Чинник геноциду

Ніхто й не думав втямливо пояснити росіянам, що визнання Голодомору геноцидом продемонструє їхню внутрішню потугу до змін, бо народ, здатний на великодушність, ніколи не терпітиме влади ошустів. Хоча «великодушність» для 80 відсотків мешканців «ерефії» - це з галузі квантової механіки…

Зміст

Він, цей чинник, мабуть, ще довго визначатиме характер стосунків між Україною та Росією, часами відходячи у підтексти економічних, культурних та інших проблем, які вирішуватимуть дві сусідні країни, часами зринаючи на поверхню, аби загострити й без того не надто приязні взаємини. Йдеться про визнання вини однією зі сторін, а, отже, про виснажливий процес катарсису, на який може зважитися лише психологічно міцна спільнота. Росія ж наразі перебуває у стадії, коли симптоми імперської агонії не дають її громадянам адекватно оцінювати потенціал батьківщини, що, своєю чергою, полегшує керівництву маніпуляції зі суспільною опінією.

Цинізм давньої заяви офіційної Москви про неможливість визнання "так званого голодомору" геноцидом українців – аж ніяк не виняток у риторичній повсякденщині кремлівських вельмож. Не менш цинічно і безапеляційно Росія розповідала Європі про амбіції на енергетичну монополію, гарячковою, злостивою є її реакція на низку національно-визвольних рухів у середині імперії, атавізми совєтського домінування проглядаються і на закавказькому, близько- і далекосхідному векторах її зовнішньої політики. Ну, і безперечно, - Крим та Донбас…

Однак сусідська реакція на спроби України врешті-решт підготувати і подати на розгляд ООН документ про визнання Голодомору геноцидом стали доволі симптоматичною з огляду на те, які акценти нам пробують нав'язати. Без сумніву, кажуть нам, Голод 1932 – 33 років – очевидний і незаперечний факт історії. Але трактувати його за етнічною ознакою, себто назвати його геноцидом, не випадає, позаяк вмирали від нестачі харчів не тільки українці, але й росіяни, казахи…

Для не надто обізнаного у контекстах подій така аргументація позірно виглядатиме переконливою. Бо й справді, чи вибирала смерть свої жертви, заглядаючи у метрики? Ні. Отож, заспокіймося і поставмо жирну крапку, історію ж не повернеш…

Але кремлівські ритори геть запізнилися зі своїми аргументами. Київ якось запропонував на розгляд Ради міністрів закордонних справ Співдружності Незалежних Держав питання про визнання "жнив розпачу" актом геноциду проти українського народу. Не проблема, що у керівників зовнішньополітичних відомств країн-учасниць СНД руки не дійшли до цього документу. Показовим є інше: більшість країн Співдружності осібно визначилися у цьому питанні на користь українців.

Що ж до світового масштабу, то парламенти та уряди понад 20 країн світу визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українців. У 1988 році комісія Конгресу США, а також міжнародна комісія дійшли того ж висновку.

Нема потреби особливо пояснювати, що найоб'єктивнішу оцінку жахіттям, які випади на долю українського селянства у 30-і роки минулого століття, дали незаангажовані Роберт Конквест, Джеймс Мейс та Ґарет Річард Воган Джонс. Біда тільки, що з українського боку ніхто й не думав втямливо пояснити росіянам, що визнання Голодомору геноцидом допоможе їм стати урівень з іншими цивілізованими націями. Не тому, що це продемонструє їхню внутрішню потугу до змін, а ще й тому, що народ, здатний на великодушність, ніколи не терпітиме влади ошустів. Хоча «великодушність» для 80 відсотків мешканців «ерефії» - це з галузі квантової механіки…

Ігор Гулик, журналіст. Ілюстрація: censor.net.ua

2026, субота

6 червня