Це вже угода не про корисні копалини. Чого насправді хочуть США від України

Уже найближчим часом українська делегація може вирушити до Вашингтона для обговорення положень отриманої від Сполучених Штатів Америки так званої Угоди щодо мінеральних ресурсів. Про це заявив 4 квітня міністр закордонних справ Андрій Сибіга. Водночас перша віцепрем’єрка-міністерка економіки Юлія Свириденко воліє називати цю угоду - угодою зі США про створення фонду економічного відновлення та закликає уникати публічних дискусій, бо вони шкодять перемовинам.

"Уряд України працює, щоб угода відображала усі наші інтереси та була в дусі стратегічного партнерства із США. Параметри угоди, які ми обговорювали раніше, є унікальними. Робоча версія, яку ми отримали, по суті, відображає позицію і підходи юридичних радників з боку США. Ми формуємо свою позицію. Коли буде необхідно, ми вийдемо на консультацію до Верховної Ради", – написала вона на своїй сторінці у Facebook 28 березня. 

Можна припустити, що цей допис – реакція на ефір нардепа Ярослава Железняка, який напередодні заявив, що отримав текст угоди від 23 березня і "це прям жах". При цьому сам нардеп уточнив, що це – не остаточний варіант.

Що передбачає варіант угоди за версією Железняка

За даними  Ярослав Железняка, варіант угоди, який він отримав – це текст на 58 сторінок, і на відміну від того, що було до скандальної зустрічі в Овальному кабінеті, це уже не меморандум про наміри, а більше схоже на контракт між двома компаніями. Зокрема текст передбачає створення інвестиційного фонду, який має на меті реконструкцію України.

Володимир Зеленський і Дональд Трамп, фото: gettyimages

"Фонд наповнюється двома джерелами. Перший – це внесок США, і – увага – це фінансова допомога, яка вже була надана з 2022 року. Тобто все що було надано – там до 100 млрд – вважається, що США цей внесок зі свого боку зробили. Там є ще управлінська підтримка DFC. Другий внесок – внесок України. Тобто внесок Україною роялті – доходи, які надходять нам у бюджет від використання природних ресурсів. Зокрема, корисних копалин, природного газу, нафти та інших активів, які видобуваються в Україні. При цьому ці гроші зобов’язані конвертувати в іноземну валюту і переказати їх за кордон для діяльності цього фонду".

Тобто поки в Україні з’ясовували, чим відрізняються рідкісні метали від рідкісноземельних та що входить у перелік критичних мінералів, виявилось, Трамп і компанія хочуть усе. При цьому управління новоствореним фондом здійснюватимуть 5 осіб, з яких 3 – від США.

Чи варто Україні взагалі брати участь у переговорах щодо ресурсної угоди

Журналіст Віталій Портников в етері Еспресо назвав запропоновану угоду мародерською. Він також припустив, що її виписали таким чином, аби Україна не погодилась.

"Варіанти угоди передаються Україні для того, щоб вона не була підписана, щоб Трамп міг сказати, що Україна не конструктивна. Тому що він не може і не хоче це говорити про Росію. Коли Путін йому говорить "ні", він удає, що це не "ні". Значить, має бути хтось винний у тому, що в нього не виходить домовитися про мир. Сам він ніколи винним бути не може, він завжди правий, як і Путін. Якщо двоє людей завжди праві, і один з них відмовляє іншому, значить, винним має бути хтось третій. І на це місце вже призначили Зеленського", – заявив Портников.

родовище титану, фото: umcc-titanium.com

Однак якими б неприйнятними не були американські умови, Україні все ж треба брати участь у цих переговорах, розповідає Еспресо експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайло Гончар. 

"Є певний дипломатичний процес, який має тривати. Сподіваюсь, що він має привести до логічного варіанту партнерської, недискримінаційної, рівноправної угоди або просто завершитись тим, що ми констатуємо її неприйнятність, якщо підходи американських залишаться незмінними", – каже Михайло Гончар. 

За словами експерта, річ навіть не у конкретних пунктах угоди (бо вони постійно змінюються), а сам підхід США є неприпустимими.

"Допомога, яка була надана народом Сполучених Штатів через Конгрес, а це безповоротна допомога,  конвертується в наш борг. Так ніхто не робить. І цей борг ми маємо повертати на американських умовах, які носять відверто дискримінаційний характер. Передбачається створення інвестиційного (чи як його там назвуть) фонду, де буде повне домінування американської сторони, – каже Михайло Гончар. –  Українська сторона буде присутня формально, як свідок, який своєю присутністю освячуватиме абсолютно неадекватні рішення. І цей фонд буде зареєстрований і працюватиме за законами Сполучених Штатів. Тобто насправді не йдеться ані про який інвестиційний процес. США просто збираються стригти купони й все".

При цьому Україна не матиме жодних гарантій, що у результаті ці кошти будуть скеровані саме на її відновлення.

"Ми не маємо гарантій, що при такій системі управління в один прекрасний момент американський партнер, не прийме рішення, отриманий актив у вигляді України передати чи продати, якщо з'явиться приваблива пропозиція, третій стороні. І ми розуміємо чудово, хто може бути ця третя сторона – Росія в прямому чи замаскованому варіанті. Тому в цьому контексті це абсолютно неприпустимі речі", – каже Михайло Гончар.

США – не єдині, хто надавав допомогу, тож угода може створити небезпечний прецедент.

Угода зі США неабияк турбує європейських партнерів. Міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що угода між Україною та США має відповідати законодавству ЄС, оскільки йдеться про європейський континент. Зрештою, і країни ЄС, Велика Британія надавали (і надають) значну допомогу Україну, тоді як надходженнями від ресурсів України США хочуть управляти фактично одноосібно.

"Ця угода  – чинник створення небезпечного прецеденту. І ЄС, і Велика Британія можуть сказати: "А ми також надавали допомогу Україні. І загалом європейська допомога Україні, за винятком збройної, більша, ніж американська, і ми так само хочемо конвертувати,  цю допомогу тепер в український борг і отримати за це свою компенсацію, – каже Михайло Гончар. – Тому це зайвий раз говорить, що такого роду підходи не можуть бути прийняті нами. Зрештою,  коли мова заходить уже про атомну енергетику, те, що пов'язане енергетичною з інфраструктурою чи з транспортною – це уже виходить за межі ресурсної угоди. Зрештою, зрозуміло, чого хоче американська сторона – вони хочуть просто отримати фінансовий результат. Решта їх не цікавить".

За словами експерта, навіть якщо уявити, що така угода буде підписана – вона буде нікчемна. Але у будь-якому разі краще її не підписувати, аніж потім звертатись у суди.

Угода зі США була б вигідною Україні, якби йшлось про інвестиції в родовища

На першому етапі обговорення угоди, коли йшлось про те, що США хочуть отримати доступ до родовищ критичних мінералів, українські геологи оптимістично сприймали цю новину. Бо розробка надр, зокрема, рідкісноземельних мінералів потребує величезних грошей і сучасних технологій, а в Україні нема ні того, ні іншого. Але виникало питання – для чого спеціальна угода, якщо іноземні компанії й так можуть отримувати доступ до надр.

"Варто зауважити, що іноземні громадяни чи компанії, бенефіціарами яких є громадяни інших країн, можуть отримувати доступ до надр, – каже у коментарі Еспресо адвокатка та CEO Геологічної Інвестиційної Групи Ірина Супрун. – До повномасштабного вторгнення  у нас фактично не було прямих заборон на розробку надр громадянами й компаніями Російської Федерації й Білорусі. З 2023 року законодавством прямо  заборонено бути користувачами надр бенефіціарам, компаніям країни-агресора і побічників. Тобто це Росія і Білорусь. Усі інші можуть мати доступ".

За словами адвокатки, в Україні за законодавством є два види доступу до надр – спеціальні дозволи на користування надрами, які продають через аукціони у системі Прозорро та угоди про розподіл продукції.

"Ми дуже хотіли б, щоб іноземний інвестор прийшов в Україну, бо це довіра до України. Однак, якщо взяти не просто  бенефіціарних власників, які зареєстрували свої активи в офшорах – на Кіпрі, в Белізі тощо, а які реально є громадянами інших країн, або фонди, зареєстровані безпосередньо громадянами Сполучених Штатів Америки, Канади, Великої Британії, Австралії, Європейського Союзу, то їх не так і багато. Бо крім самих природних ресурсів має бути також довіра між інвестором і державою, адже це проєкти на 20-30-50 років, – каже Ірина Супрун. – Якщо ми говоримо про цю угоду зі США, то з тих даних, з якими я мала можливість ознайомитися, йдеться не про управління конкретними об'єктами надрокористування. Йдеться  про управління грішми.  У нас держава отримує дохід від користування надрами –  насамперед це сплата ренти до державного бюджету і частково, за певними групами корисних копалин, до місцевого бюджету. Тобто фактично йдеться про управління коштами від доходів з видобутку і розробки корисних копалин".