Недовіра Генпрокурору як перешкода для судової реформи

Вже очевидно, що позбавлення парламенту повноваження висловлювати недовіру Генпрокуророві може стати перепоною для голосування за весь проект змін до Конституції щодо судової реформи.

Право Верховної Ради відправляти Генпрокурора у відставку передбачене в Конституції ще з 1996 року. Та в нинішніх українських реаліях це повноваження народних депутатів набуває особливої ваги.

Так, за проект змін до Конституції в запропонованій редакції вже відмовляються голосувати «Самопоміч» та «Радикальна партія».

Глава фракції «Самопоміч» Олег Березюк розкритикував цю пропозицію президента і назвав її «шляхом до деспотизму та узурпації».

Олег Ляшко також заявив, що таким чином «президент збільшує свої повноваження».

Навіть лідер пропрезидентської фракції Юрій Луценко сказав, що дана норма йому «також не подобається, але європейці вважають по-іншому».

Насправді відсутність у парламенту права відправляти Генпрокурора у відставку є нормальною практикою для європейських держав. Внесення відповідних змін також є однією з рекомендацій Венеційської комісії:

«Ця пропозиція є схвальною, адже у своїх попередніх висновках Венеційська комісія наполегливо рекомендувала зробити це на тій підставі, що Верховна Рада України не повинна мати право висловлювати недовіру (що є виключно політичним інструментом) Генеральному прокуророві, який не є членом уряду. Тому Венеційська комісія рішуче підтримує вилучення цього повноваження», - йдеться у висновку (CDL-PI(2015)016).

Однак, в українських реаліях, право висловлення недовіри Генеральному прокурору вважається способом привертання уваги до неефективної роботи та корупції в системі Генпрокуратури. Наприклад, сьогодні в Парламенті вже зібрано 125 підписів за відставку чинного прокурора Віктора Шокіна, до роботи якого є претензії в народних депутатів.

Якщо Верховна Рада позбавить себе такого права, чи стане Генпрокурор більш незалежним? Або ж навпаки – чи не стане він фігурою, цілком підконтрольною лише Президенту?

У разі ухвалення запропонованих змін до Конституції, вирішальний вплив щодо усіх кадрових ротацій, пов’язаних із посадою Генерального прокурора, отримує глава держави. Такі нововведення можуть призвести до односторонніх політичних номінацій і зруйнувати і без того крихкий баланс у системі стримування і противаг. А це є великим політичним ризиком в умовах демократії, що розвивається. Саме такою державою зараз є Україна.

Хочу нагадати, що не так давно Верховна Рада досить результативно використала своє повноваження відправляти Генпрокурора у відставку - коли 22 лютого 2014 року парламент VII скликання висловив недовіру Генеральному прокуророві Віктору Пшонці. Фактично, тоді було розблоковано шлях для кадрових змін в ГПУ.

Компромісним виходом з ситуації могло б стати запровадження нових правил призначення Генерального прокурора – наприклад, конкурсного підходу для зайняття цієї посади – як зараз проходив відбір голови Антикорупційного бюро.

Одночасно, слід зазначити, що в проекті змін до Конституції є й очевидна позитивна пропозиція - це збільшення строку повноважень Генерального прокурора з 5 до 6 років. Що дійсно допоможе зробити його більш незалежним від Президента.

На мою думку, враховуючи строк збільшення повноважень Генпрокурора, ідеальним виходом із цієї ситуації могло б стати продовження дії норми Конституції про повноваження висловлювати недовіру Генеральному прокуророві з боку Парламенту на певний період часу. Наприклад, до 2020 року, або ж до обрання нової Верховної Ради чи Президента.

Поки що, можна сказати, що норма про позбавлення Верховної Ради повноваження відправляти Генпрокурора у відставку, внесена в проект змін до Конституції, стане елементом своєрідного торгу і вплине на голосування політичних сил за весь проект судової реформи у Верховній Раді.

А ми будемо далі сподіватись на справжню судову реформу, якої сьогодні чекає, без перебільшення, все українське суспільство.