Предтечі реваншу

Навіть озвучені президентом наміри, мають легкий шарм піару. Як і все, що відбувається зараз в країні передвиборчій. З Мукачевим включно

Зміст

Не думаю, що у сучасній Україні проблема реваншу є однозначною. Зазвичай, про неї говорять, маючи на увазі сили, які програли Майдан. Однак ситуація кардинально змінилася, і тепер, кажучи про прагнення оволодіти втраченим, можемо вести мову і про реваншистські плани тих, хто вдало скористався парасолькою коаліції. Біда, звичайно, коли в державі верхівку ділять сповнені ідей помсти антагоністичні угруповання…

Переможці надто довго перебували з ілюзією про непогрішність і про те, що саме вони є носієм істини в останній інстанції. Люди зі звичками «нових українців» зразка 90-х, мали б кардинально змінитися, осідлавши посади провідників, які просто зобов’язаний зазирати далі, ніж у закаляне мухами вікно офісу. Прокинутися їх змусив ПС, який не тільки прокукурікав у Мукачеві новий день для України, але й посилено дзьобає розманіжену переможними снами президентську рать у всі можливі й неможливі місця. «Рать» спочатку спробувала умиротворити нахабну птаху добірними зернами зі свого банкетного столу. Але апетит, знано, – річ невгамовна, тому довелося вживати екстренних заходів.

Серед алярмових кроків, – призначення Москаля. Він як очільник Закарпатського заповідника має цілком певні адміністративні, іноді не надто законні та й, зрештою, непогані креативні важелі, аби спробувати улити молоде вино (чи не закарпатське ж?) у старі міхи. Але, погодьтеся, з Москаля не вийде Саакашвілі, скільки грошей і зусиль не вкладай у його особу. «Мєнтовського генерала» годі навчити манерам, американська усмішка пасує йому, як зайцеві стоп-сигнал. Та й, зрештою, не здатен він на природні прояви людських почуттів, хіба би у стилі лугандону.

Москаль для того, аби навести позірний лад, оголосити алярм, мобілізувати публіку, переконати розчарованих, залякати потенційних відступників, акумулювати кошти, реанімувати структури.

Утім, якщо вже реванш – то реванш повноцінний, який передбачає і нагальну для чинної влади реалізацію потрібних результатів виборів. Тобто, – тотальний наступ з алюзіями на минулу революцію, а, отже, з харизматичними лідерами на кшталт польових командирів Майдану. Не даремно Порошенко вирішив й надалі сидіти на шпагаті між Шокіним іСакварелідзе. Зазвичай, такі рішення не ухвалюють на людях. Президент же зробив це у присутності кількох телекамер. Гадаю, йому не розходилося лише на тому, аби подратувати свою креатуру. Радше, тих «своїх» з коаліції, які бажали б одночасно грати роль «добрих» і «поганих» поліцейських.

Мабуть, Порошенку не варто розмінювати зараз посаду генпрокурора. Зрештою, навіть озвучені президентом наміри, мають легкий шарм піару. Як і все, що відбувається зараз в країні передвиборчій. З Мукачевим включно.

2026, п'ятниця

5 червня