Чому російські окупанти знесли пам’ятник Голодомору і до чого тут Пушкін

Будь-яка війна починається з пояснення її причин і виправдання методів для себе самих, армії, окупованого населення і світу.

Росіяни хочуть знищити українців як націю у будь-який спосіб, як і у 30-х роках. Ми просто зараз бачимо точно ті ж процеси і дії. Тому пам‘ятник жертвам Голодомору так їм заважає.

Для нас же це ще один привід звернутися до багатьох країн, зокрема до Ізраїлю з проханням не лише про зброю, а й про визнання Голодомору геноцидом. Зброя і цінності - речі пов‘язані. Так, як тоталітарні країни стали союзниками у боротьбі з Україною, так і демократичні мають об‘єднатися, бо будуть знищені. Шкода, що не всі в Ізраїлі та інших країнах це розуміють.

А як пояснити? Як пояснити, якщо навіть наші урядовці далі захищають російську церкву і пам‘ятники? Значить росіяни мають рацію?

Коли ректор ВНЗ пише заяву на хлопців, які прибрали бюст Пушкіна, а поліція порушує проти них справу?

Пушкін ні до чого - кажуть вони.

Так. Але достатньо почитати Пушкіна, і стає зрозуміло, що погляди цього талановитого російського поета нічим не відрізнялися від сучасних поглядів Скабєєвої. Цитувати можна багато. Його ставлення до Гетьмана Мазепи відоме.

Але ось, наприклад ставлення до тогочасних росіян з ліберальними і антиімперськими поглядами точно таке ж, як і у сьогоднішніх російських пропагандистів:

“Но вы, мутители палат,

Легкоязычные витии;

Вы черни бедственный набат,

Клеветники, враги России!

Что взяли вы? Еще ли росс

Больной, расслабленный колосс?

Еще ли северная слава

Пустая притча, лживый сон?

Скажите: скоро ль нам Варшава

Предпишет гордый свой закон?

Куда отдвинем строй твердынь?

За Буг, до Ворсклы, до Лимана?

За кем останется Волынь?

За кем наследие Богдана?

Признав мятежные права,

От нас отторгнется ль Литва?

Наш Киев дряхлый, златоглавый,

Сей пращур русских городов,

Сроднит ли с буйною Варшавой

Святыню всех своих гробов?”

От читає це молода людина, бачить пам’ятник цьому чоловіку, погляди якого продовжує зараз Путін і не розуміє, чому пам‘ятник стоїть, коли його друг загинув, бо воював проти таких думок. І за це рідна поліція її країни ще й справу порушує за листом ректора українського вишу. Хоча мала б порушити проти ректора за те, що він досі не прибрав цей бюст!!!

Читає якийсь ізраїльський політик про знесення пам‘ятника жертвам Голодомору, мовчання України і захист Україною пам‘ятників Петру, Катерині, російським імперським діячам і думає: а кому допомагати? А ми мали б зараз від Ізраїлю просити не лише зброю, а й визнання Голодомору геноцидом!!!

І ми в Україні, і Ізраїль, і усі демократичні країни мають чітко визначитися: ми всі за демократію і свободу народів, чи думаємо і далі миритися з несправедливістю, правом сили і міжнародною корупцією.