Чому у соцмережах тривають запеклі сварки

Схожі речі зʼявляються не просто так. Спробуймо розібратися, що стало причинами всіх цих історій.

1. Втома. Базова причина всієї цієї нервовості — втома. Півтора року війни, погіршення життя, розірвані сімʼї — все це потребує окремих великих досліджень. Я неодноразово писав і говорив, що, на жаль, держава не робить регулярних досліджень про психоемоційний стан суспільства. На жаль, тільки Український інститут майбутнього, у межах своїх скромних можливостей раз на квартал робить про це соцдослідження, але воно потребує розширення, через фокус групи, збір інформації від психологів і т.д. Але що ми точно можемо констатувати, так це те, що накопичена втома починає каналізуватиму через примітивізований пошук винних.

2. Відсутність діалогу всередині держави й головне, відсутність адекватних відповідей на складні питання. Такою собі тригерною точкою для масового старту с*ачів, як на мене, став яєчний скандал в міноборони. Відсутність адекватної відповіді на нього (посадки та відставки) не могло не спричинити реакцію суспільства. Всі подальші історії з барабанами та іншими дорогими речами призводять тільки до одного: до агресії. І ця агресія від втоми, схоже, буде тільки наростати.

Читайте також: Піррів провал?

Люди хочуть чесного діалогу. Я розумію всю складність такого діалогу і бажання різного роду видатних політиків сучасності запустити чергові беззмістовні собачі бої по типу Шустера. Але цей діалог потрібно почати.

Відразу хочу окремо наголосити щодо єдиного марафону: його найбільше критикують ті, хто його не дивиться. Але окремо, варто звернути увагу: телеперегляди в країні впали приблизно у 2 рази, порівняно з 24.02.2022 року. Марафон не є джерелом інформації номер 1. І я персонально, вважаю, що він досі відіграє позитивну роль

3. Дискусія про майбутнє, якої немає, заміняється пошуком простих рішень в складних ситуаціях. Я не скажу нічого нового, коли сконстатую банальну істину: якщо влада чи опозиція не пропонують картину майбутнього, люди починають копирсатися в сьогоденні та самі вигадувати порядок денний.

Я ні в якому разі не звинувачую простих людей. Я просто закликаю і владу, і опозицію чесно почати говорити про майбутнє. Не про вибори (а зараз велика маса експертів і політиків, де-факто, розпочали вибори), а саме про те, як має виглядати Україна потім.

Читайте також: Давайте без лицемірства. Україна має право вимагати

І останнє. Ми маємо всі шанси зайти (напевне, вже почали заходити) на новий круг псевдоборотьби з корупцією. Зараз масово зʼявляється слово корупція в усіх можливих контекстах. Але корупція — це похідна від політичної системи держави. Без розбору причин виникнення такої системи, ми знову спустимося до рівня створення чергових антикорупційних інституцій чи збільшення чиїхось повноважень. Хоча це ніяк не вплине на корупцію. Корупція зменшується не від введення чи відсутності смертної кари. Корупцію ламає тільки домовленість еліт. А от про це, цим самим елітам, які розпочали вибори під антикорупційними гаслами, говорити не хочеться.

Джерело

Про автора: Вадим Денисенко, політолог.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.