Дмитро Ярош: Ми зсередини розвалимо Росію

Отже. Пане Дмитре, 19 вересня на Росії відбулися псевдовибори до Державної думи РФ. Участь у них взяли і представники так званих ЛНР та ДНР, вірніше ті, хто живуть на території ОРДЛО. За попередніми даними участь у цьому заході взяли близько 200 тисяч українців, які мають російські паспорти. Вони голосували або онлайн, або на території РФ, у Ростові. Ще були виборці в анексованому Криму. Дотепер в Україні закону щодо відповідальності за колаборацію з окупантами немає. На вашу думку, в який спосіб наша держава має боротися з пособниками окупантів?

Ви вже згадали закон про колаборацію. Він є дуже актуальним і його треба приймати. Тим більше, що конкретні пропозиції вже були надані і Національним корпусом, і ми підтримували такий законопроект. Такий закон дав би можливість чітко розставити всі крапки над "і" в питанні і голосувань, і співпраці з окупаційними адміністраціями. До всього треба підходити системно. Після того, як окуповані території буде звільнено, треба буде задіювати цей закон у повному обсязі. 

Чи потрібно позбавляти українського громадянства людей, які ходять на псевдовибори до держдуми РФ?

На моє переконання – так. Бо не позбавляти їх громадянства – це давати Росії продовжувати через цих людей, через таку свою електоральну аґентуру, впливати на ситуацію в державі. Тобто, тут кожному потрібно вибирати: ти з країною-агресором чи з Україною, яка восьмий рік веде війну за незалежність. 

У цьому контексті виникає велике питання: що робити з тими громадянами України, які мають російські паспорти, після звільнення Донбасу? Зрозуміло, що має бути план реінтеграції окупованого Донбасу, але що робити з цими людьми? Очевидно ж, що війна йде не тільки за окуповану територію держави, а й за мізки цих людей.

На моє переконання потрібен процес, подібний до денацифікації в Німеччині після Другої світової війни. Ми зіштовхнемося з тою самою проблемою, бо прекрасно розуміємо, що так звані ЗМІ РФ промивають цим людям мозок і ми втрачаємо не тільки тих, хто має паспорти, а й молоде покоління, для якого створюють так звані військово-патріотичні клуби, яких вже формують не громадянами України. Це буде дуже складна робота (реінтеграція, – ред.). Не може йтися про якісь тотальні "зачистки". Тут треба буде вести, продовжувати війну за уми і душі українців, одурманених російською пропагандою. Звісно, я переконаний, найактивніші колаборанти при звільненні ОРДЛО та Криму виїдуть з України, бо боятимуться покарання за свої діяння. 

Участь у псевдовиборах до Держдуми і активізація цих виборців, яким видали паспорти. Їх нараховують близько 700 тисяч на окупованому Донбасі, тоді як у Криму, мабуть, усі мають російські паспорти. Але "вибори" на Донбасі – це підтвердження Росією факту окупації ОРДЛО, Росія контролює ці території, які є українськими. Яких ще доказів не вистачає світу, аби Україна нарешті отримала відповідну підтримку і весь світ почав говорити про те, що Росія – це не просто агресор, а країна-терорист?

На мій погляд, це було зрозуміло ще в 2014 році. Цивілізований світ, наші партнери, дуже тугі на підтримку. Ми пам’ятаємо всі ті роки, коли в найважчу, найгарячішу стадію війни не було навіть поставок зброї, не кажучи про якісь інші речі. Тому, на мій погляд, тут слід розраховувати, в першу чергу, на власні сили українського народу і по максимум витягати те, що можна витягти. Світ глобалізований, у світі йде величезна конкуренція між країнами, у кожної країни є свої національні інтереси, які дуже часто не співпадають з українськими. Доказів, починаючи зі збиття Боїнга МН17 і років гарячої війни – ну я не знаю, які ще світу потрібні докази, щоб зрозуміти, що ця війна йде, що відбувається агресія, що РФ – це терористичне утворення. Ми бачимо, що зараз робиться в тій Росії. Там прогнозують на наступний рік 4-5% росту економіки. Тобто, санкції в принципі не роблять погоди, бо радикальне зростання цін на енергоносії дозволяє Росії виробляти те, що вона виробляє, наповнювати свій воєнний бюджет і далі проводити свою агресивну політику. От якби цивілізований світ наклав ембарго на поставки нафти і газу – це був би найбільший удар по російській імперії і її імперіалістичних настроях, а так… Думаю, що ця гібридна війна, яка почалася 2014 року, триватиме. І загрози, які ми зараз маємо по всьому периметру, події в Білорусі, стають все більш реальними. І я ледь не кожного дня очікую розгортання повномасштабної агресії проти України. Народу і владі треба бути готовими до такого сценарію. 

А чи готова зараз українська влада до можливого розгортання повномасштабної війни РФ проти України? Ви згадали Білорусь. Упродовж останніх місяців Лукашенко не раз говорив про загрозу з боку України. Не можна виключати, що на українсько-білоруському кордоні ФСБ РФ влаштує умисні провокації, щоб війська Білорусі, а простіше кажучи – війська РФ, зайшли з півночі і в Україні, крім Східного фронту, виник ще й Північний фронт. 

Так. Ця небезпека існує і дуже серйозна. Навчання "Захід-2021", які проходили в Білорусі 10-16 вересня, підтверджують агресивні наміри Росії і практично вже анексованої Російською Федерацією Білорусі. Я дуже позитивно оцінюю призначення, які відбулися в керівництві ЗСУ. Маю на увазі і головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного, і командувача операції Об’єднаних сил генерала Павлюка, призначення мого доброго друга Олега Мікаца на Оперативне командування "Схід". Я побачив, що все ж таки Зеленський теж усвідомлює можливість широкомасштабної агресії, і його інстинкт самозбереження приводить до таких абсолютно нормальних призначень. Хоча я розумію і певні загрози, пов’язані з цими призначеннями. Це бойові офіцери. І якщо українська влада не буде забезпечувати ЗСУ в достатньому обсязі фінансуванням, озброєнням, боєприпасами, їхнє призначення може призвести до дискредитації їх самих. Головне – цього не допустити. Тобто, треба витягувати з влади максимум для адекватного забезпечення наших ЗСУ, щоб вони могли адекватно протистояти російській агресії. 

Ви сказали про забезпечення ЗСУ. На сьогодні вже відома сума, яку влада заборгувала військовим – майже 6 мільярдів гривень. Через демотивацію військових десь 65% звільняються після першого року контракту, а недокомплект кадрового потенціалу у війську становить не менше 40%. Як у війську сприймають це недофінансування і цю ситуацію, коли на армію не вистачає фінансування під час війни?

Питання риторичне і відповідь зрозуміла. Недофінансування сприймається вкрай негативно. Я тішуся тим, що відбувається будівництво доріг і якийсь ремонт. Але ж треба правильно розставляти пріоритети. Навіщо будувати дорогу до кордону, по якій, умовно кажучи, за деякий час поїдуть російські танки? Ми що, покращуємо комунікації для їхнього наступу? Тобто, в усьому має бути якась межа. Так, Україна потребує широкої реставрації, реформ тощо, але силовий компонент – ЗСУ, СБУ, ГУР і т.д. – мають бути в пріоритеті влади. а цього, на превеликий жаль, ми не спостерігаємо. Але матеріальний – це тільки один аспект. Є ще й другий – моральний мотиваційний. Якщо не говорити про перемогу, про звільнення територій, армія буде розхолоджуватися, демотивовуватися. І ці, як мої комбати називають, "пострілушки", які відбуваються на сході України, не призведуть ні до чого доброго. Ми маємо можливості тактичного просування, завдання ударів по їхніх штабах. Треба активніше працювати. І ті офіцери та генерали, які зараз очолюють Збройні сили, готові до таких дій. Просто потрібна політична воля і активізація наших дій на Східному фронті. Бо якщо ми не будемо нав’язувати ворогу свою ініціативу, то ворог буде нахабніти і нищити наш золотий фонд – хлопців і дівчат, які боронять державність і незалежність України. 

До слова, про мотивацію та бойовий дух. Те, що зараз відбувається навколо справи щодо провалу справи "вагнерівців", очевидно, не дає підстав тим, хто служить у ЗСУ та спецслужбах для якихось позитивних емоцій. Ми бачимо розгортання цієї історії починаючи з липня 2020року. Упродовж майже року команда Зеленського говорила, що цієї операції не було. Навіть зараз, коли ТСК ВР, у складі якої з вісьмох членів семеро – члени фракції "Слуга народу", визнає, що така операція була, коли починають слухати колишнього керівника ГРУ МО Василя Бурбу… Як, на вашу думку, це впливає на наших військових, на тих, хто проводить спецоперації та заходи проти російського агресора, про які, можливо, ми не так скоро і почуємо?

Безумовно, коли влада не може взяти на себе відповідальність за такі провали, як той, що відбувся… Я як людина, яка трошечки в темі, знаю, що ця операція відбувалася і вважаю, що вона мала дуже великий шанс на успіх. Вона б дала дуже багато плюсів не тільки для українських спецслужб, а й для української влади і всього суспільства, бо такі речі надихають на звершення, на нові перемоги. Коли такі речі зриваються по волі найвищого керівництва держави, це, безумовно, і дискредитує, і демотивує людей, задіяних у такій роботі, спецслужб. Та й хлопці на передовій… Ви ж розумієте, яке б натхнення було: от, ворогів, які тут проти тебе стояли, затримано, побратими з ГРУ та СБУ таку грандіозну операцію провели. Звісно, це б надихало і мотивувало на нові звершення та перемоги. Але є як є. я вже казав, що на місці Зеленського… Ну добре, вже лоханувся (популярне для нього слово) – так вибачся перед тими хлопцями, задіяними в операції, не бреши! Бо брехня в XXIстолітті, рано чи пізно, все одно вилазить. А вони брешуть, таке городять – просто жах. Ти ж Верховний головнокомандувач, за велінням долі став ним. То поводь себе відповідно. Зробив помилку – вийди покайся. Але вони навіть на це не здатні. Тому всюди дезінформація: Безугла одне говорить, ОПУ – друге, сам президент – третє. Це жах, так не має бути в державі, яка веде війну з таким великим і потужним ворогом.

Але очевидно, що хтось має відповідати за державну зраду. 

Безумовно! Я переконаний, що рано чи пізно тим, хто зірвав цю операцію, відповідати доведеться.

Запитання від Максима Сивочоленка з наших соцмереж. "Як Україні повернути Крим та Донбас? Що ви порадите владі?"

Ну, тут за дві хвилини не опишеш тих речей. Я розумію, що повернення цих територій – великий процес. Найголовніше – коли є стратегія щодо повернення, яка вже потім переходить у тактичну і оперативну площину. Тобто, насамперед має бути розроблена абсолютно реальна стратегія. У якій має йтися і про військовий метод звільнення цих територій, і про політико-дипломатичний, і про будь-який інший, бо ситуації можуть бути різні – он вже говорять про те, що Путін не вічний і після його відходу звільнення може обійтися малою кров’ю. Але єдиного рецепту я б зараз не давав. Ми маємо бути готовими до різних ситуацій. Міняється світова політика, йдуть геополітичні пертурбації. У Росії так само. У підбрюшшя Росії дихає Талібан, ісламський фактор нікуди не зникає. Тобто, треба бути готовими до різних ситуацій, в тому числі і до військового звільнення.

Міністри Зеленського в уряді Шмигаля не здатні написати притомний військовий бюджет, але з пафосом говорять про те, що готові до 2035 року побудувати новий флот і про те, що купують "Залізний купол". Схоже на те, що влада Зеленського вчиться піаритися на Збройних Силах України, але поки що не може зрозуміти, що відбувається на Сході України. На вашу думку, за два з половиною роки, які минули від приходу Зеленського до влади, чи зрозумів він, що відбувається на Сході і Півдні України?

Таке враження, що він намагається зрозуміти. Чи здатен зрозуміти – я не певен. Бо для того, щоб мати це розуміння, треба було пройти через ті випробування, через які проходила Україна, особливо в гарячій фазі війни. Але якісь намагання є. Знову ж таки, останні призначення в ЗСУ – підтвердження, що він намагається зрозуміти що відбувається, вже не чутно, що він хоче подивитися в очі Путіну і побачити там мир. Тобто,якісь позитивні зрушення є. У той же час те, що робиться в СБУ… У мене там багато товаришів, яких просто звідти вичищають, саме тих, що мають бойовий досвід. А лишають і призначають на керівні посади людей, які відмовлялися їздити в АТО. А СБУ – це один з найважливіших факторів у цій війні. Без таких структур – сильних, фахових, добре фінансованих, мотивованих – дуже важко вести бойові дії. Тобто, є якісь позитивні речі і є негативні. Дужа важко казати однозначно, у світі взагалі не існує однозначності. Поки вони при владі, їх треба всіма силами – громадянського суспільства, авторитетних людей у цьому суспільстві – примушувати робити правильні українські речі. 

Щодо бюджету – ми ще подивимось. Я знаю, що там якісь великі мільярди виділено, але часто потім знаходимо різниці в деталях. Припустімо, виділено більше п’яти відсотків ВВП на сектор нацбезпеки і оборони, але виявляється, що з них на самі Збройні сили – дуже малий відсоток припадає, тож треба дивитися, як цей бюджетний процес пройде і на чому він буде акцентувати. Є там притомні люди. Той же Юра Мисягін. От він з 2014 року на війні, і він намагається щось добре робити, незалежно від того, що він у партії "Слуга народу". Він дуже порядна людина і всі ці роки самовіддано працював заради нашої перемоги. Тобто, є і хороші якісь речі, але дуже багато негативу.

Упродовж семи років ми спостерігаємо, як РФ – не лише на Східному фронті, а й всередині України – веде війну. Про гібридну війну ми говоримо постійно, про різні елементи того, як РФ намагається всередині держави розхитати ситуацію. На вашу думку, чи є серед українських високопосадовців "кроти" з ФСБ та загалом російські "кроти"? Бо оточенню Зеленського часто закидають, що поруч з ним є люди, які працюють не на Українську державу, або принаймні на ще одну, сусідню, державу, державу-агресора.

Я такою оперативною інформацією не володію, щоб це стверджувати. Але зовсім не виключаю, що є аґенти впливу, які працюють безпосередньо на Кремль на найвищому рівні. У принципі, це закономірна річ. Ми бачимо, як по всьому світі російські спецслужби активно працюють, корумпують певних політичних діячів. Навіть по українській ситуації нам часто вистрілює то Німеччина, то Франція, то ще хтось, коли якісь антиукраїнські речі нав’язуються через московську агентуру в Берліні, Парижі, ще десь. Часто обвинувачують Єрмака як практично віцепрезидента України, хоч такої посади не існує… Але я з ними не в контакті з цими хлопцями, тож нічого не можу сказати конкретного.

Ви на власні очі бачили, як розгорталися події на початку 2014 року і були на передовій українського фронту, щоб ви порадили зараз владі з огляду на те, що робить Лукашенко на півночі. Чи не вийде так, що наш північний кордон може повторити долю східного кордону 2014 року – коли РФ вводила свої війська, коли наших прикордонників змітали з їхніх позицій?

Я вже говорив, що вважаю абсолютно реальним, що на півночі таке може бути. І в першу чергу треба зараз максимально активізувати розгортання територіальної оборони у Волинській, Рівненській, Житомирській, Чернігівській областях, бо це той мобілізаційний ресурс, який постійно є на місці, знає ту територію і, відповідно, зміг би асиметричними методами поставити великий бар’єр спробам заходження з півночі. Наскільки мені відомо, генерал Залужний в темі і розуміє всі ті загрози. Вже багато робиться, відбуваються постійні навчання тощо. 

Слід також активізувати діяльність наших спецслужб, і не тільки в захисній площині. Ми не повинні забувати, що протестний рух у Білорусі є доволі масовим і він нікуди не дівся. Тамтешня влада – слон на глиняних ногах. Якщо в правильне місце вдарити – прокремлівський режим Лукашенка впаде. Це дасть нам можливість нав’язувати вже свої сценарії. Саме тут діяльність наших спецслужб могла б дуже ефективно себе показати. Такі можливості є.

А чи є можливості влаштувати такий же протестний рух, чи принаймні підтримати його, в Росії і все ж таки довести до розвалу агресора, аби трошки спокійніше себе почувати у своїй державі? Ну от що буде з Росією далі? Зрозуміло, що зараз Путін "бетонує" РФ, вже завдяки і за допомогою українців-колаборантів з ОРДЛО. Це означає, що всередині все одно може статися вибух. Чи думали ви про те, що буде в Росії після того, як Путін відійде від влади? чи нам треба просто високий паркан будувати на кордонах з Росією і не чекати від північно-східного сусіда нічого доброго?

З 2014 року я постійно наголошую на тому, що всередині РФ є багато факторів, які можуть бути для нас союзними. Це фактор зростання ісламської громади, в якій далеко не всі – кадирівці, це фактор національних республік… Минулого року ми побачили протестний рух у Хабаровську – це Далекий Схід, Зелений клин. Знову наголошу: без належного гарного фінансування нашим спецслужбам важко діяти, в тому числі і в РФ. Такі спецоперації як підтримка протестних рухів потребують дуже великих грошей, але це набагато менше, ніж захищатися від ворожих атак і проливати кров тисяч і тисяч співгромадян. Треба грати на випередження і під це виділяти необхідні кошти. Це реально зробити – розхитати Росію, не дати їй проводити свою імперську політику. 

От якраз Іван Ферта питає в нашій соцмережі: "Чи вважаєте ви, що Путін невдовзі втратить владу? Які перспективи перевороту в Росії?"

Я доволі скептично ставлюся до внутрішнього перевороту, коли там одна вежа Кремля зіграє проти іншої вежі. Путіну вдалося побудувати авторитарну систему саме нагорі. Але розрив між народом і тим невеличким верхнім чиновницьким кремлівським прошарком постійно зростає, що дає можливість розхитувати ситуацію. Але на мій погляд Путін – це колективний Путін. Шойгу, Патрушев, інші – це теж Путін. І якщо Путін піде, треба вчасно зіграти, поки буде якась там маленька волокита, швидко все зробити, щоб не прийшов хтось ще гірший і не почав ще агресивнішу політику проводити, що теж можливо. Умом Россию ж не понять, аршином общим не измерить. 

Це правда. Валерія Дахно вас питає: "Чи готові ви до повернення у велику політику?"

Поки для себе такого завдання не ставив, бо подивимося ще що там з тією політикою буде. Воно мені дуже болото та трясовину нагадує. Не хочеться туди активно влазити. Я звідтам нікуди не дівся. Просто підрозділи Української добровольчої армії – Госпітальєри, Морська піхота Волині, Снайпера-браконьєри – вони і далі працюють по захисту нашої землі, резервні батальйони теж у стані постійної готовності, тому роботи вистачає і тут. Але якщо побачу якісь певні політичні перспективи, а я їх пов’язую з якимось державницьким об’єднавчим процесом, щоб це був якийсь широкий державницький фронт, який, з одного боку, не дасть розхитати ситуацію в державі, стабілізує цю ситуацію. а з іншого – дасть перспективу людям, бо зараз мене ситуація не влаштовує як громадянина, як людину з активною громадянською позицією, тоді побачимо. 

Тобто, якщо потрібно буде об’єднатися націонал-демократичним силам, то вони об’єднаються і скажуть своє слово. Але дотепер це об’єднання було під час вуличних акцій протесту, під час Майдану. Чому в Україні немає потужної націонал-демократичної сили, яка могла б всіх об’єднати так, як наприкінці вісімдесятих об’єднав Народний рух України, який справді був величезною силою по всій Україні?

Так. Я брав безпосередню участь у створенні Народного руху. Він для мене є певним прикладом завжди. Люди з абсолютно різними світоглядними підходами, позиціями, принципами змогли тоді об’єднатися. І ми отримали перемогу – Незалежність України. Те ж саме ми демонстрували потім на Помаранчевому Майдані, на Революції Гідності. Об’єднаними силами можна досягати будь-яких поставлених цілей. Будь-яких, я в тому переконаний. Але на цей момент політики вищого рівня, на превеликий жаль, ще не готові до такого об’єднання. В усякому випадку я не бачу такої готовності. Кожен має свою політичну нішу і відповідно воно йде. Звісно, якщо зараз буде знову розгортання широкомасштабної агресії, або якісь антиконституційні, антинаціональні дії влади, то, я певен, об’єднання відбудеться упродовж кількох днів, швидко і якісно. І ми зможемо єдиним патріотичним державницьким фронтом відстояти принципи, на яких стоїмо сьогодні – незалежність, державність, суверенітет, територіальна цілісність тощо.

Запитання від Оксани Дунько. "Кого ви бачите наступним президентом України?"

Звісно, це суб’єктивна точка зору людини, яка вже восьмий рік практично на війні, але я вважаю, що керівником держави мав би бути бойовий офіцер, найкраще – генерал. Я бачу такою людиною, наприклад. Михайла Забродського. Але це не категорично, ні. Це один з тих, хто в політиці з фронту, який має повагу і авторитет, який вчиться як політик. Тому я орієнтуюсь на нього. Але не виключаю, що може бути якийсь інший генерал, старший офіцер, який теж захоче реалізувати себе в політиці і може стати президентом. Тим більше, чесно кажучи, що після Зеленського доволі легко бути президентом будь-кому: рівень той і цих людей дуже різняться. 

Але і просто, і складно. Бо Зеленський може розважати публіку, створювати відосики, постійно годувати цими казками, "Сватами", продовженням цього "Слуги народу". А серйозній людині буде важко пояснити як складно зараз у державі. 

От у нас упродовж семи років постійно є відчуття, що от-от до влади прийде хунта. Ну, хунта в гарному сенсі цього слова, тому що хунта – це люди, які воювали, які знають, що таке українська незалежність, що таке майбутнє Української держави, які здатні захистити Українську державу і довели це. На вашу думку, чи з’явиться колись в Україні така політична сила, яка об’єднає тих, хто воював на українсько-російській війні? Рівень довіри до української армії, до ветеранів – доволі високий. І, можливо, ця політична сила зрештою вирішить майбутнє президенство?

Не виключаю, що такий процес може відбутися. Але мені здається, що така політична сила має бути складовою єдиного державницького фронту. Я б з задоволенням взяв би в такій хунті участь як один з багатьох відповідальних за долю держави людей. Відосики – річ хороша, але реалії життя зовсім інші, ніж у "Слуге народа" показують. Відповідно, те, що ми весь час у цьому глобалізованому світі втрачаємо, не витримуємо конкуренції, чисельність громадян України зменшується катастрофічними темпами – все це треба зупиняти. Рівень економічної свободи в Україні є вкрай незадовільним, дуріють з тою фіскалізацією, прикриваючись якимись благими намірами. При Порошенку такого не було, хоча його обливали реально. Я ж з багатьма підприємцями спілкуюсь: можна було спокійно працювати, створювати робочі місця, без всіляких перевірок. Тож ситуація складна і її треба міняти.

Щодо того, як міняти ситуацію. Двадцять років тому, коли розгорталася акція "Україна без Кучми", багато було сподівань. Ми мріяли про те, якою Україна буде, коли Кучма піде з влади. Коли у 2004 році до влади прийшов Ющенко також було багато сподівань на те, що зараз почнуться кардинальні зміни в державі. Чи думали ви про те, якою Україна буде після президента Зеленського?

Безумовно, думки витають у голові. Якогось глобального позитиву, коли йде економічне зростання, перемоги на фронтах, такого поки нема. Бачимо пандемію, пов’язані з нею неоковирні дії, бачимо, як витрачався ковідний фонд. Тому у мене не дуже хороші міркування стосовно того, якою буде Україна після Зеленського. Ну, те що "після Зеленського" прийде час, це однозначно, мені здається, що вже недовго лишилось чекати, але при тому всьому нам треба змінити якість української політики, якість українського державотворення. Тут мають бути системні зміни, а не просто якесь там "велике будівництво". Має бути стратегічний правильний погляд на розвиток нашої державності, і ми всі мусимо брати в цьому безпосередню участь. Інакше наші діти і онуки не матимуть тут перспективи. Ви ж бачите: 63% працездатного населення готово їхати по закордонах на заробітки. Це все реальний результат діяльності Володимира Зеленського як президента, який практично сконцентрував всю владу в державі у своїх руках, або в руках Офісу, так навіть вірніше сказати.

Схоже, що він збирається сконцентрувати ще більше влади. Верховна Рада днями прийняла Закон України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)". Зеленський і його команда хочуть ще й контролювати тих, хто має фінансову владу в Україні, а значить і політичну владу. Ви є оптимістом щодо деолігархізації по Зеленському, чи ні?

Я погоджуюся з позицією Сергія Рахманіна. Він правильно сказав, що реєстрами війну з олігархатом не виграють. Знову ж таки, мають бути системні дії. Якщо б цей закон був першим кроком і потім ми бачили логічне продовження: як зробити так, щоб монополію зруйнувати… Олігархат однозначно негативне явище для України, його треба обмежувати в багатьох речах, але одним цим законом виграти війну з олігархами неможливо.

Що в даній ситуації може врівноважити владу Зеленського? Зрозуміло, що за нього і за його партію проголосували виборці. Уся влада в нас легітимна, обрана на демократичних виборах. Але. Це всеядне намагання керувати всіма напружує і вимагає певних засторог. Безмежна влада потребує чіткого звіту за цю владу і чітких відповідей на запитання суспільства. Чи може бути громадянське суспільство, всі ми, тим самим важелем, який змусить Зеленського отямитись у цій вседозволеності і почати робити те, що люди артикулюють на вулицях наших міст?

Наше громадянське суспільство і зараз чинить неабиякий тиск на Зеленського, на його владу. Я більш ніж переконаний, що якби не тиск таких структур як "Рух опору капітуляції", то ситуація розгорталася б за набагато гіршим сценарієм. Але єдине, що може стати реальною противагою – це об’єднана державницька опозиція. Хай зрізних політичних сил, але об’єднана, з єдиним координаційним центром. Бо коли немає сильної опозиції, будь-яка влада розбалансовується і починає витворяти все що хоче. Тому треба об’єднуватися всім державницьким силам – і парламентським, і позапарламентським. Виходити можна на дострокові парламентські вибори, чому б ні? Цим можна позбавити владу монополії і це може бути однією з вимог об’єднаної державницької опозиції.

З моменту президентських виборів минуло два з половиною роки, після парламентських – два роки. Чому 73% тих, хто прийшов на виборчі дільниці на президентських виборах 2019 року, віддали голоси Зеленському? 

Там сума факторів. Ми ж бачили, як багато людей, що мали державницьку свідомість, голосували за Зеленського. Я не голосував, бо розумів негативні наслідки для держави в умовах війни. не було б війни – можна було б бавитися, а так дуже поганий експеримент вийшов. Була незадовільна ситуація за попередньої влади, яка мала дуже багато досягнень, проте й багато негативних речей. Плюс люди завжди хочуть бути обманутими. А їх було як обманювати саме через олігархічні ЗМІ. Глянули серіальчик – отримали президента, дуже просто.

Лишилося кілька хвилин розмови. Хотів би почути ваш прогноз щодо подальшого розвитку подій в Україні зважаючи на виклики з боку Російської Федерації, адже ви добре обізнані з ситуацією. 

Прогнози – справа невдячна. Щодо агресії Росії. Думаю, вона буде розгортатися, бо жодних підстав для реалізації Мінську (Мінських домовленостей, – ред.) в Україні немає, бо суспільство цього не дозволить. Відповідно, Путін буде активніше використовувати силові фактори, спробує розхитувати державу зсередини. Економічна ситуація не покращиться, а без економічного базису воювати важко.

Тому треба боротися, а там буде видно. Головне – не виходити з бою.

А чи достатньо зараз українська влада, українські спецслужби приділяють уваги внутрішнім ворогам, які є в Україні, п’ятій російській колоні? Мова не тільки про політиків, а і про ЗМІ, я які працюють на Москву, про філію РПЦ в Україні – великий загін, який у будь-який момент може стати загоном ФСБ під час заходу російських військ в Україну. Чому влада недостатньо звертає на це увагу і не вживає превентивних заходів для ліквідації цієї загрози?

Мабуть тут і проявляються ті агенти впливу, які є нагорі. Вони блокують такі речі. Я неодноразово звертався до влади – і попередньої, і цієї – про те, що питання РПЦ в Україні має вирішуватися кардинально. Ми ще в 2014 році побачили і по Півдню, і по Сходу, що це просто загін російської спецслужби, який виконує всі накази Кремля, що це ворог нашої держави. Безумовно, що таких дій недостатньо. Вони саботуються, блокуються. Ми бачимо навіть по назві – ця російська конторка називається УПЦ. Так само щодо аґентури. Я дуже вдячний Зеленському за Медведчука. Правда наша дуже незалежна судова гілка дала йому домашній арешт. Наші хлопці, які трошки пошуміли під ОПУ сидять у СІЗО без права застави, а він сидить у себе в маєтку і звідтам координує всю антиукраїнську діяльність. 

Будемо сподіватися, що й вони сидітимуть не в маєтках, а в буцегарнях. Час нашої розмови добіг кінця. Дякую вам.