Дорога до свого Великодня

Бувають такі моменти, коли слова набувають висоти. Так, ніби вони наділяються особливою енергією і починають втілюватися. “Христос Воскрес! Воскресне Україна!” для всіх українців стали словами віри, надії та любові.

І віряни, і ті, хто не особливо посвячений у православні свята, цьогоріч чекали Воскресіння Христового з особливим благоговінням і надією. Ми завжди добивалися воскресіння для своєї країни, і от тепер, коли війна принесла багато болючих жертв, чекання на Великдень прирівнювалося до чекання на Перемогу.

Ми не знаємо, чому до свого Великодня ми, українці, йдемо такою важкою дорогою. У нас нині своя Голгофа, перерита танками і окроплена кров’ю. Але коли ми запитуємо один одного “Чому так тяжко? Чому так боляче?”, ми, кожен з нас, уже знаємо відповідь.

Бо ця наша дорога дуже довга. А чого тільки не буває на довгому шляху? Особливо на шляху Любові, який ми обрали.

Ми обрали шлях до своєї країни, до свободи і волі. Ми йдемо до свого коріння, до свого величезного роду з багатьох поколінь, які зараз ангелами спостерігають за нами.

На цьому шляху у нас з’являються нові ангели, які захищають кожен наш крок. Вони стають вічними ангелами у Гетсиманському саду, і ми молимося за них, а вони – за нас.

Дорога Любові Христа

Великдень - це кінцева зупинка великої дороги, по якій йшов Христос. Він знав про все, що буде траплятися з ним на цьому шляху, наперед, знав про муки, кров, про Голгофу, про розп’яття на Хресті. Але Він пішов. Бо величезна ціль - через Любов звільнити людство від смерті душі - була настільки невід’ємною від Його власної душі, що ніщо Його не лякало і не зупиняло. Була мета, була ціль і була віра, надія і любов.

Віра, надія і любов - це велика енергія душі. Як і будь-яка енергія (закон збереження енергії), вона не виникає з нічого і не зникає безслідно. Наші молитви, слова, відчуття стали справжньою силою. Міцною енергією підтримки і самим собі, а головне - нашим захисникам.

Такий приклад віри, надії і любові нам показав Христос.

Коли на Великодній службі у церковних тропарах читається про вічне життя, мається на увазі душа. І тим, хто не ходить до церкви, зрозуміло, що душа вічна.

Що людина живе на землі, поки про неї пам’ятають. Поки несуть у собі її справи, добрі слова і думки. Люди дорощують у собі те гарне, те незабутнє і рідне, що було в людини, яка залишила свою фізичну сутність.

Так продовжується пам’ять поколінь. 

Давній і сьогоднішній Великдень

У традиціях Великодня переплелися як християнські, так ще й язичницькі звичаї. Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем побутує в Україні здавна, адже відомо, що  яйце символізує зародження нового життя. У християнстві яйце - символ Христового Воскресіння, бо як із мертвої шкаралупи яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов із гробу до Нового Життя.  

Паска - круглий хліб, випечений на славу Сонця у язичників, у християн - символ хліба духовного, символ Тіла Христового. "Він Сам Своїм Тілом підняв наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для праведності" - пишуть святі книги. 

В Україні святкувати Великдень як Воскресіння Христа почали ще наприкінці першого тисячоліття, із запровадженням християнства. Ці обидва свята збігалися у часі (весна, рівнодення) і мали однакове значення - перемогу життя над смертю. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, деякі звичаї церква адаптувала під християнські, приміром гаївки, забави, дарування писанок та крашанок. 

Син Божий, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці, й Воскресіння супроводжувалося великим землетрусом - янгол небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці  прийшли до гробу з пахучими оліями, аби за звичаєм намастити ними тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Янгол і сповістив їм про Воскресіння Господнє.

У "Біблійних оповідях" Зенона Косідовського, польського письменника і викладача Лос-Анджелеського університету, описуються шляхи Ісуса Христа. Колись ці оповіді замінювали "Біблію", коли не можна було її вільно читати. Автор особисто їздив, ходив тими шляхами  - дорогами Ісуса Христа, які описуються у Новому та Старому Завітах і, що цікаво і важливо, - усі описані давно і зібрані сучасниками свідчення збігаються. 

Треба іти новими дорогами, і Господь буде попереду!

Ісус ішов своєю дорогою давно, але він - поряд. Як тільки нам стає тяжко, Він нагадує про ціль. Бо є чому йти, бо попереду ще і ще Любов!

Це так непросто: знати про свій шлях, і все одно йти. Знати, що наприкінці розіпнуть, закидають камінням, і все одно йти. Знати, що ось зараз кричать тобі "Слава! Осанна!", дарують пальмові гілки, а через кілька днів - Голгофа.  

Воскресіння для України

Україна відроджується! У муках і ранах, але вона відроджується. Надходить справжні весна і життя перемагає.

Ми всі відроджуємося і в певному сенсі воскресаємо. Ми знаємо, що ще треба йти, але знаємо мету і озброєні Любов’ю Христа. Довірмося Йому, Він - наша безмежна опора.

"Навіть після найтемнішої ночі настає день. Вірю, що все, що відбувається зараз, скоро закінчиться. Вірю, що ми зможемо повернути свої міста і села до життя. Вірю і сподіваюсь на Бога. На цю весну було багато гарних планів", - каже Віта Касянчук, авторка цих чудових життєдайних фото, мешканка Київщини. 

“Христос воскрес!” - лунатиме цього Великодня у наших серцях, йтиме від серця до серця і луною отримуватиме «Воістину воскрес!».

“Христос воскрес!” - лунатиме у бліндажах і окопах і луною отримуватиме “Воскресне Україна!”.

Нехай лунають ці слова до небес! З молитвами за наш народ, за наших захисників зустрічаймо Великдень, до якого Христос уже прийшов. Тепер Він – попереду нас. Але - усе одно йти. Бо там, за розп'яттям і муками, відкриються ширми і розійдуться хмари. І заживуть рани, і засяє світле сонце Великодня. Бо нема шляху кращого за Любов.  

Помолимося за дорогих і світлих людей. Помолимося за тих, хто допомагає нам з неба. Напечемо пасочок захисникам. Життя триває і триватиме до тих пір, поки будь-яка дорога буде дорогою Любові! Ми йдемо цією дорогою.

З нами - Бог і Україна!

Христос воскрес!