрідною шпаргалкою для десятків «авторитетів», які підписалися під петицією до Порошенка. Бо що означає ветувати закон про визнання ОУН-УПА? Рівно те, що й прислухатися до порад Кремля припинити «українізацію», тобто вкотре погодитися із імперською версією Другої світової війни, у якій нацизм виступає у ролі рафінованого зла, а його близнюк – комунізм-сталінізм – білим і пухнастим визволителем людства. Зволікати з визнанням борців за незалежність – значить, вибивати грунт, позбавляти мотивації тих, хто сьогодні на фронті захищає цю незалежність.

Що не день, то більшає тих, хто, працюючи під прикриттям розмаїтих науковців, експертів, політологів, просто «авторитетів», по суті справи легалізують себе у ролі корисних ідіотів Путіна. Що не день, то список тих, хто вибудовував кар’єри, реноме, суспільну значимість за гроші Росії, стає довшим. Ще трохи, - і українці уповні зрозуміють давнє прислів’я: «Не все золото, що блистить».